Насправді це караїмський храм: як він став культовим місцем київських театралів (фото)

На перетині вулиць Ярославів Вал і Олеся Гончара в Києві височіє вишукана споруда з мавританськими мотивами. Сьогодні в цій будівлі розташований Київський Будинок актора — улюблене місце зустрічі театральної спільноти столиці.

Проте мало хто знає, що понад століття тому ця архітектурна перлина була молитовним домом невеликої, але впливової караїмської громади Києва. "Телеграф" розповість про це докладніше.

Караїми Києва: хто вони та чому збудували кенасу

Наприкінці XIX століття в Києві мешкала значна караїмська спільнота — близько тисячі осіб. Караїми — тюркомовний народ, що сповідує особливу форму юдаїзму, зберігаючи унікальні релігійні традиції та мову. У столиці вони мали значний вплив, здебільшого завдяки успішному тютюновому бізнесу.

Зростання громади потребувало окремого молитовного будинку — кенаси. Релігійні обряди караїмів відрізнялися від традиційного юдаїзму, тому їм був необхідний власний духовний центр.

Соломон Коган та архітектурний задум Владислава Городецького

Фінансування будівництва взяв на себе відомий київський підприємець Соломон Коган, якого називали "тютюновим королем". Він виділив на реалізацію проєкту понад 200 тисяч рублів — колосальну суму для того часу.

Розробку проєкту довірили знаменитому архітектору Владиславу Городецькому, автору київських "візитівок" — зокрема Будинку з химерами. За наполяганням Когана, кенаса мала бути виконана в мавританському стилі, з характерними елементами: яскравими аркадами, орнаментами та куполом. Над куполом працював італійський скульптор Еліо Саля, близький соратник Городецького.

Архітектурні особливості та відкриття кенаси

Будівництво розпочалося 1898 року, але Соломон Коган не дожив до реалізації свого задуму — він помер у 1900 році. Родичі мецената довели справу до кінця, і в 1902 році кенаса відчинила свої двері для вірян.

Споруда вражала вишуканістю та увагою до деталей. Фасад прикрашали сталактитоподібні орнаменти, а внутрішній простір було спроєктовано відповідно до релігійних канонів караїмів. За традицією простір мав гендерний поділ: чоловіки молилися в основній залі, а жінки — на другому поверсі з окремим входом.

Радянські метаморфози: від святині до культурного центру

Після революції 1917 року караїмська громада, як і багато релігійних спільнот, зазнала утисків. Кенасу закрили, її величний купол знесли, а саму будівлю перетворили на склад. У наступні десятиліття будівля змінювала своє призначення неодноразово: тут розміщувалися політосвітній центр, будинок народів сходу, ляльковий театр, кінотеатр "Зоря", і навіть римсько-католицький храм.

Переломний момент настав у 1948 році, коли будівлю передали Українському театральному товариству. А в 1981 році тут урочисто відкрили Будинок актора, який функціонує дотепер.

Будинок актора сьогодні

Сьогодні Будинок актора — це камерний концертний зал на 200 місць. Тут регулярно проходять театральні вистави, концерти, творчі зустрічі та фестивалі. Попри численні трансформації, у будівлі збереглися елементи первісного інтер'єру: балкон для жінок, оригінальні решітки на батареях опалення, а також унікальний рояль Steinway, який і досі прикрашає сцену.

Нині Будинок актора — не лише популярний культурний майданчик, а й важливий осередок театрального життя столиці. Затишна атмосфера та чудова акустика приваблюють сюди як визнаних майстрів, так і молодих талановитих митців.

Місце пам'яті та культури

Київський Будинок актора — яскравий приклад того, як архітектурні споруди переживають епохи, змінюючи своє призначення, але зберігаючи культурну цінність. Колишня караїмська кенаса сьогодні продовжує служити мистецтву, єднаючи минуле й сучасність у своїх стінах.

Відвідавши виставу чи концерт у Будинку актора, варто пам'ятати про багату історію цієї споруди. Та віддати належне майстерності архітектора Владислава Городецького, який створив шедевр, що залишається окрасою Києва вже понад століття.

Раніше "Телеграф" розповідав про одну з найбільш містичних та фотогенічних пам’яток Києва, що приваблює туристів з усього світу. Але будували цей "замок" із зовсім іншою метою.