Базар на місці болота із ртуті в Києві: як зараз виглядає секретний завод "Радикал", що виробляв хімічну зброю

Біля метро "Лісова" в Києві є місце страшніше за Чорнобильську зону — колишній завод "Радикал" з 200 тисячами тонн ртутних відходів.

У часи Радянського Союзу на околиці Києва стояв один із трьох унікальних заводів країни. Тут виробляли рідкісну хімічну продукцію для оборони, енергетики та промисловості. Підприємство мало таємничу назву "Завод №1000", а згодом стало відоме як "Радикал". Працівники отримували високі зарплати, пільги та могли рано вийти на пенсію. Але ціна була страшною — щодня вони дихали парами ртуті та хлору, який під час Першої світової використовували як хімічну зброю.

Сьогодні від тієї радянської гордості залишилися лише руїни та 200 тисяч тонн ртутних відходів. "Телеграф" розповідає, як виглядає зараз територія колишнього заводу "Радикал", чому екологи називають це місце "повільним ртутним Чорнобилем" та що загрожує тисячам киян, які живуть і працюють поряд.

Секретний завод №1000: коли радянська гордість коштувала здоров'я тисяч робітників

Будівництво підприємства розпочали в 1949 році в лісовому масиві за межами міста. Але вже в 1970-х роках ця територія стала околицею столиці. Завод був одним із трьох у Радянському Союзі, який виробляв рідкісну продукцію для оборони та промисловості. Для її створення використовували ртуть.

Оскільки підприємство було секретним, першою його назвою стала "Завод №1000". Також використовувалася назва "Київський завод хімікатів". Пізніше з'явилася назва "Радикал".

У 1951 році підприємство запустили в експлуатацію. У 1954-му воно почало працювати на повну потужність. Продукцію виготовляли як для внутрішнього ринку, так і на експорт.

Основною продукцією були хлор, бертолетова сіль, каустична сода, каучук, сірчана і соляна кислоти, поролон, пінополіуретан, гермобутил та хімічні засоби для захисту рослин. Особливо слід виділити речовину під назвою ДДТ. Це отрута для боротьби з комарами та сараною, яка нищила бобові, арахіс та інші культури.

У СРСР її використовували для захисту плантацій бавовни в Узбекистані. Ця речовина була дуже розповсюджена в народі. Там її називали "дуст" та активно застосовували по всій країні. Наприклад, як отруту для прусаків. За його допомогою намагалися вивести блох у домашніх тварин. Іноді результат "перевершував" всі очікування — разом з блохами здихала і тварина.

Що виробляв "Радикал" і чому це досі отруює Київ

У більшості країн світу ДДТ почали забороняти в 1970-х роках. Адже він накопичувався в організмах тварин і людини. До речі, в українських ветеринарних магазинах досі продають цю токсичну речовину як засіб проти бліх.

Завод "Радикал" був одним із лідерів радянської хімічної промисловості. На площі в 60 гектарів розташувалися десятки цехів. Майже в кожному виготовляли різні хімічні речовини.

Окремо треба згадати цех, де використовували ртуть у електрогальванічних ваннах. Там розчин солі та води шляхом електролізу перетворювали на натрій і хлор. Електроліз проводився катодом ртуті.

Натрій — це дуже їдка речовина, з якої виготовляють каустичну соду. Хлор використовується в багатьох сполуках. З нього роблять засоби для відбілювання.

Відпрацьовану пульпу з електрогальванічних ванн зливали в шламове озеро на території підприємства. При кожному циклі виробництва втрати ртуті могли досягати до 1%. Здається, не дуже багато. Але це 10 кг ртуті з кожної тонни.

Частина цієї ртуті випаровувалася та осідала на стінах, металоконструкціях, обладнанні та в організмах персоналу.

Пільги, висока зарплата і рання смерть: хто погоджувався працювати в ртутному пеклі

У цьому цеху працювали дві категорії людей. Перша — це ті, хто хотів велику зарплату і рано вийти на пенсію. Через шкідливість працівники мали численні пільги. Також тут працювали колишні в'язні. Працюючи на шкідливому виробництві, вони заробляли собі дострокове звільнення. Через токсичність цьому цеху заборонялося працювати більше восьми років.

Хлор — це бойовий отруюючий газ. Під час Першої світової війни його разом з іпрітом використовували як хімічну зброю. Тому пари хлору точно не поступалися за шкідливістю ртутним.

Іноді на підприємстві ставалися аварії з викидом хлору до атмосфери. Вітром жовтий дим зі стін заводу здувало в напрямку житлових будинків.

Через виробництво місцева річка Дарниця постійно змінювала колір. У неї могли зливати хімічні речовини як з "Радикала", так і з Інституту хімічних наук, що знаходиться поряд.

В деяких цехах "Радикала" також працювали з радіоактивними речовинами. Але що саме там виробляли, достеменно невідомо. Це були засекречені виробництва.

Розвал 1991-го: як разом із СРСР посипалися екологічні норми київського заводу

Наприкінці 1980-х завод почали модернізувати. Але в 1991 році, як і сотні українських заводів, він зазнав краху. Велика кількість виробництв стала нерентабельною через розрив економічних зв'язків і скорочення оборонних замовлень. Через брак фінансування підприємство втратило можливість контролювати навіть ті незначні екологічні норми, які існували.

У 1994 році завод спробували поділити на півтора десятка окремих підприємств. Задумка полягала в тому, щоб цехи, які виготовляють продукцію, яка користується попитом, продовжили роботу. А інші виробничі приміщення розчистять та здадуть в оренду.

Проте в 1996 році завод збанкрутував. Виробництво повністю зупинили. При цьому велику кількість найменувань продукції не виготовляв більше жоден завод України.

Хімікати із різних цехів виробництва почали переносити до електрогальванічного цеху. Робилося це для того, щоб здати приміщення в оренду. Річ у тім, що електрогальванічний цех був настільки забруднений ртуттю, що очистити його було неможливо. При цьому хімікати залишили без охорони та зберігали в непридатних умовах, порушуючи всі можливі норми безпеки.

На території заводу зберігалося 134,5 тонни ртуті, 117 тонн олеуму, 109 тонн сірчаної кислоти та 62 тонни соляної кислоти. Ще як мінімум 44 тонни ртутних шламів та 486 тонн шламів соляних розчинів. 12,5 тонни аміаку, 3192 кг твердих радіоактивних відходів та ще 2500 тонн інших хімічних відходів.

У КМДА заявили, що зупинку виробництва провели з порушенням вимог природоохоронного законодавства. У результаті залишки хімічних речовин не вивезли з підприємства. Ця бездіяльність щоденно ставить під загрозу здоров'я киян.

Руїни радянської гордості та 200 тисяч тонн отрути: чим закінчилася історія столичного "Радикала"

Нарешті аж у 2000 році держава виділила перші 2 млн грн на очищення території заводу. За тодішнім курсом це складало майже мільйон доларів.

У 2001 році з'явилася інформація, що завод навіть не охороняють. З нього була вкрадена велика кількість кольорових металів. Спіймали одного злочинця, який крав ртуть з метою продажу. Тоді до охорони заводу долучили "Беркут". Та екологічна катастрофа на заводі тривала — у 2001 році через недбалість тут розлили кілька десятків тонн ртуті. До ліквідації навіть довелося долучати рятувальників із Харкова. Але розлита ртуть все одно потрапила до грунту і зберігається там зараз.

У 2003 році з заводу вивезли велику кількість хімікатів та близько 100 тонн ртуті і 80 тонн ртутного шламу, їх відправили на переробку до Горлівки. Проте фінансування швидко вичерпалося. Електрогальванічний цех демонтували, але на утилізацію металоконструкцій грошей вже не знайшлося. Лише в 2012 році на цю мету виділили 160 млн грн.

У 2009 році на місці знесеного цеху зібрали ще 102 тонни ртуті. Але близько 200 тонн ртуті просочилося до грунту назавжди. Цікаво, що це значно перевищує той об'єм, який офіційно зберігався на заводі. При цьому всю територію заводу здали в оренду. Навколо забрудненої території відкрилося близько 40 підприємств, і деякі з них навіть пов'язані з харчовою промисловістю.

Перебувати тут небезпечно — рівень ртутних парів у повітрі перевищує норму в 30 разів. А влітку, коли температура повітря перевищує відмітку в 35 градусів, рівень ртутних парів у повітрі вищий за норму в сотні разів. Потім вітер розносить все це по околицях.

Незважаючи на це, за 400 метрів від зруйнованого цеху почали будувати житловий комплекс Urban Park. За даними видання "Київвлада", він має складатися з 10-25-поверхових будинків.

Неподалік від заводу розташований великий торговий центр "Даринок", а також ринок. Поруч є кілька водойм, зокрема велике озеро "Лісове".

При цьому на підприємстві можуть залишатися рештки не лише ртуті, але й інших хімічних речовин, які випаровуються. Наприклад, хлору.

Після 2014 року роботи з демеркуризації території призупинили. Причиною стала війна на сході країни. Єдине підприємство в Україні, яке займається видобутком і переробкою ртуті — Микитівський ртутний комбінат у Горлівці — опинилося в зоні окупації.

Висловлювалася ідея побудувати в Чорнобильській зоні відчуження спеціальне сховище для ртутних відходів. Туди мали перевести всі небезпечні матеріали. Проте ідея залишилася без руху.

У 2021 році заявили, що на повну демеркуризацію території потрібно не менше мільярда гривень. А також необхідна технічна допомога європейських партнерів. Але після початку повномасштабної війни проблема заводу "Радикал" знову відійшла на другий план.

Улітку 2017 року представник Держпродспоживслужби заявив, що на території колишнього столичного заводу "Радикал" у деяких точках концентрація ртуті в повітрі перевищує гранично допустиму норму до 30 разів. А концентрація отруйної речовини у грунті в деяких місцях перевищує допустиму норму до 14,5 разів.

У січні 2022 року Деснянська окружна прокуратура міста Києва повідомила про підозру одному із заступників голови КМДА та колишньому ліквідатору ВАТ "Радикал". Їм інкримінують ухилення від проведення на території відновлювальних заходів з ліквідації наслідків екологічного забруднення. За даними досудового розслідування, рівень концентрації ртуті в атмосферному повітрі на території та поблизу ВАТ "Радикал" перевищує від 2,1 до 145 разів нормативну ГДК.

Масова частка ртуті в грунті також не відповідає нормативним показникам. Вона перевищує норму від 5,8 до 35,4 рази. Загальний обсяг ртуті та речовин, які містять ртуть, на території сягає близько 200 тисяч тонн, а шкода довкіллю внаслідок забруднення ртуттю складає понад 40 млрд грн.

Голова і засновник Офісу Трансформації Максим Бахматов в інтерв'ю "РБК" назвав завод "Радикал" "повільним ртутним Чорнобилем". За його словами, на умовно 20 гектарах зберігається 200 тисяч тонн ртутовмісних відходів, які лежать просто неба. Звинувачував у цьому Бахматов мера Києва Віталія Кличка.

Він згадав японську "хворобу Мінамата". Це неврологічне захворювання, викликане важким отруєнням ртуттю. Ознаки такі: оніміння рук і ніг, м'язову слабкість, втрату периферичного зору та порушення слуху і мови. У крайніх випадках може розвинутися божевілля, параліч, кома. Смерть наступає протягом кількох тижнів після появи симптомів.

Вперше недугу виявили в місті Мінамата. Там у стічні води скидали метилртуть. Речовина накопичувалася в рибі та інших морепродуктах. Проблему не могли розв'язати протягом 36 років, проте згодом врешті визначили, у чому проблема.

"У Києві така сама історія на "Лісовій". Ртуть лежить, але вона проникає в грунтові води, вони потрапляють у Дніпро. Усе, що нижче Києва, отримає потенційно таку саму проблему", — пояснив Бахматов.

У 2023 році з'явилася інформація, що ртутні землі заводу "Радикал" хочуть забудувати житлом. Нібито "для військових". Відповідні земельні ділянки під ці потреби має передати державний "Укрексімбанк".

Схема така: банк свого часу кредитував збанкрутіле підприємство "Бліц Інформ", що розташовувалося поряд із "Радикалом". Після продажу майна на аукціоні ще у 2019 році банк одразу почав його оскаржувати. За рішенням Північного апеляційного господарського суду від 4 квітня 2023 року "Укрексімбанк" повернув собі заставне майно і землі.

Такі підприємства не можна відкривати поблизу великих міст і річок. На подібному виробництві мали встановити бетонну ванну, яка б не дозволила потрапити ртуті до грунту. Екологічна катастрофа сталася через недбалість радянської влади. Але це не виправдовує київську міську владу, яка 28 років не може закрити це питання, тим самим підставляючи під небезпеку життя і здоров'я киян.

Головне управління екології та охорони природних ресурсів не рекомендує підходити до заводу "Радикал" ближче, ніж на кілометр. Це одне з найбільш безлюдних місць Києва.

Тож сьогодні біля метро "Лісова" стоять руїни того, що колись було гордістю радянської промисловості. А в грунті під ними лежить отрута, яка отруює столицю. І поки влада шукає гроші та можливості для очищення, кияни продовжують дихати повітрям, в якому ртуті в сотні разів більше, ніж має бути.

Нагадаємо, "Телеграф" також писав, як унікальний завод під Києвом перетворився на місцевий Чорнобиль. Польська винокурня стала біохімічним гігантом, але збанкрутувала за незалежної України.