Вітер гуляє руїнами: як унікальний завод під Києвом перетворився на місцевий Чорнобиль

Серед заростей чагарників та напівзруйнованих цехів у селищі Немішаєве на Київщині досі стирчать "скелети" колишнього промислового велетня. Немішаєвський завод біохімічних препаратів, що свого часу постачав свою продукцію по всій Україні, сьогодні нагадує лише про славетні часи вітчизняної біохімічної промисловості.

"Телеграф" розповідає, як підприємство з понад столітньою історією перетворилося з процвітаючого виробника на покинуті руїни, і чому його крах став символом занепаду цілої галузі в Україні.

Від винокурні польського магната до містоутворюючого підприємства: як Немішаєво втратило свою гордість назавжди

Історія підприємства розпочалася значно раніше, ніж можна було б припустити. У 1913 році польський магнат збудував тут винокурню, яка мала стати основою для майбутнього промислового комплексу. Старі цегляні корпуси спиртового заводу простояли аж до самого закриття підприємства.

Радянська влада кардинально змінила призначення підприємства. Винокурню перепрофілювали на виробництво біохімічних препаратів та антибіотиків для сільського господарства. Так народився завод, який згодом стане одним із ключових виробників мікробних біопрепаратів в Україні.

Підприємство отримало офіційну назву Закрите акціонерне товариство "Немішаєвський завод біохімічних препаратів". Воно розташувалося у Немішаєвому на вулиці Біохімічна.

Розробка біологів рятувала овочі від хвороб, але не змогла врятувати від краху

Завод спеціалізувався на випуску біологічних засобів захисту рослин. Головним продуктом підприємства став Триходермін — унікальний біофунгіцид на основі гриба-антагоніста Trichoderma lignorum. Цей препарат здатен був пригнічувати понад 60 видів фітопатогенів, включаючи збудників кореневих гнилей, фітофторозу та борошнистої роси.

Триходермін випускали у вигляді порошку або на торф'яній основі. Завод у Немішаєвому став головним виробником цього препарату в Україні. Крім нього, підприємство виготовляло Планриз — ще один біологічний засіб на основі бактерій Pseudomonas fluorescens.

Продукція заводу дозволяла аграріям зменшити використання хімічних пестицидів. Це було особливо важливо для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції. Виробництво біопрепаратів вимагало наявності спеціалізованих лабораторій для культивування мікроорганізмів та ретельного контролю якості.

Для селища Немішаєве завод був значно більшим, ніж просто робоче місце. Підприємство забезпечувало роботою значну частину місцевого населення, а його соціальна інфраструктура формувала життя цілих поколінь мешканців.

Більшість житлових будинків та об'єктів соцкультпобуту були прямо чи опосередковано пов'язані з заводом. Родини працювали тут десятиліттями.

Виробничий процес потребував висококваліфікованих спеціалістів. Завод мав власні лабораторії, де вирощували культури мікроорганізмів, проводили дослідження ефективності препаратів та контролювали їхню якість.

Напівзруйновані цехи, зарослі бур'янами території та високий паркан: крах у нових економічних реаліях

Незалежність України стала фатальною для багатьох промислових підприємств країни. Немішаєвський завод також не зміг адаптуватися до ринкових умов та нової економічної системи.

Підприємство поступово втрачало позиції на ринку. Конкуренція з імпортними препаратами, брак інвестицій у модернізацію обладнання та складнощі зі збутом продукції призвели до фінансових проблем.

23 липня 2007 року ЗАТ "Немішаєвський завод біохімічних препаратів" визнали банкрутом. Розпочалася процедура ліквідації підприємства, яке свого часу відігравало важливу роль в економіці регіону.

Сучасний стан: сумний пам'ятник індустріальній епосі

Сьогодні територія колишнього заводу — це дуже сумне видовище. Виробничі цехи та адміністративні будівлі перебувають у напівзруйнованому стані. Природа поступово відвойовує простір — територія заросла чагарниками та бур'янами.

До речі, руїни заводу — не єдина локація в Немішаєвому, яка приваблює рідкісних туристів. На території містечка також є руїни палацу Остен-Сакенів. Це унікальна садиба, яка була побудована в першій половині XIX століття для графа, таємного радника Карла фон дер Остен-Сакена з Курляндії (історична область сучасної Латвії). З кінця 20 століття її неодноразово перепродували.

У 1873 році Остен-Сакен викуповує київський купець Астахов. З невідомих причин він збожеволів і незабаром помер, а садибою опікувалась його дружина. Потім палац переходив з рук в руки різних поміщиків, а за радянських часів слугував клубом для працівників того самого немішаєвського заводу.

У 2000 році тут сталася пожежа, яка повністю знищила садибу. Згоріло десятки цінних предметів інтер'єру.

Зараз біля руїн заводу — така ж закинута промзона, а також приватний сектор, а уже за кілька кілометрів будують багатоповерхівки. Місто живе і розвивається, проте без головного годувальника.

Закриття заводу стало не лише економічною, а й соціальною катастрофою для селища. Втрата містоутворюючого підприємства позначилася на житті всієї громади, яка десятиліттями була пов'язана з виробництвом біохімічних препаратів. Тепер тут процвітає безробіття, а люди виїжджають у пошуку роботи до столиці.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав історію Корсунь-Шевченківського заводу, якого не врятували навіть секретні замовлення з Москви.