Перемога Трампа несе два ризики для України, а з Гарріс все складно, — експосол України в США

Політика кожного з політиків залежить і від радників, які їх оточують

У вівторок, 5 листопада, в США стартували вибори президента. Природно, за ними уважно спостерігають і в Україні, оскільки від результату волевиявлення американців залежить і майбутнє партнерства Києва та Вашингтона.

Якими є головні ризики для України в разі перемоги Дональда Трампа чи Камали Гарріс — на полях телемосту "Вибори в США та майбутнє України" в Київській школі державного управління ім. Нижного в інтерв’ю "Телеграфу" розповів Олег Шамшур, надзвичайний та повноважний Посол України в США (у 2005 –2010 роках).

— Під час панельної дискусії почула від вас таку фразу, що в разі президентства Трампа варто чекати ризиків для України. Які саме ви мали на увазі?

— Розумієте, коли йдеться про Трампа, треба розуміти, що в його політичному житті й в тих рішеннях, які він ухвалює, дуже високий елемент волатильності (коливання — Ред.).

Тобто, рішення часто ухвалюються під емоціями, залежно від настрою, іноді всупереч порадам радників або експертів. Це треба враховувати. Тому, якщо подивитися на весь масив його виступів, звичайно, там були й такі заяви, які начебто для нас створювали якісь можливості.

Але, якщо брати в цілому, бачу ризики у двох моментах. По-перше, його опозиція надання Україні допомоги в такому ж обсязі й формах, як було до виборів. Він і його радники не виключають продовження надання допомоги, але у вигляді кредитів, чогось подібного до ленд-лізу.

Тут, як на мене, є певна маржа для маневру, але треба розуміти, що навряд чи він буде орієнтуватися на ті цифри, той обсяг, який ми маємо зараз. І, головне — його "план миру". Він дає дуже ухильні оцінки щодо цього, але найбільш повно його виклав Джей Ді Венс. Про це вже писали. Тобто, йдеться про припинення вогню, демілітаризовану зону по лінії розмежування фактично, хоча він про це не сказав. Росія отримує контроль над загарбаними територіями, і Україна — не член НАТО.

Це абсолютно суперечить нашим національним інтересам, і дехто в Сполучених Штатах, я просто цитую, назвав це "планом Путіна". Тут я бачу серйозні ризики.

Плюс психологія Трампа. Те, що перший його імпічмент був про Україну. Мені здається, апріорі у нього є антипатія щодо України. Точно немає симпатії, і це також буде фактором.

Але все одно треба якось з ним працювати. Є певні, скажімо, не вікна можливостей, а я б сказав, кватирки. Пов'язані з тим, що він не хоче виглядати як слабак, не хоче виглядати як пособник Путіна.

Він має рахуватися з тим, що є стабільна підтримка України в американському суспільстві. Плюс, таку думку бачив, і я з нею згоден: якщо йому правильно пояснити, що допомога Україні – це і про Китай, оскільки Пекін є основним союзником Росії, то також можна до нього достукатись. Це можливо, але є досить серйозні ризики принаймні поки він буде спробувати реалізувати свій "план миру", який, начебто, навіть Путін не хоче слухати.

— Тобто, як бізнесмену, нам треба йому продати ідею, чому захист України — це важливо?

— Йому треба ще раз пояснити, але проблема його можливого президентства буде полягати в тому, що під час першого терміну навколо нього були радники. Тобто, такі рейганівські традиції республіканців.

Їх ще називали "дорослими в кімнаті". Зараз цих дорослих дуже мало. Можливо, вони навіть не будуть мати такого впливу на ухвалення зовнішньополітичних рішень. І це дуже погано. Треба шукати з ним лінії комунікації, але наскільки це буде вдало, я зараз абсолютно не візьмуся казати.

— А як варто з Гарріс вибудовувати нову комунікацію? Тобто, чи треба її міняти у порівнянні з комунікацією з Байденом?

— Ви розумієте, з Гарріс дуже складно. Це енігма. Те, що ми зараз бачимо — той образ, імідж, я навіть таке слово використовував, аватар, який створило керівництво Демократичної партії. Це був кандидат, який на той час, коли Байден відійшов від кампанії, за їхніми думками, мав найкращі шанси. При тому, що вона, я в цьому переконаний — не найкращий кандидат від Демпартії, який міг би бути.

І вони створили навколо неї таку бульбашку ентузіазму, образ агента змін і тому подібне. Дуже складно сказати, які у неї особисті погляди на зовнішню політику, тому що вона дуже мало займалася цими питаннями, коли була сенатором, коли була віцепрезидентом. Вона робила те, що їй говорила зовнішньополітична команда Байдена. Досить складно сказати, як з нею розмовляти, як діяти — треба для цього її краще знати.

Треба також враховувати, що більшість експертів все-таки каже, що це людина статус-кво в зовнішній політиці — це буде продовження лінії Байдена, але треба брати до уваги, що, по-перше, в неї немає досвіду Байдена. По-друге, у неї немає такої заточеності на протистоянні Росії, яка є у Байдена. І, по-третє, мені здається, вона буде намагатися займатися в основному питаннями внутрішньої політики.

— Чи є у неї радники, ті самі "дорослі в кімнаті"? Ви кажете, що у Трампа їх може не бути, а в неї?

— Єдина людина, про яку відомо в її зовнішньополітичній команді більш-менш детально — це Філ Гордон, з яким я співпрацював, коли був помічником держсекретаря з питань Європи та Євразії. Відомо, що це дуже професійна, компетентна та виважена людина.

Але у мене залишилось таке враження, що, по-перше, він займався більше проблемами Західної Європи — це його головна спеціалізація. І, по-друге, мені так здається, він достатньо обережний. Наскільки це буде грати на нашу користь, і наскільки до нього буде прислухатися Гарріс, ми побачимо.

Але її залежність від радників буде більшою саме тому, що в неї не вистачає досвіду.

— Напевно, що президентство Гарріс для Європи буде більш сприятливим саме завдяки таким людям як Гордон?

— В принципі, вважають, що це буде краще. Вона зробила заяву про те, що підтримує розвиток євроатлантичного партнерства, але разом з тим є думка, що вона, як Обама свого часу, зробить поворот в напрямку Азії.

Чи це правда, чи ні, побачимо.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав, чи чекати Україні грошей до інавгурації нового президента США.