Автор перших українських банкнот, геній і чаклун: скільки всього встиг зробити за 34 роки художник Георгій Нарбут

Видатний, світового рівня художник, графік, педагог, один із засновників і ректор Української академії мистецтв, один з авторів перших українських державних знаків – банкнот і поштових марок Української Народної республіки. Основоположник українського книжкового мистецтва, майстер оформлення книги. І все це про Георгія Нарбута. Він прожив лише 34 роки, але залишив величезний спадок, який вже у післярадянську добу стає нарешті відомим ширшому колу наших співвітчизників.

"Народився графіком"

Георгій Нарбут народився 25 лютого 1886 року в крихітному селі Нарбутівка (тепер Сумщина) в родині збіднілого шляхтича литовського походження Івана Нарбута та Неоніли Махнович. Про хлопчика говорили, що "народився графіком": він вражав оточення бажанням відтворювати, буквально на чому завгодно що потрапляло під руку, все, що бачив – коней, жуків, метеликів, листячко. У Глухівській гімназії юнак побачив копію "Остромирового Євангелія" XI століття, яке приніс на урок старослов’янської мови вчитель. І… перемалював весь текст Святого Письма.

Художню освіту опановував самотужки, вчився у Глухівській гімназії. У 20 років переїхав до Санкт-Петербурга, де ознайомлювався з творчістю тодішніх корифеїв "Срібного віку": Олександра Бенуа, а також Льва Бакста, Миколи Реріха, Євгенія Лансере. Навчався у двох відомих художників і графіків з російського художнього об’єднання "Мир искусства" Івана Білібіна та Мстислава (Мстиславаса) Добужинського. Оформлював ілюстрації до казок, деякий час Георгія називали наслідувачем білібінської манери у мистецтві. Сам Білібін писав: "На що я витрачав кілька днів, він робив за кілька годин!"

Проте під впливом творчості знаменитого німецького художника Альбрехта Дюрера український митець поступово торує свій неповторний шлях.

Він удосконалював майстерність у 1909 році в Мюнхені. Там, у славетній Пінакотеці та інших музеях столиці Баварії протягом року ознайомлюється із творчістю улюбленого Альбрехта Дюрера й інших видатних художників минулого; він був у захваті від архітектурних шедеврів міста, яке тоді було, та й зараз залишається, Меккою людей мистецтва.

Однаково працював як правою, так і лівою рукою

Після повернення до Російської імперії Георгій кардинально оновлює свою графічну техніку. Подив у художників викликав той факт, що майстер однаково вправно працював як правою, так і лівою рукою…

Художник починає копітку працю над ілюстраціями до казок — російських народних, Андерсена, братів Грімм. Видатний художник, історик мистецтва, критик Олександр Бенуа у книзі "Мої спогади" писав: "Друге покоління "міріскусственніков" на кшталт Чехоніна, Мітрохіна, Нарбута та інших достатньою мірою навчили російську публіку цінувати красу книжки".

Незабаром митець захоплюється геральдикою, тісно пов’язаною з історією батьківщини, її магнатських і шляхетських родин. І, нарешті, відбувається його "повернення до джерел", до милої серцю батьківщини – України. Георгій стає визнаним, без перебільшення неперевершеним майстром шрифту, каліграфії; вивчає українську книжкову графіку епохи пізнього Середньовіччя та початку Нового часу. Він малює герби багатьох представників української шляхти, ескіз обкладинки та фронтиспісу "Малоросійського гербовника" Владислава Лукомського та Вадима Модзалевського (1914 рік). Художник захоплюється графікою та орнаментикою "Пересопницького Євангелія" XVI століття і все більше наближається до своїх неповторних техніки та стилю з використанням елементів українських національних традицій, народного декоративного мистецтва.

"Живий, із принадливим характером, він не любив самотності. Він завжди шукав оточення людей і любив працювати на людях: йому не заважали ані гуркіт, ані розмови… тиша його пригнічувала. За натурою був затятий супротивник усієї гнітючої одноманітності, якою цивілізація знищує відмінності між расами, народами, нівелюючи їхні характерні особливості", – писав історик мистецтва, графік Петро Нерадовський, який товаришував з Георгієм Нарбутом.

Влітку митець обов’язково приїжджав на батьківщину, де вивчав українську культуру, малював національні костюми. Ще 1912 року він так підписав свій герб: "Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинский син, гербов і емблемат живописець"; до речі, Георгій, як і його молодший брат, відомий поет Володимир, були прямими нащадками знатного (значного) товариша козацької сотні Мусія Нарбута. Зазначу – саме "мазепинець", у Російській імперії Романових, де влада і чорносотенці так називали прихильників українського національного руху.

"Українська абетка", "горпинка" та "богданівка"

Відразу після Лютневої революції Георгій Нарбут переїздить із Петрограда до Києва, де стає професором графіки Української академії мистецтв, а в грудні — і її ректором. Цей крок художника був зустрінутий в багнети представниками мистецького середовища в Росії і, звісно, більшовицькою владою.

Згодом він співпрацює з журналами "Наше минуле", "Мистецтво", "Солнце труда", "Зорі"; починає роботу над циклом ілюстрацій до так і нереалізованого повною мірою проєкту "Українська азбука" або "Українська абетка". 1919 року він знову повертається до цієї ідеї, проте раптова смерть перекреслила всі плани Майстра.

Під час роботи в журналах митець використовував свій неповторний шрифт і добре налагоджену систему комплексного оформлення видань. Сьогодні ці часописи стали справжніми раритетами та мають неабияку популярність серед колекціонерів.

На жаль, залишився нереалізованим і проєкт з ілюстрування "Енеїди" Івана Котляревського. Із запланованих 12 кольорових гравюр Георгій Іванович встиг виконати тільки одну, але це справжній шедевр книжкової графіки, симбіоз давньоримської й української культур!

Визначний дослідник давньої української архітектури Георгій Лукомський так згадував про свого товариша: "Пишний, рожевощокий, кремезний і вбраний по-українськи, то з усмішкою, а то зі строгою діловитістю, він полонив своєю мовою, говіркою, слівцями всілякими, дотепністю і знаннями, вражав начи­таністю для художника надзвичайною, ерудит був справжній".

Наприкінці 1917 року Георгій Нарбут і ще ряд художників (Іван Мозолевський, Олександр Красовський, Василь Кричевський) отримують замовлення від Української Центральної Ради на створення ескізів грошових знаків Української Народної Республіки. Нарбут став автором ескізу банкноти номіналом 100 карбованців, на якій уперше було зображено тризуб як Державний герб новопосталої держави (в обігу з 5 січня 1918 року). Цікаво, що написи дублювалися російською, польською мовами та мовою їдиш.

Після укладення Берестейського миру і повернення уряду УНР із Сарн до Києва (столиця пережила недовгу, але криваву більшовицьку окупацію) вже 1 березня 1918-го уряд УНР вирішив впровадити нову грошову одиницю – гривню. Георгій Нарбут виконав ескізи до банкнот номіналом 10, 100 і 500 гривень (у народі останні називали "горпинками", бо на них зображено дівочу голівку у віночку). Також було підготовлено до випуску банкноти номіналом 2, 1000 і 2 000 гривень.

Після державного перевороту 29 квітня 1918-го і приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського було вирішено віддрукувати в Берліні банкноти у 2, 10, 100 і 500 гривень. Автором ескізів до банкнот номіналом 100 і 500 гривень знову став Георгій Нарбут…

Але повернення до влади українських соціалістів було не за горами. Після повалення уряду гетьмана Георгій Нарбут знову "знадобився", ставши автором ескізу до банкноти у 100 карбованців, де вперше в Україні використовувався водяний знак (портрет Богдана Хмельницького). Можливо, тому вона отримала назву "богданівка".

Георгій Нарбут помер 23 травня 1920 року в Києві, на 35-му році життя. Поховали художника на Байковому кладовищі. Тиф, жорстокий бич воєн, а потім запалення печінки та гепатит після надскладної операції обірвали життя людини, котра встигла зробити несказанно багато. Та й плани в нього були грандіозні. І, якщо говорити про міру таланту цього Майстра, — цілком здійсненні.

Правий був відомий художник, графік і кераміст Сергій Чехонін: "Якщо не спостерігати за його роботою годину-дві, здається, ніби добрі чаклуни виконали за нього його малюнки". Але чаклун був один, і абсолютно неповторний: його руки творили дива. Це був і прагматик, і романтик одночасно, людина, для якої життя було таким собі карнавалом, справжній геній. І це зовсім не перебільшення.