Бабусині хустки тепер носять не на голові: як українська дизайнерка зробила їх модним трендом

Старі речі, які роками лежали у шафах наших бабусь, часто сьогодні просто викидають. Однак для них є і інші варіанти застосування

Мода на вінтаж і переосмислення старих речей набирає обертів. Українська дизайнерка Надія Смалько знайшла натхнення буквально у бабусиних шафах: зі старих хусток вона шиє баски та інші аксесуари, які поєднують традиційні принти із сучасними силуетами.

Їх часто купляють на концерти, конкурси краси і просто для душі, при цьому не тільки в межах України, а й далеко за кордон. В яких країнах цінують українські баски та скільки на них можна заробити — Надія Смалько розповіла в інтерв'ю "Телеграфу".

— Чому саме старі хустки 1960–90-х років ви почали перетворювати на баски? Як виникла ця ідея?

— Сама ідея шити з хусток не моя, у мене замовила партію комірців дизайнерка вишивки Ірина Шевченко: моє пошиття + її вишивка, це була наша перша співпраця. Шила я тоді з хусток сучасного виробництва (Туреччина), але шукала саме з принтами за мотивами давнього українського виробника. Тоді я була ще категоричною щодо переробки хусток українського виробника, так як фабрики вже не працюють.

Пізніше вирішила пошити баску — любов до басок у мене давно, один з найперших моїх виробів, що шила в училищі, була блузка з баскою. Я пошила і показала в інстаграмі, після чого отримала багато замовлень, і тоді ж була перша пропозиція відправити в подарунок мені хустки, які давно лежать і немає на них часу. Хустки виявилися дуже гарні, давні, саме з виробництва 60-90 років. Тоді ще я їх просто колекціонувала.

— Чи траплялися вам раритетні хустки, які справді було шкода різати?

— Так, маю коробку таких хусток з бірками, і одну навіть частково вишиту вручну грубими вовняними нитками. Це вовняна чорна, тонка хустка, вишита нитками, на жаль робота не завершена, і хустка вже частково пошкоджена міллю (до речі, чорні та бордові хустки найчастіше зʼїдала міль, їх непошкодженими збереглось дуже мало). Цю хустку звичайно я буду берегти і точно нічого перешивати з неї не буду, адже саме такими були перші українські хустки, ще до появи фабрик.

— У які найвіддаленіші або несподівані країни купували ваші баски або викрійки до них?

— Викрійки я продаю на етсі, то там навіть не всі країни переглядала. Недавно дивилась, в яких 3 країнах купляють найбільше — це США, Франція та Італія. А саме готові вироби — теж США і Канада найвіддаленіші, але частіше замовляють в ЄС.

— Скільки ви заробляєте на своєму хобі або бізнесі? Чи можна назвати приблизні цифри?

— Насправді я не дуже дружу з цифрами, і це моя проблема. В училищі і коледжі дуже любила економіку, але з фінансовою грамотністю в мене є проблеми, тому не можу сказати точних цифр. До того ж не кожного дня однакові цифри: бувають обставини, коли в мене немає часу на пошиття і декілька днів, а інколи можу пошити на 5-10 тисяч в день.

Якщо говорити про продаж викрійок — це мій вже пасивний дохід, то теж буває по-різному, їх поки небагато, але до 1200 грн в день заробляла, та викрійки теж не продаються щодня. В цьому плані зручніше працювати "на дядю" — там є точні суми, можна наперед знати свою майбутню зарплату.

— Яка ваша найдорожча або найдивовижніша робота?

— Це дві різні роботи, і вони не повʼязані з хусткою. Найдорожча — це вишивка сукні (шила її не я, я тільки розшивала її бісером). Це була довга розкішна чорна сукня, на якій я бісером "малювала" вогонь. Там роботи на декілька тижнів, і вона того точно варта, цей блиск і перелив, як справжній вогонь виблискував на сцені під час концерту. І до речі, ми вже працюємо над наступною сукнею для цієї клієнтки, скоро буде на сценах Одеси.

До найдивовижнішої роботи я, напевно, віднесу знову ж таки спільну роботу з Іриною Шевченко. Вона запитала: "пошиєш одяг на манекен для зачісок? (Там ще плечі подовжити треба)" і коли манекен вже був в дорозі до мене, написала: "але це для чемпіонату світу, має бути все на найвищому рівні". Я тоді тільки відкрила ФОП, звільнилась з роботи і дуже боялась за кожне замовлення, але ми це зробили і отримали дуже гарний відгук, ця робота мені додала багато віри і впевненості в собі, після цього не страшні будь-які індивідуальні замовлення.

— Чи були замовлення від відомих людей?

— Було замовлення для польської співачки, але я відмовила, так як тема та ідея в підтримку чого мав бути концерт суперечить моїм цінностям. Для мене надважливо працювати над замовленням з внутрішнім спокоєм і любовʼю, я у всі свої роботи "вкладаю душу", а не просто щоб заробити. Але дуже багато замовлень було від співачок-початківців, та на різні виступи, концерти і конкурси краси.

— На яку фігуру найчастіше шиєте баски? Частіше такі аксесуари купляють стрункі чи пишні українки?

— Найчастіше напевно на розміри M-L, але взагалі всі розміри замовляють доволі часто, від обхвату талії 50 см (від 2,5 років) і до 116 см в обхваті талії.

— Які хустки найчастіше потрапляють до вас у роботу — чи є серед них справді вінтажні та дорогі речі?

— Найчастіше це або сучасні турецького виробника хустки, або хустки, яких доволі багато — це хустки, які бабусі збирали і зберігали мішками. Більшість із них схожі між собою, але мають відмінності, найчастіше це хустки світлих кольорів, в кольорі або чорні мало збереглись.

А ті, що дорогі, вінтажні і ексклюзивні, то я завжди відмовляю їх перешивати, такі речі треба берегти в такому стані, як вони є. До речі, з вишитими рушниками така ж історія, дуже часто запитують щоб перешити, але всіх переконувала, що не варто, то справді цінні речі, речі ручної роботи, куди вкладали душу і такий дорогий час.

— Де ви знаходите ці хустки в такій кількості? З яких саме хусток шиєте найчастіше?

— Щодо нових хусток, то їх дуже великий вибір на ринку, а давніші хустки мені пропонують підписниці. Інколи пропонують викупити, але купую лише якщо справді багато і ходові принти, але в основному мене просять "спасти від смітника бабусині хустки, бо вона так їх збирала, а я не знаю, що з ними робити, краще хай когось порадують в новому вигляді, бо як хустку вже мало хто одягає". Буває, що і по 100 шт відправляли, їх насправді в бабусь по селах дуже багато збереглось. І дуже прикро читати такі повідомлення: "шкода, що тільки тепер побачила ваші відео, бабусі вже немає, я недавно викинула пів шафи таких хусток".

— Зробити 10 басок на день — це шалений темп. У чому секрет вашої швидкості та як виглядає ваш робочий день?

— Ой, тут зараз набіжать з словами "понапридумують модних діагнозів", але на жаль так, я нейровідмінна людина (з діагностованим РДУГ 4 лікарями), і попри безліч недоліків є дуже класні плюси. Наприклад, гіперфокус — я завжди ще з студентських років шила більше всіх, все, що ручна робота, мені дається чомусь дуже швидко. На фабриках я шила свою роботу і "вигружала" ще 4 колег (наприклад, якщо це футболка, то шила не одну операцію, а всі, крім підшивання низу, бо там спец. машинка). Але це завдало немалої шкоди здоров’ю, особливо постраждав хребет, тож в приклад не беріть.

Ще я дуже лінива, тобто мій мозок відмовляється робити зайві рухи, і кожна деталь має своє місце і положення, щоб зайвий раз не підняти руку чи не повертати деталь. Більшість на це не звертає уваги і роблять багато рухів, яких можна уникнути, а ті секунди багато насправді важать. Також я дещо змінюю технологію пошиття, також відсіявши зайві дії: наприклад, всі кроять підклад окремо, пришивають і потім підрізають, виділяючи кожному етапу багато уваги, я ж просто лице сколю з підкладом, пришиваю і тільки тоді зрізаю, без розкрою, як то кажуть, "лінь — двигун прогресу".

Коли в мене повноцінний робочий день, це не менше 10 годин, і для нейротипової людини моя робота виглядає хаосом: я шию, на фоні щось слухаю і можу ще говорити по телефону, між тим ще відповідаю на повідомлення і стараюсь щось знімати. Мені комфортно в своєму "безладі", коли все спокійно і "на своїх місцях", мені важко концентрувати увагу і шити вдається менше, і настрій не той.

— Бачила, іноді вам присилають хустки з історією для шиття басок з них. Які запам'яталися найбільше всього?

— Так, дуже часто отримую хустки, щоб пошити на пам’ять від бабусі, бо у вигляді хустки носити не будуть, але виділити якусь особисто не можу, бо всі історії дуже схожі, і це і є наша українська історія, доказ того, що хустка мала дуже велику цінність для наших бабусь. Хоча отримувала і дуже негативні коментарі, що то нам навʼязали і хустка нам чужа, треба викинути, спалити і забути.

— Що ви відповідаєте людям, які вважають переробку старих хусток "знищенням красивих речей"?

— Скільки людей, скільки і думок: одні мене звинувачують, що "тягну російське", інші — що "нищу українську спадщину", і навіть писала одна пані, що "руки відрізати за таке"… Я стараюсь пояснити, що це екологічніше, ніж якщо власниця викине, і що ці хустки не є ексклюзивними, рідкісними і цінною спадщиною. Якщо б я якимось чином забрала в тих людей хустки, то варто було б прислухатись до їх слів, а так це такі собі "диванні експерти", які самі не мають, не колекціонують, але про чужі речі кричать, що неправильно. Я не сприймаю їх слова на власний рахунок, бо роблю все з розумом і ексклюзивні речі не перешиваю, але як же їм не відписати чи не зняти відео, коли це безкоштовна реклама? Комунікація в коментарях і відео з відповідями на них приносять найбільше переглядів і замовлень.

— Чи пробували ви шити ще щось зі старих хусток, окрім баски?

— Так, звичайно, баски — то найбільш популярний аксесуар, найчастіше замовляють, тому і найбільше контенту з ними, але ще я шию і вишиваю і інші аксесуари, інколи і одяг. Наприклад, жилетки різних фасонів, комірці, манжети, заколки, обручі, шопери, сумочки, навіть корсети шила (але насправді не дуже люблю шити корсети, набридли, коли шила до весільних суконь). А взагалі я шию будь-які забаганки клієнтів, і не лише з хустки: працюю з різними матеріалами, шию і вишиваю як вручну, так і машинна вишивка, навіть за референсами клієнтів, головне — щоб не з чужої роботи, бо плагіат — то точно не про мене.

В майбутньому сподіваюсь, що буде більше новинок, вже в процесі оформлення помічниць, але поки навчаю, допрацьовуємо всі нюанси, щоб якість виробів була як у мене, щоб кожен перекант, кожна строчка були ідеальними, щоб не було соромно пришити там свою бірку, а на це потрібен час, бо всі шиють, як навчали, а в мене трохи свої технології.