"Вагітна у 16" очима Кобзаря: чого ми не знаємо про Шевченкову "Катерину"

У творчості Тараса Шевченка поема "Катерина" та однойменна картина посідають особливе місце. Це не просто історія про зведену дівчину, а глибоке художнє дослідження моральних норм, національної ідентичності та драматичної долі українського народу.

Сьогодні ці твори звучать із новою актуальністю, нагадуючи про історичні уроки, що їх заповів нам Кобзар. Прихована символіка народного вбрання, таємниці реставрації та застереження Кобзаря "з ким кохатися не варто" сьогодні набувають нового, гострого звучання.

Історія створення полотна

Картину "Катерина" Шевченко написав у Петербурзі в 1842 році, через кілька років після створення однойменної поеми. Згодом художник привіз її в Україну та подарував поміщику Григорію Тарновському. У листі до Тарновського Кобзар особисто описав свій твір, зокрема пояснюючи символічні деталі зображення.

Символіка народного вбрання

У центрі композиції — молода Катерина, вдягнена в традиційний народний стрій: сорочку, дніпрянську плахту в червону клітинку та запаску-фартух. Шевченко з етнографічною точністю передає не лише зовнішній вигляд, але й глибокий символізм українського одягу.

Фартух в українській народній традиції мав особливе значення — його починали носити дівчата лише після початку місячних, коли відбувався перехід від дитинства до дівоцтва. У народних піснях фраза "замочити фартух" означала втрату дівочої чистоти. Запаска також символізувала родючість, прикриваючи живіт у вагітних жінок.

На картині Катерина трохи підіймає полу фартуха, символічно натякаючи на свою вагітність. Сам Шевченко в листі до Тарновського пояснював: "підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє…"

Прихована драма у деталях

Попри свій стан, Катерина досі має заплетену косу й прикрашений стрічками віночок на голові — ознаки дівочого статусу. Заміжні жінки мали покривати голову очіпком, наміткою чи хустиною. Це свідчить про драматичний стан героїні: вона вже не дівчина, але ще й не заміжня жінка — покритка.

Босі ноги Катерини вказують на її невисоке соціальне походження. На обличчі дівчини художник майстерно відобразив глибокі переживання за свою майбутню долю. Опущені додолу очі говорять про пригнічений стан — вона розуміє, що попереду чекає невесела доля покритки, а її дитина буде зневажливо названа "байстрюком".

Образ москаля

Ліворуч від Катерини на коні втікає москаль, якого в поемі звуть Іван. Слово "москаль" у часи Шевченка мало подвійне значення: спочатку так називали просто мешканців Московії, але згодом цим словом почали позначати російських військових, а також вживати його як зневажливе найменування всіх росіян.

Москаль на картині представлений в обох значеннях — він і армійський офіцер (на ньому форма часів імператора Миколая I), і повертається "у свою московщину". Вершник озирається й кидає на Катерину недоброзичливий погляд, втікаючи так швидко, що з-під копит його коня здіймається курява.

Символи зламаної долі

Картина насичена символічними деталями. Вслід москалю гавкає пес, відчуваючи в ньому чужинця. Біля собаки лежить зламана гілка дуба разом із колосками пшениці — знак зламаної долі Катерини. Дуб в українській культурі символізує міць, силу роду й довголіття, а тут гілка відламана й викинута на дорогу.

Наскрізним образом поеми й картини є шлях. На полотні дорога втікає з-під ніг Катерини та губиться за її спиною, веде до могили (кургану) із вітряком, а потім — удалечінь, до степових курганів. Праворуч від дівчини під куренем сидить дядько, який струже ложки і співчутливо дивиться на Катерину.

Таємниці реставрації

Картина "Катерина" має кілька цікавих загадок, виявлених реставраторами. У 1967 році фахівці Державної науково-дослідної реставраційної майстерні помітили незвичне ущільнення шару фарби праворуч від Катерини. Під інфрачервоними променями відкрилися первісні зображення, які сам автор потім замалював.

Праворуч від млина на небі спочатку був ще один ківер (військовий головний убір). Фігури москаля і коня також спершу були іншими, що помітно на начерку, який Шевченко додав до листа Тарновського. Вочевидь, художник вирішив додати динамічності фігурі москаля, тому переробив її.

Дослідники також виявили кілок, від якого була протягнена мотузка із сорочкою там, де зараз зображені граблі. Імовірно, автор хотів зробити виразнішою саму Катерину і прибрав зайві деталі.

Подвійний підпис

Ще одна загадка картини — подвійний підпис. У нижньому правому куті є авторський підпис і дата, написані чорною фарбою. Але якщо зняти раму, можна побачити ще один підпис — із тим самим текстом, але з менш акуратними літерами і зроблений червоною фарбою.

Дослідники встановили, що руці Шевченка належить лише нижній напис. Верхній з'явився пізніше, ймовірно, коли картину оформили в нову, ширшу раму, яка приховала оригінальний підпис, і хтось вирішив його продублювати.

Сучасне значення

Сьогодні оригінал картини зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка, але через війну його тимчасово прибрали з експозиції. Наразі відвідувачі можуть побачити лише копію.

Поема і картина "Катерина" залишаються актуальними й сьогодні, нагадуючи українцям про історичні уроки та застерігаючи від повторення помилок минулого. Твір Шевченка — це не лише драматична історія однієї дівчини, а й метафора стосунків України з імперією, символ національної гідності та застереження про те, з ким "кохатися не варто".

Раніше "Телеграф" розповідав, ким була Ликера Полусмак. У неї Шевченко закохався за пів року до смерті.