Україну штовхають до переговорів, перемоги чи капітуляції? Як 2024-й змінив позиції Києва у світі

Україна стала ближчою до ЄС і НАТО, ніж будь-коли раніше.

Рік, що минає, приніс чимало глобальних змін. США обрали нового президента. Нове керівництво стало до роботи в НАТО та інституціях ЄС. Політичну турбулентність переживає то Франція, то Німеччина, то інші західні демократії. На карті світу з’являються все нові гарячі точки, а так звана "вісь зла" нарощує сили, кидаючи виклик усталеному світовому порядку.

На тлі цього свою боротьбу проти російського вторгнення вже третій рік продовжує Україна. Одночасно із цим українська держава рухається європейським та євроатлантичним шляхом та не полишає зусилля із консолідації західного світу задля своєї підтримки.

"Телеграф" підбиває основні зовнішньополітичні підсумки цього року для України.

1. Україна почала офіційні переговори про вступ до ЄС

25 червня 2024 року у Люксембурзі пройшла Міжурядова конференція, яка офіційно дала старт переговорам про вступ України до Європейського Союзу. Це була символічна і по-справжньому історична подія: Україна — перша країна-кандидат, яка йде євроінтеграційним шляхом, перебуваючи у стані війни. В ЄС кажуть про значний прогрес Києва у проведенні реформ, досягнутий за останній рік, попри виняткові труднощі.

2. Шлях України до НАТО визнано "незворотним", але запрошення досі немає

На жаль, Україна не отримала запрошення до вступу в НАТО під час саміту у Вашингтоні в липні цього року. При цьому такий крок був би суто політичним та символічним рішенням, яке не означало б швидкого членства чи якихось додаткових зобов’язань із боку країн-членів. Та, схоже, майбутнє України в Альянсі вже зовсім скоро може стати розмінною монетою в разі початку переговорів між Києвом та Москвою. Принаймні, такі ідеї панують серед соратників обраного президента США Дональда Трампа.

У зв’язку з цим важливими були формулювання та зобов’язання, які містило фінальне комюніке Вашингтонського саміту — їх дійсно можна вважати історичними.

НАТО на рівні офіційного документа, погодженого всіма лідерами, запевнило, що продовжуватиме підтримувати Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включаючи членство в Альянсі, коли дозволять умови. Рух до цієї мети відбуватиметься через так званий "міст до членства".

В НАТО започаткували нову структуру — "Безпекову допомогу і тренування для України" (NSATU) — заради кращої координації підтримки з боку країн-членів. А також для захисту допомоги Україні від вітру змін, що невпинно насувається з США.

3. Україна — у вирі виборчих "розбірок" в США

Можна визнати, що 2024 рік пройшов під знаком виборів у США. Спочатку світ "застиг" в їх очікуванні, потім — оговтувався від результатів, а нині — готується до змін і перших рішень нового-старого глави Білого дому. Події за океаном мали безпосередній вплив і на Україну.

Тема підтримки Києва нерідко опинялася в центрі передвиборчих баталій — спочатку Дональда Трампа та Джо Байдена, а згодом — Трампа та Камали Гарріс.

Найяскравіший епізод стався у вересні, коли український лідер Володимир Зеленський вирушив до Штатів із наміром презентувати як республіканцям, так і демократам свій План перемоги.

Одна із зупинок президента припала на завод із виробництва боєприпасів у Скрентоні, штат Пенсильванія. Це був "хиткий штат", за голоси в якому йшла запекла боротьба між Трампом та Гарріс. Під час візиту на підприємство Зеленського супроводжували представники Демократичної партії та губернатор штату Джош Шапіро, який активно підтримував чинну віцепрезидентку.

Це не могло не викликати гнівної реакції з боку Трампа та його партії. Риторика республіканця щодо Зеленського тоді стала найрізкішою за весь час: "Президент України перебуває в нашій країні. Він робить брудні маленькі випади в бік вашого улюбленого президента, мене", — заявляв він.

Крім того, він звинуватив президента України в тому, що той бере мільярди доларів у Сполучених Штатів, водночас відмовляючись "укласти угоду" щодо припинення війни. І називав Зеленського "найкращим продавцем в історії".

Конфлікт згаснув лише після особистої зустрічі політиків, що пройшла 27 вересня.

Пізніше Зеленський одним із перших серед світових лідерів привітає республіканця з перемогою на виборах, апелюючи до його світогляду "миру через силу". Недавно президент висловив сподівання, що після інавгурації Дональда Трампа він матиме більш тісні контакти з новою адміністрацією США.

До слова, на саму інавгурація Трамп офіційно Зеленського не запрошував, хоча й заявив, що хотів би його бачити на події.

4. Підтримка з боку Заходу зберігається

Наратив про "втому світу від війни" активно циркулює з минулого року, однак поки що принаймні на словах союзники обіцяють стояти з Україною "стільки, скільки потрібно". Навіть на тлі зростаючої кількості конфліктів та точок напруги у світі, що також потребують їхньої уваги.

У рамках НАТО на наступний рік заплановано 40 млрд євро військової підтримки для Києва. Західні держави періодично оголошують про все нові пакети озброєння — до прикладу, канцлер Німеччини Олаф Шольц під час останнього візиту до Києва пообіцяв допомогу на 650 мільйонів євро.

Такі країни як Данія винаходять нові моделі — та інвестують напряму в український оборонно-промисловий комплекс.

Не забуваємо про "чеську ініціативу": на початку року президент Чехії Петр Павел заявив, що Прага знайшла майже мільйон артилерійських снарядів за межами Євросоюзу, які можна направити на поле бою в Україну. Ініціативу з купівлі снарядів підтримали щонайменше 15 країн ЄС та НАТО, вклавши понад мільярд євро. Перші снаряди доставили до України влітку.

З жахливою затримкою, але у квітні Україна все ж отримала 61 млрд доларів фінансування від США. У листопаді адміністрація Джо Байдена дозріла до надання Києву дозволу на удари ракетами ATACMS вглиб РФ. Це рішення було неідеальним та запізнілим, але від того не менш важливим. Адже Україна вчергове спонукала Захід до перерізання "червоної лінії" Кремля.

Допомоги від країн-партнерів усе ще недостатньо, щоб переломити хід війни. Озброєння часто йде надто повільно, а рішення ухвалюються надто довго, або не ухвалюються взагалі (згадаємо кейс із німецькими далекобійними ракетами Taurus).

Але це реалії устрою демократій, з якими доводиться рахуватися.

Основний виклик на 2025 рік знов-таки впирається в США, а саме невизначеність щодо рівня військової допомоги з боку ключового союзника Києва. В одному з недавніх інтерв’ю для NBC News обраний президент Трамп на запитання, чи треба Україні готуватися до зменшення обсягів підтримки, відповів: "Так, ймовірно, звісно". Раніше "Телеграф" детально пояснював, чому ЄС поки що не зможе замінити Україні військову допомогу від США.

Та за іншими прогнозами, непередбачуваність Трампа може навпаки зіграти нам на руку. Й врешті вилитися у ще більший рівень підтримки з боку США. Чи дійсно це так, чи лише спроба самозаспокоєння — покаже вже найближчий час.

5. Україна наполягає на справедливому мирі, та чи дослухаються інші?

Це правда, що на Заході все частіше публічно та за закритими дверима кажуть про необхідність переговорів між Україною та РФ. Дискусії почастішали після перемоги Трампа, який оголошував про план "укласти мир" між двома сторонами. Невідомо, чи вдасться йому це взагалі, враховуючи відірваність від реальності російського диктатора Путіна, який до цього не проявляв жодної реальної готовності до переговорів.

2024 рік ознаменувався виникненням усе більшої кількості "мирних планів" щодо війни України — один з них був із боку Китаю та Бразилії й містив ініціативи "за все добре, проти всього поганого". У "плані" не було жодного слова про виведення російських військ з українських територій, покарання воєнних злочинців та компенсацій для України за завдані збитки.

Власний мирний трек, заснований на Формулі миру, просувало українське керівництво. У червні Україні вдалося зібрати близько 100 делегацій з різних частин світу на першому Глобальному саміті миру у Швейцарії. Підсумкове комюніке із закликом до ядерної та продовольчої безпеки, а також повернення усіх викрадених дітей та українських військовополонених, підписали 78 присутніх держав.

Серед країн, які не підтримали остаточну декларацію — Саудівська Аравія, Індія та Південна Африка. Китай же взагалі знехтував самітом. На жаль, нам не вдалося переконати великі позаблокові країни приєднатися до підтримки Формули миру, яка серед іншого включає відновлення територіальної цілісності до кордонів 1991 року. Але присутність країн Глобального півдня на події вже можна було трактувати як певне зрушення.

В Офісі президента мали плани провести другий Саміт миру у листопаді 2024 року до президентських виборів у США, однак врешті подію було перенесено на невизначений термін. Наприкінці року президент Володимир Зеленський почав просувати серед союзників План перемоги з п’яти пунктів.

"План перемоги — це посилення України як геополітично, так і на полі бою, яке повністю залежить від політичної волі наших партнерів. Це посилення перед тим чи іншим форматом діалогу з агресором. Перед. Це міст до Саміту миру. Цей місток ми і запропонували, бо тільки в сильній позиції Україна може розраховувати на справедливий мир", — зазначав президент Зеленський.

6. План, який "вдарився" об реальність

У жовтні після представлення Плану перемоги США та ключовій євротрійці — Франції, Німеччині та Великій Британії — українське керівництво возило його до Брюсселя для презентації решті союзників.

І в НАТО, і в ЄС зосередилися на тому, щоб розібратися в його пунктах і врешті видати реакцію, від позитивної до стриманої, дипломатично відкидаючи деякі пропозиції української сторони.

До прикладу, на Банковій пропонували західним партнерам проводити "спільні операції" для збиття російських ракет і дронів, однак в НАТО дали зрозуміти, що розширення дії західної ППО на територію України — це втягування Альянсу у війну, і якщо раптом Росія у відповідь атакує когось із союзників, доведеться вводити в дію ту саму 5 Статтю про колективний захист. Тобто фактично вступати у протистояння з ядерною державою.

Що стосується запрошення до Альянсу, то рішення тепер не за Байденом, а за Трампом, повідомили американські високопосадовці. Та й для запрошення, навіть за рішучого лідерства Штатів, потрібен консенсус всіх 32 держав-членів. Поки що його немає.

Самому Трампу, за даними ЗМІ, припали до душі два пункти плану Зеленського. Йдеться про заміну частини американських військ, дислокованих у Європі, українськими військами після завершення війни; та про спільне використання українських критичних ресурсів. Чи працюватиме він над їх втіленням у життя — побачимо вже наступного року.

7. Іноземні війська будуть в Україні?

У березні політикум Європи сколихнула заява президента Франції Еммануеля Макрона, який не виключив сценарію відправлення французьких військ в Україну. Пізніше він підтвердив свої слова, заявивши, що може піти на такий крок "якщо росіяни прорвуть лінію фронту". Західні країни одна за одною почали висловлювати свою позицію "за" чи "проти" пропозиції Макрона.

Наприклад, в Естонії обговорювали можливість відправлення своїх військових на Захід України для виконання небойових завдань. У Швеції допускали розгляд ідеї відправити війська у разі дискусії на рівні союзників по НАТО.

Наприкінці 2024 року розмови про іноземні війська знову почали набирати обертів через повідомлення, що Трамп нібито пропонує розмістити європейські війська в Україні для контролю за дотриманням режиму припинення вогню. Війська можуть стати частиною миротворчої місії або моніторингової групи.

Продовжує активно просувати ідею миротворчого контингенту й Еммануель Макрон. За задумом, іноземні військові відстежуватимуть ситуацію та гарантуватимуть безпеку в Україні в разі досягнутих домовленостей із РФ. Мова про потенційну 40-тисячну місію, яка складатиметься з військ різних країн.

За даними ЗМІ, президент Франції обговорював свою ідею з Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським в Парижі 7 грудня. Вже 19 грудня президент України у зверненні до лідерів ЄС публічно висловив підтримку ідеї Макрона щодо європейського військового контингенту.

"Ми підтримуємо ініціативу Франції щодо військового контингенту в Україні в межах цих гарантій і закликаємо інших партнерів приєднатися до цих зусиль, це допоможе покласти край війні", — зазначив він.

Розвиток ідеї Макрона, ймовірно, отримує продовження вже зовсім скоро.

8. Безпекові угоди — не гарантії, але…

Україна має певні "подушки безпеки" на випадок внутрішніх політичних перипетій в країнах-союзниках. З початку 2024 року Україна почала підписувати двосторонні безпекові угоди із західними країнами, в яких закріплені їхні зобов’язання надавати підтримку в найближчому майбутньому. Першу таку угоду Україна підписала у січні з Великою Британією. Нині домовленостей нараховується 27.

В угодах йдеться аж ніяк не про гарантії, а саме про зобов’язання. Відповідальність за зрив чи відмову від них у документах не прописана; так само більшість угод не ратифіковані парламентами країн-підписантів.

Також очевидно, що двосторонні угоди про співробітництво неможливо прирівняти до захисту, який дає членство в НАТО. Але за умов відсутності останнього, Україні було важливо зафіксувати обіцянки партнерів продовжувати спільну роботу в сферах від оборони до відбудови. Кожен підписаний документ діє протягом 10 років.

Текст кожної угоди має відмінності у формулюваннях, структурі та навіть назві. Один з важливих спільних моментів низки документі — у разі повторного збройного нападу Росії на Україну союзники протягом 24 годин мають провести консультації щодо подальших кроків. Далі, наприклад, Німеччина обіцяє надати Україні "швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку в усіх необхідних сферах, а також економічну допомогу". Те ж саме — Франція, Велика Британія та інші.

Низка країн-підписантів запевняють, що допомагатимуть Україні захистити себе та відновити територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів. Задля цього працюватимуть над забезпеченням стійкості Сил оборони України, аби ті були могли стримувати російську агресію як зараз, так і в майбутньому.

9. "Вісь зла" укріплюється, і розбиратися з нею доводиться Україні

2024 року антизахідні тоталітарні режими вийшли на "новий рівень" співпраці. "Вісь зла" в складі Росії, Китаю, Ірану, Північної Кореї об’єднує зусилля і задля власної вигоди, і задля того, щоб кинути виклик західним демократіям. Напряму наслідки від цього відчуває Україна.

Іран, як відомо, постачає ударні безпілотники, якими Росія мало не щодня атакує українські міста. Восени ж Тегеран, ймовірно, передав РФ сотні балістичних ракет малої дальності.

Північна Корея на початку року поставила до РФ близько 5 млн артилерійських снарядів. У жовтні Пхеньян пішов далі й фактично напряму вступив у війну на боці Кремля.

Західні видання повідомляли, що КНДР направила до Росії військових для участі в бойових діях проти України. До Курської області (де з 6 серпня ЗСУ блискавично захопили частину територій) прибуло понад 10 тисяч північнокорейських військових. Солдати Кім Чен Ина, як відомо, вже зазнали перших втрат.

На Заході підозрюють, що за цю людську пожертву Пхеньян отримав доступ до російських військових технологій.

Значну роль у підтримці російської армії відіграє і Китай, надсилаючи Москві так звані компоненти подвійного призначення, необхідні для виробництва зброї.

Війна в Україні — давно не регіональний конфлікт. І те, на яких умовах вона закінчиться, на роки визначатиме майбутню поведінку автократій.

10. Прогрес щодо заморожених російських активів

Наостанок важливе та позитивне про гроші.

Майже три роки політики, юристи та економісти з усього світу розмірковують над дилемою: чи можна забрати у Росії та віддати на потреби України близько 280 мільярдів євро заморожених російських активів?

Йдеться про міжнародні резерви Центрального банку РФ, що були заблоковані країнами "Групи семи" (G7), ЄС і Австралією у відповідь на повномасштабну агресію Москви проти України. Більш ніж дві третини коштів зберігається у депозитарії Euroclear у Бельгії. Це близько 190 млрд євро у вигляді цінних паперів й готівки, що приносять близько 4,4 млрд прибутку на рік.

У червні держави G7 вирішили надати Україні кредит на 50 мільярдів євро, який будуть відшкодовувати, власне, за рахунок прибутків, які генерують заморожені активи. Кредити будуть виплачуватися через серію двосторонніх позик з кінця 2024 року і до кінця 2027 року "частинами, які відображатимуть термінові потреби України у фінансуванні".

В ЄС розглядають і більш сміливі заходи, наприклад, повну конфіскацію заморожених активів російського Центробанку для компенсації Україні. Та чи стане врешті політичної волі для такого кроку, покаже час.

P.S. За відчуттями, 2024 рік закінчується на ноті найбільшої невизначеності за весь час повномасштабного вторгнення. Напрацювання щодо миру чи перемоги України, які існували до цього, можуть втратити актуальність вже за місяць. Події розвиваються стрімко та непередбачувано.

Як заявив чинний Держсекретар США Ентоні Блінкен, Україна перебуває на порозі фундаментального рішення — продовжувати боротися чи вести переговори про припинення вогню і мир із Росією. Однак ми не можемо боротися у повну силу, якщо матимемо руки, "зв’язані за спиною". Як би не хотілося, у довгу ми не зможемо впоратися без допомоги союзників. Якщо вже на Заході вирішили вести дискусії про мирні переговори, то підштовхувати до них через тиск, обмеження та всі існуючі важелі впливу потрібно агресора, але ніяк не жертву.