Свій судить своїх. Чи потрібні Україні спеціальні військові суди

Ліквідовуючи військову юстицію 14 років тому, можновладці навряд чи бачили в перспективі реальність війни. Військові злочини у воєнний час були, є і будуть – це природна складова, і військовослужбовці, які скоїли їх, мають нести відповідальність. Забезпечити справедливість в оцінці дій військовослужбовця, щоб судове рішення було сприйняте і військовими, і суспільством в цілому, – завдання "із зірочкою" для українських суддів, абсолютна більшість яких є цивільними.

Чи потрібні Україні військові суди й військова юстиція як така та чи є сенс та можливість повернутися до них – про це "Телеграфу" розказав голова Верховного Суду Станіслав Кравченко.

Хтось вирішив, що Україні не потрібні військові суди

"Ще 14 років тому військова юстиція, військові трибунали та суди існували, потім армія зменшувалася, і, може, хтось наївно повірив в те, що вона нам не треба взагалі, а військові суди – тим паче", – каже голова Верховного Суду.

Кравченко пояснює, що спочатку до загальних судів надходили справи щодо військовослужбовців, які вчиняли злочини, не пов'язані з несенням служби – побутові та корупційні правопорушення.

"Потім всі цивільні відносини в армії вже розглядали загальні суди, а в результаті все прийшло до того, що військова юстиція і військові суди взагалі були ліквідовані", – пояснює він.

Голова Верховного Суду визнає, що й сам до війни розмірковував над доцільністю окремого існування військової юстиції.

"Але на початку повномасштабного вторгнення військові поставили перед нами це питання. І тоді я зробив висновок: якщо військові кажуть про те, що потрібна окрема військова юстиція – починаючи від слідства, спеціального воєнного прокурора до військових судів і військових адвокатів, – треба до них дослухатися", – вважає Кравченко.

Свій судить своїх

За словами голови Верховного Суду, нарікання військової спільноти стосуються перш за все того, що процеси, які відбуваються в армії, цивільна людина не завжди може зрозуміти. З одного боку необхідно враховувати специфіку правовідносин у таких справах, а з іншого – зважувати на серйозне навантаження на загальні суди.

"Судові рішення виправдані, коли їх сприймає більша частина суспільства. В даному разі, якщо судять військовослужбовців за специфічною категорією кримінальних проваджень, пов'язаних із несенням військової служби, то дуже важливо, щоб було сприйняття саме військовими. А найбільше вони будуть сприймати, коли ти свій серед своїх", – підкреслює голова суду.

Кравченко визнає, що суддів, які знаються на військовій справі, небагато, проте вони є.

"Не так багато, але у нас є судді, які ще працювали у військових судах. Є судді – і їх також мало, які мають офіцерські звання, є судді, які воювали і мобілізовані", – розказує він, підкреслюючи, що в цьому напрямі є сенс проводити навчання за спеціалізацією.

За словами Кравченка, бажано, щоб суддя уявляв, що таке армійське середовище, що таке статути ЗСУ і що вони регламентують.

"Але в будь-якому кримінальному провадженні є необхідні експертизи і висновки. В тих провадженнях щодо військових злочинів, де мені довелося бути доповідачем, ми навіть скасовували обвинувальні вироки і закривали провадження. І претензії були не тільки до суддів, адже рішення суддів ґрунтувалися на висновках самих військових, які потім визнавали помилковими. Тобто, ситуація досить непроста з усіх боків", – розказує голова Верховного Суду.

Тобто, як зазначає він, при введенні військової спеціалізації добирали б суддів, які вже мають досвід, вони б навчали інших суддів, і таким чином система впоралася б із розглядом проваджень щодо військових злочинів.

"З розслідуванням воєнних злочинів ми вже розібралися, навчилися. А це теж було викликом для нас", – додає Кравченко.

Загроза зростає з кожним днем

Головна проблема в питанні розгляду справ по злочинах військових полягає не стільки в "якості", скільки в кількості українських суддів.

"Якби ми зараз вирішили проблему наповнення судів до тієї штатної чисельності, яка необхідна, вводили б військову спеціалізацію. Тому зараз основне – не зупинити процедури з наповнення суддівського корпусу, щобільше – прискорити їх", – підкреслює Кравченко.

Він запевняє, що на сьогодні судова система справляється з розглядом кримінальних проваджень щодо злочинів, скоєних військовослужбовцями – і загальні суди, і апеляція, і касація.

"Не можна сказати, що ми працюємо нормально, це більше "на виживання", але поки нам все це вдається. На сьогодні суди свою функцію виконують, більш ніж половина з направлених кримінальних проваджень по цій категорії справ вже розглянуті", — каже голова суду.

Втім, додає: "Загроза зростає з кожним днем. На кожному засіданні Вищої ради правосуддя по кілька суддів йдуть у відставку – від першої інстанції до Верховного Суду, а наповнення нема. В апеляційні суди за останні років 10 жоден суддя не призначений. Так можна дійти до того, що справи просто нікому буде розглядати".

Судові розгляди під обстрілами

Визнаючи критичну необхідність наявності у суддів специфічних військових знань і напрацювання практики оцінки дій в бойовій обстановці, голова Верховного Суду не бачить ризиків подальшого оскарження в міжнародних інстанціях рішень, ухвалених українськими судами у кримінальних провадженнях щодо військових злочинів.

Головним викликом для суддів на сьогодні Кравченко називає безпекову ситуацію.

"Виходячи з принципу територіальної підслідності та підсудності, ці справи розглядають суди безпосередньо на прифронтових територіях. Організувати судовий процес, розуміючи, що ти можеш стати ціллю, – це найбільша проблема", – пояснює він.

Голова суду підкреслює, що спрощення процедури розгляду справи неприпустиме, хоча зазначає, що законодавець значно допоміг судам, дозволивши на час воєнного стану використовувати технічні засоби поза межами суду і проводити засідання в режимі відеоконференцзв'язку.

"Обстріли означають відсутність електроенергії та інтернету. А нема інтернету – провести засідання не можемо", – додає він.

40 проваджень щодо військових злочинів

За словами голови Верховного Суду, аналізувати на загал військові злочини в цифрах зараз недоречно, бо це все – про людей, які захищають Україну, боронять від ворога кожного з нас.

"Скажу тільки, що цифра по злочинах велика. Значна кількість розглядається в судах, досить багато вже розглянутих справ. Щодо Верховного Суду: ми розглянули 40 касацій по цій категорії справ за останній час – за більше, аніж рік", – розказує Кравченко.

Він підкреслює, що ці рішення дозволили суддям сформувати практику та підходи розгляду кримінальних проваджень щодо військових злочинів.

Чому від військового суду в Києві буде більше шкоди

Бачення розбудови військової юстиції в Україні як такої варіативне. Час від часу до цього питання повертаються народні депутати, проте нині законодавчі ініціативи щодо створення військової поліції, прокуратури, судів і навіть адвокатури активно не рухаються. Якщо хоч трохи зануритися в законодавство, очевидними стають колізії.

Голова Верховного Суду пояснює своє бачення проблеми і апелює до конституційних норм.

За його словами, в Конституцію, прийняту 1996 року, сім разів вносили зміни, частину законів про зміни до Основного Закону визнавали неконституційними. Змінювалися, зокрема, і положення в розділі щодо правосуддя.

За словами Кравченка, сьогодні ця конституційна норма визначає, що судоустрій в Україні організовується і відбувається за двома принципами: територіальності та спеціалізації. Тобто визначення "спеціалізація" теоретично може дозволити створити окрему ланку військових судів.

Разом з тим, у ст. 125 Конституції визначено, що для захисту інтересів і прав громадян діють адміністративні суди, також передбачена можливість створення вищих спеціалізованих судів. Саме таким чином був створений Вищий антикорупційний суд і зараз ведуться розмови про створення Вищого адміністративного суду.

"Дискусія в тому, чи можна просто законом ввести військові суди. Якщо буквально читати норму статті, то не можна, а є тільки два виходи: або міняти ст. 125 Конституції, що в умовах воєнного стану неможливо, або організовувати діяльність військових судів через систему вищих спеціалізованих судів", – пояснює голова Верховного Суду.

Тобто, як підкреслює Кравченко, Вищий військовий суд може працювати, але як спеціалізований суд він не матиме розгалуженої мережі по всій країні.

"Якщо казати про Київ чи два-три міста в Україні, то треба уважно дивитися, як це виглядатиме в практичній площині: кількість справ велика, виникнуть питання логістики, організації процесів, кількості суддів", — розказує голова суду.

Також він підкреслює, що ключовим питанням стане принцип територіальності: там, де скоєно злочини, і мають розглядати судову справу – щоб суспільство сприймало, і громада, і військові колективи.

"Забрати все і розглядати в Києві – тут може бути більше шкоди, ніж користі. Думаю, що проблема в цьому і полягає: коли депутатський корпус береться аналізувати ці речі, то розуміє, що не все так просто", – акцентував Кравченко.

Військова юстиція – як концепція на майбутнє

В нинішніх умовах, як вважає голова Верховного Суду, важливо втримати баланс у тому, що вже є, й активніше заповнювати кадрами суддівський корпус, навчати суддів, а розбудова вертикалі військового правосуддя – це більше про майбутнє.

"Якщо ми кажемо про військову юстицію як концепцію на майбутнє – так, безперечно, вона потрібна. Більшість країн мають військову юстицію, бо це своя специфіка військових правовідносин, а якщо говоримо про слідство, то і доступ на території військових частин", – резюмує голова Верховного Суду.