Усиновлення заради відстрочки: чи справді війна змінила мотивацію потенційних батьків

Повномасштабна агресія Росії зробила мобілізацію неминучою частиною українських реалій. Проте, як і в багатьох інших сферах, тут з'явилися "сірі зони". Частина військовозобов'язаних громадян шукають способи уникнути призову, вдаючись до різних "схем".

Нерідко у цих лазівках фігурують діти — усиновлення, патронатне виховання та інші форми опіки. "Телеграф" вирішив дізнатися, як це відбувається, чи є цьому запобіжники і в чому ризик для дітей.

Чи є законними такі норми

Окрім основних підстав для відстрочки та звільнення з військової служби під час воєнного стану, є додаткові. Від 27.09.2023 до Верховної Ради було подано саме такий законопроєкт — №10093.

Він передбачає шість додаткових підстав. Серед них:

• утримання дитини віком до 18 років, яка була усиновлена і на момент усиновлення була сиротою або позбавлена батьківського піклування;
• утримання дитини віком до 18 років, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування і взята на виховання військовослужбовцем, опікуном, піклувальником, прийомним батьком, батьком-вихователем, патронатним вихователем;
• опікуни, піклувальники, прийомні батьки, усиновителі, батьки-вихователі, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років;

Юридично патронат та усиновлення – це дві різні форми сімейного влаштування. Патронат є тимчасовою формою догляду за дитиною, розрахованою на короткий строк — зазвичай до 3 місяців, з можливістю продовження до пів року. Сенс у тому, щоб забезпечити дитині безпечне середовище. Наприклад, якщо батьки хворі, мають проблеми з алкоголем чи наркотиками, або якщо в родині немає достатньо грошей. Натомість усиновлення — це постійна форма сімейного виховання, яка передбачає створення тривалих родинних зв'язків.

Держава підтримує фінансово всіх небіологічних батьків. Виплата допомоги усиновителям здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень. А решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами — щомісяця по 860 гривень. Насправді розмір цієї допомоги не змінювався з 1 липня 2014 року і через інфляцію фактично зменшився вдвічі відносно долара США.

Натомість 2024 року уряд підвищив оплату праці патронатних вихователів. Зараз вони отримують 2,5 прожиткових мінімумів на кожну дитину: 6407,50 грн для дітей до 6 років і 7990,00 грн для дітей від 6 до 18 років. Додатково передбачені надбавки: 10% за кожну наступну дитину та за особливі випадки — новонароджених, дітей з ВІЛ, інвалідністю чи вадами розвитку, неповнолітніх вагітних.

Держава виходить з логічних міркувань і шукає шляхи розвантажити дитячі притулки. Тож відстрочка від армії та щедріші виплати — додатковий стимул для потенційних опікунів. Зрозуміло, що отримати особисту вигоду з цього не є масовим явищем, але дехто вже зараз користується цією можливістю.

"Сама по собі вигода провальна'"

Як каже "Телеграфу" доцент кафедри психології та психотерапії УКУ, співавторка курсу для підготовки кандидатів у прийомні батьки і патронатні вихователі Анастасія Широка, намір взяти дитину з метою уникнення відстрочки від мобілізації — це зрозуміла мотивація, яка з’явилася, виходячи з реалій війни.

— Проблема у тому, що така мотивація в основу рішення прийняти дитину ставить те, щоб дорослому, а не дитині, було добре. Трапляються випадки, коли дорослі бажали б прийняти дитину, щоб мати більшу матеріальну стабільність, бути менш самотніми чи більш повноцінно виглядати в очах інших. Проте сама по собі така мотивація провальна для процесу прийому дитини у сім’ї, — каже вона.

За її словами, психологія визнає складність людської натури. Мотивація рідко буває однозначною чи незмінною. Люди зазвичай керуються кількома бажаннями, які можуть підсилювати одне одного, конфліктувати або змінюватися з часом. Тому прагматичні міркування, як-от фінансова вигода чи потреба в безпеці, цілком можуть поєднуватися з щирим бажанням допомогти дитині.

Проте саме щире прагнення захистити вразливу дитину, забезпечити її майбутнє та вивести з інтернату є ключовим для створення сім'ї, здатної задовольнити потреби сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, та сприяти її відновленню.

— Я переконана, що це явище [зловживання] дійсно не є масовим, оскільки сам процес прийому дитини у сім’ї є доволі складним та багатоетапним. Кожен з етапів вимагає часу та значних зусиль. Це є певним запобіжником, адже на багатьох етапах у дорослих є можливість знову і знову замислитися над своїми справжніми бажаннями та очікуваннями, — каже експертка з психології Анастасія Широка.

Вона нагадує, що окрім всього кандидати обов’язково проходять курс майбутніх батьків/ піклувальників (для тих, хто не є родичами дитини). І його частиною є обговорення з фахівцями соціальних служб та психологами саме питання мотивації та інших важливих для виховання дитини батьківських компетентностей.

— Цього року з метою посилення Програми підготовки кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі та патронатні вихователі ми з командою експертів розробили один з таких курсів, який окрім наживо, доступний для кандидатів і онлайн. В цьому курсі є багато тем, які достатньо повно дозволяють кандидатам уявити себе у ролі майбутніх батьків чи опікунів, — ділиться співавторка курсу.

"Діти чутливі до справжніх намірів дорослих"

Як пояснює Анастасія Широка, діти від народження дуже чутливі до намірів дорослих. Вони "зчитують" дорослих за поглядом, жестами та інтонацією голосу, оскільки їхнє виживання напряму́ залежить від намірів та ставлення дорослого.

— Якщо ми говоримо про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, то вони надмірно чутливі до дорослих. В багатьох випадках вони переживали кривду та занедбання. Відтак у них залишаються очікування, що і в новій сім’ї їх можуть скривдити, а це своєю чергою, може робити поведінку дитину нестерпною. Дерегульована поведінка, істерики, брехня, крадіжки, втечі – це лише частина того, з чим можуть зіштовхнутися батьки, які своїм рішенням хотіли просто уникнути мобілізації, — переконана фахівець.

Діти, які пережили травму чи втрату, потребують особливого підходу — "терапевтичного батьківства". Це ставить перед прийомними батьками та опікунами складне завдання, яке неможливо виконати без справжньої турботи про дитину. Тут недостатньо керуватися лише власними інтересами.

Тож поверхнева мотивація і погане розуміння ролі прийомних батьків чи опікунів може перетворитися на катастрофу і для дитини, і дорослих.

Чи є баланс інтересів дитини та держави

Мінсоцполітики вже обмірковувало, чи зберігати цю норму (можливість відстрочки. — Ред.). Проте вирішили залишити. Тут балансують інтереси дитини та держави. Дитина вже втрачала родичів, уже проживала біль втрати, і цій дитині дали шанс отримати нову сім'ю.

Зокрема міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович зауважила, що в Україні відбувається лише 1 тисяча усиновлень на рік, і серед усиновлювачів тих, хто підпадає під мобілізацію, — ще менше.

— Крім того, процес усиновлення тривалий, тому сильно розраховувати, що ти отримаєш відстрочку за допомогою усиновлення, також не варто, — говорила політикиня журналістам.

Водночас голова координаційного центру з розвитку виховання та догляду дітей Ірина Тулякова запевнила журналістів "Телеграфу": те, що деякі патронатні вихователі можуть керуватися власною вигодою — не відповідає дійсності.

Нагадаємо: сьогодні в Україні є 64,5 тисячі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких майже 5 тисяч живуть в інституційних закладах. Понад 45 тисяч цих дітей виховуються під опікою родичів і не покидають межі близького родинного кола. Водночас 14,3 тисячі дітей проживають у прийомних сім’ях різного розміру.