"Барс", "Адам" та "Ксена": 13 історій про те, як відомі військові отримали свої бойові імена

Сьогодні "Соловей" — не завжди про птаха, а й про друге імʼя бійця, який вміє сказати саме те, що треба, коли всім страшно, а "Ніж" — не холодна зброя, а тепла усмішка сапера, який завжди жартує навіть під обстрілами. За роки війни позивних з’явилося чимало. І часом ці короткі прізвиська стають для власника дорожчим за імʼя, дане при народженні.

До Дня героя "Телеграф" вирішив з'ясувати, яку роль відіграють позивні в житті воїнів, а також зібрати історії позивних відомих військових, які захищають незалежність України, а декого запитати про це особисто.

Нове життя давньої традиції

Найдавніші письмові згадки про вибір позивних в Україні походять ще із часів козацтва. Запорізькі козаки приймали у свої ряди селян, які тікали від кріпацтва, окатоличення та ополячення, і давали їм нові прізвища. Часто вони відображали особливості людини, важливі події чи зовнішній вигляд.

А ще прізвиська походили від значних досягнень в бойових справах. До прикладу, один із найвідоміших козацьких гетьманів Петро Сагайдачний за народженням носив прізвище Конашевич, але отримав прізвисько Сагайдачний від запорізьких козаків за влучність у стрільбі з лука.

Традиція вибору псевдо (позивних) збереглася і в наступних поколіннях, зокрема серед учасників визвольних рухів XX століття — ОУН та УПА. Так, видатний український політичний і військовий діяч Роман Шухевич використовував фіктивні прізвища-псевда ("Тарас Чупринка", "Чернець", "Дзвін", "Чагар" та інші), бо такими були вимоги суворої конспірації. А псевдонім "Попель", який використовував Степан Бандера, виник через часту зміну прізвищ його родиною під час еміграції. Згодом це ім’я стало одним із його криптонімів, що допомагали приховати його справжню особу.

У 2014 році, коли Україна знов зіткнулася з війною, позивні поступово відновили своє місце в українській армійській традиції. Тоді вони були поширені здебільшого серед командирів, військовослужбовців спецпризначення, а також добровольців. А з 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабної агресії Росії, стали повсюдним явищем.

Військові використовують позивні, аби полегшити комунікацію та зробити її як можна безпечнішою. Відтак бійці мають змогу швидко впізнати конкретного побратима не розкриваючи його реального імені. Особливого значення це набуває протягом бойових операцій, при роботі з рацією або якщо у складі підрозділу налічується три Дмитра.

Олег Апостол (позивний "Формоза")

Про свій позивний "Телеграфу" розповів Герой України, полковник Олег Апостол — колишній командир 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка увійшла в історію як одна з перших українських частин, що у серпні 2024 року провела операцію на території ядерної держави — Росії (в Курській області). Нині він обіймає посаду заступника головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського.

— Я сам собі вигадав цей позивний ["Формоза"] ще у 2014 році. Але часто моє прізвище плутають із ним. Навіть коли я був комбатом, мої ж солдати іноді не розрізняли, де позивний, а де справжнє ім’я, — говорить представник Генштабу в розмові з "Телеграфом".

Прізвище "Апостол" цілком можна прийняти за позивний, адже воно звучить доволі незвично і вишито на шефроні військового. Але це справжнє прізвище, яке, до того ж, досить рідкісне: в Україні його носять лише 723 особи.

— Мій позивний — "Формоза" — мені дуже подобається. Він унікальний, я ще ніде не чув, щоб хтось інший його використовував. Позивний походить від назви одного зі спеціальних підрозділів Польщі — "Formoza". Вони відомі тим, що діють швидко й точно. Саме це для мене і є символом цього слова, — говорить Олег Апостол.

За його словами, вищі офіцери ЗСУ не часто звертаються один до одного за позивними, ця традиція більше притаманна передовій.

Олександр Сирський (позивний "Барс")

Свій позовний має і головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський. Бойове ім’я він також отримав ще з часів АТО і дебальцівських боїв (2014–2015 роки). Він пояснював вибір цього імені так: "Барс — це дуже обережна, хитра і відважна істота", і додав, що тактика українських військових у війні з Росіїю нагадує полювання цієї кішки. В розмові з журналістами він також зазначав, що йому подобається цей звір, бо "не боїться вступати в бій з противником, який більший за вагою і сильніший за нього".

Позивний "Барс" також став назвою зведеної тактичної групи, якою Сирський командував під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року, прикриваючи вихід українських військ з оточеного міста. Саме за цю операцію він отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.

— За тими операціями, які він провів, військові відзначають, що він дуже точно прораховує слабкі місця противника. Він як хижак – із засідки воює. Недарма у нього і позивний "Барс". Його порівнюють з барсом, він може дуже довго вичікувати, а потім раптово просто знищити ворога там, де ворог не чекає. Це його почерк", — відзначала колишня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр.

Оксана Рубаняк (позивний "Ксена")

Як розповіла "Телеграфу" командирка роти ударних безпілотних авіаційних комплексів та поетка з Івано-Франківщини Оксана Рубаняк, її позивний був обраний на початку її служби.

— Ми сиділи з побратимами та вигадували позивні один одному. Щодо себе я запропонувала варіант "Гуцулка Ксеня", оскільки сама родом із гуцульського краю — з Верховинщини. Але хлопці сказали, що це буде занадто довго, і почали пропонувати свої варіанти. Варіантів було багато, але в один момент Олег Койляк — мій брат, найкращий друг, побратим і головний сержант, військовий, який загинув у квітні 2023 року — сказав: "Ти будеш Ксеною", — ділиться військова.

Олег Койляк сказав: "Ти по характеру така, як вона, тобі дуже підійде". Оксана ніколи не бачила цього фільму і досі його не дивилася. Фільм вийшов у 2002 році, а вона народилася у 2003-му.

— Хлопці підтримали цю ідею — сказали, що "Ксена" мені абсолютно підходить. І з 2022 року я так і залишаюся Ксеною — принцесою-воїном, як мене назвав мій побратим. І хоч він загинув у 2023 році, ми продовжуємо боротьбу за тих, хто віддав своє життя за нас, — говорить командирка.

За її словами, їй подобається цей позивний і жодного разу не було думки його змінити.

— Завжди представляюся у війську як Ксена, а далі вже — звання чи посада, залежно від ситуації. Я звикла до цього і навіть часом запитую себе: "Хто я більше — Ксена чи Оксана?". Для себе я вже визначилася — це моє. Знаю, що найбільше мені підходить, найбільше мені подобається. Я вважаю, що хлопці дуже влучно підібрали мені цей позивний, — підсумовує вона.

Максим Ємець (позивний "Єнот")

Оксана Рубаняк "Ксена" поділилася з нами також історією позивного її коханого та старшого офіцера ГУР Максима "Єнота" Ємця, який загинув на Покровському напрямку 4 лютого 2025 року.

— У мого коханого була схожа ситуація з обранням позивного. Хлопці теж придумали його, схарактеризувавши за характером і темпераментом тваринки єнота. Такий розумний, винахідливий, грайливий, непосидючий, — говорить військова. — Він розповідав, що хлопці сказали: "Ти точно схожий на єнота, навіть зовні трохи схожий: м’якенький, та й за характером і темпераментом — справжній єнот!"

Оксані цей позивний також дуже подобався. Вона питала, чи були у нього плани або думки його змінити, але він відповідав: "Ні", бо цей позивний йому дали бойові побратими.

— Він казав: "Мені він подобається. Він простий, не пафосний, не з якихось там грецьких міфів чи подібного". Нічого не маю проти такого — просто приклад. Але цей позивний — простий, звичайний і дуже гарний, — ділиться спогадами дівчина.

Євген Межевікін (позивний "Адам")

Свою давню історію розповів також легендарний танкіст і полковник Збройних сил України Євген Межевікін. Нині він заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки Генерального штабу ЗСУ.

— Після початку часткової мобілізації у 2014 році нас відкликали для формування підрозділів. З першими добровольцями, які сформували механізовану роту, ми вирушили на Донецький напрямок. Саме там, крім регулярних військових операцій, я брав участь у боях навколо Донецького аеропорту. — згадує Євген. — У цьому зведеному підрозділі я обіймав посаду заступника з озброєння. Ми з командиром роти розподілили обов'язки між собою, і я переважно працював безпосередньо з бійцями.

За словами військовика, особливо напруженим завжди був нічний час. Євген проводив ці години разом із солдатами на позиціях, в окопах та під час обходів території. Коли ж відбувалися напади на їхній блокпост, він зі своїм екіпажем виїжджав на БТР для захисту підходів до позиції.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Ось так протягом певного періоду [травень, червень, липень] я жодної ночі не спав. Постійно був з бійцями. Якщо виїжджали на виходи, то я сідав на першу машину, і разом з бійцями їхав на виконання задач, — згадує полковник.

Відтоді склалося так, що коли ситуація небезпечна чи складна — Євген завжди вирушав першим разом із бійцями.

— Я брав на себе ініціативу, бо хоч і мав небагато досвіду, все ж трохи більше, ніж інші. Ми вчились разом, а я показував, як діяти, і що треба робити, — розповідає "Адам".

З кожним місяцем ситуація ускладнювалась, і підрозділ почав переміщуватись ближче до Донецька.

— Під час операції ми змінили два райони дислокації. Тоді я очолював як розвідувальні групи, так і бойові виходи в ці нові райони. Врешті ми дісталися району Розовки, де були стратегічно важлива дорога з напівзруйнованим мостом. Бійці висловлювали побоювання щодо можливих засідок у цьому районі. Проте аби підтримати моральний дух підрозділу я знов вирішив очолити передову групу. Ми швидко висунулись уперед, зайняли необхідні позиції, організували блокпост і замінували залишки мосту, який сепаратисти підірвали раніше, — говорить танкіст.

За його словами, його підхід був простим: на кожне бойове завдання він "брав бійців за руку" і вів за собою. Завдяки такому лідерству всі поставлені задачі виконувались успішно, обстановка була під контролем, і, що найважливіше — військові не мали втрат особового складу.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Під час однієї з нарад особового складу та командирів Рома Костенко каже: "Ми тут подумали — пропонуємо тобі позивний "Адам"". Я питаю: "Чому саме Адам?" — "Бо ти завжди перший з’являєшся". І я згодився", — згадує Євген Межевикін.

Щоправда, за його словами, позивний прижився не одразу.

— Тоді позивні мали тільки командири і ті, хто працював із рацією та спілкувався по радіо. Усі інші користувалися позивними за номерами. У мене, наприклад, був позивний за номером моєї машини — №511, — розповідає танкіст.

З часом Євген звик до позивного, оскільки і побратими, і журналісти, і все оточення говорили: "танк Адама", "підрозділ Адама" і самого його називали "Адамом".

— А ще пізніше позивний "Адам" для багатьох став означати: буде спокій, буде успіх, задача буде виконана. І я сам у це повірив. І от досі це вже не просто позивний. Це як нагорода. Це зобов’язання. Це певна допомога. Я впевнений: там, де я — провалу не буде. Вибачайте за прямоту, — говорить Герой України.

Анатолій Штефан (позивний "Штірліц")

Полковник Збройних сил України і блогер Анатолій Штефан розповів "Телеграфу", що ще змалку його кликали Штірліц. Це прізвисько йому дав його добрий товариш — сам вигадав і приклеїлося.

— Коли почалася війна [у 2014] і треба було обрати позивний, я навіть не вагався — одразу взяв "Штірліц". І, як виявилося згодом, цей позивний зіграв одну з ключових ролей у "підпалюванні" російських пропагандистів в інформаційному просторі, — говорить військовослужбовець ЗСУ.

Як відомо, Макс Отто фон Штірліц (нім. Max Otto von Stierlitz; він же Максим Ісаєв) — це вигаданий персонаж, герой творів радянського письменника Юліана Семенова. Він працював на радянську розвідку в нацистській Німеччині та інших країнах. Справжню популярність цьому образу приніс багатосерійний телефільм "Сімнадцять миттєвостей весни", знятий за однойменним романом. Роль Штірліца зіграв В’ячеслав Тихонов. Цей персонаж став чи не найвідомішим образом радянського розвідника в культурі СРСР і пострадянського простору.

— Росіяни нерідко намагаються привласнити собі все радянське. І тут — український офіцер із позивним "Штірлець". А вони ж звикли кричати: "Штірлєц — ета рускій развєдчік!" Ні. Штірліц — це український офіцер, — говорить Анатолій Штефан.

Юлія Паєвська (позивний "Тайра")

Юлія Паєвська, відома під позивним "Тайра" (також "Габрієл"), — українська військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка та командирка евакуаційного підрозділу у 61-му мобільному військовому госпіталі. Її позивний походить від назви одного з найвідоміших японських родів— Тайра, які мали імператорське походження і були позбавлені статусу принців, але швидко стали самураями через військові заслуги.

Юлія спочатку взяла цей позивний у грі World of Warcraft, де назвала так свого героя, а згодом використала його як бойове ім’я під час війни. Пізніше, вона також створила евакуаційну групу волонтерів, яку один із водіїв жартома назвав "Ангелами Тайри" — за аналогією з фільмом "Ангели Чарлі".

Катерина Поліщук (позивний "Пташка")

У дні блокади українських захисників на Азовсталі спів парамедикині Катерини Поліщук допомагав військовим не втрачати бойовий дух. Однак, цікаво, що позивний "Пташка" вона отримала задовго до цього, ще коли їй було 15 років.

Це пов’язано з малюнком, який вона зробила для конкурсу до 25-річчя незалежності.

"Майже на весь листок була намальована пташка — крила розправлені, летить. І був там український герб, калина на тому малюнку. І так її й почали називати "Пташка". Але вона ще й до того "Пташкою" була постійно. Їй це подобалося. Коли я з Катею іноді зв'язувалася, то казала: "Передайте "Пташці вітання". То дивувалися, що мама звертається до дочки "Пташка". Бо коли говорила "Катя", то не завжди всі знали, хто це, а якщо казала "Пташка", то всі розуміли, про кого мова", — розповідала мама жінки.

Анна Зяблікова (позивний "Кажан")

Санітарка-стрільчиня в медичній роті 47 ОМБр "Маґура" має такий позивний, оскільки закінчила кафедру молекулярної біології і біотехнології, а на магістратурі вчила зоологію хребетних, зокрема кажанів.

Ігор Гордійчук (позивний "Сумрак")

Герой України генерал Ігор Гордійчук отримав позивний "Сумрак" у квітні 2014 року, коли був призначений на посаду помічника начальника розвідки зі спеціальних операцій. Він не обирав цей позивний сам — його дали старші командири, і він "прийшов" разом із посадою. А от у школі та училищі його називали "Гордєй", і цей позивний йому більше подобався.

Всі хто знають військовика особисто, також вважають, що "Сумрак" не відображає його особистість, бо він — людина світла і оптимістична. Проте саме під цим позивним він став відомий як легендарний командир, який очолював операції в зоні бойових дій, зокрема оборону Савур-Могили, де отримав тяжке поранення.

Дмитро Коцюбайло (позивний "Да Вінчі")

Не можна не згадати також про полеглого командира 108-го окремого механізованого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, Дмитра Коцюбайла, який загинув 7 березня 2023 року в боях поблизу Бахмута на Донеччині.

Відомо, що позивний "Да Вінчі" походить від його любові до живопису та мистецтва. Він навчався на художника в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї, і через цю пристрасть обрав собі позивний на честь італійського художника та винахідника Леонардо да Вінчі.

Максим Кривцов (позивний "Далі")

Позивний з мистецьким підтекстом мав також відомий військовий та поет Максим Кривцов. Проте його друге імʼя було пов’язано не власне с творчістю, а з вусами.

— Все дуже просто. Мене запитали, який у мене позивний — до цього я про це не задумувався, не обирав чогось особливого. Але тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки, — свого часу розповідав поет. Він загинув на фронті у січні 2024 року.

Максиміліан Андронніков (позивний "Цезар")

Командир Легіону "Свобода Росії" Максиміліан Андронніков, хоча й не є українським військовим, проте воює на боці Збройних сил України. Позивний "Цезар" має для нього не випадкове походження — він тісно пов’язаний із його суспільно-політичною активністю та тією ідеологічною роллю, яку він природно на себе взяв ще з початку. В нього було багато ідей і пропозицій щодо того, як трансформувати "путінський" режим у справжню, нормальну державу.

Як розповів командир в розмові з "Телеграфом", додатковим поштовхом стало його особисте дослідження, під час якого він з’ясував, що його предки були споріднені з княжими родами. Якось у спекотний день один з побратимів жартома кинув: "Та ти взагалі Цезар!" — і прізвисько закріпилось.

На початку хлопці ще й піджартовували: "Раз ми Легіон — то де ж наш Цезар?" І все якось само собою зрослось.

Крім того, у Легіоні він виконує функції заступника командира з військово-цивільної співпраці, є спікером і лідером — тож позивний підкріпився реальними справами. Каже, що йому подобається і пасує.