"Нерадостны лица простых россиян", або про що плаче Гіркін - Леонід Швець

Двадцяті числа жовтня. Десь за тридцять днів буде тисяча днів з початку навали. Рік з початку великого російського наступу, який розпочався зі штурму Авдіївки. Дуже важкий рік, значну частину якого Україна залишалася без допомоги з боку США, наслідки цього позначаються ще й зараз. Але… Знаєте, колись у радянських пропагандистів була така штампована фраза: "Нерадостны лица, приміром, простих парижан". Хочеться сказати: нерадостны лица російських пропагандистів та зет-патріотів.

Дуже яскравий приклад – останні дописи Ігоря Стрелкова-Гіркіна. Нагадаю, він був заарештований відразу після бунту Пригожина, а згодом, у січні 2023 року отримав чотири роки ув'язнення за "Публичные призывы к осуществлению экстремистской деятельности". Гіркін, як і Пригожин, був завжди незадоволений тим, як йде війна в Україні. Вони хотіли пожорсткіше, пострашніше: "Кто ж так х*хлов душит?! Герасимов, где снаряды?!"

Зараз Гіркін підводить результати наступального запалу, який тягнеться рік, і він дуже незадоволений. Велика цитата, але вона варта того.

"До начала осенней распутицы осталось совсем немного времени и, по всей видимости, летне-осеннюю кампанию можно считать законченной. Можно подвести некоторые итоги (хотя, быть может, укры ещё что-то "выкинут" до сезона "осенних бурь"):

1) в целом, кампания прошла "вничью" с военной точки зрения. ВС РФ не смогли создать т. н. "буферную зону" в Харьковской области и преодолеть здесь оборону противника. Не удалось овладеть даже ближайшей целью наступления — городом Волчанск и создать вокруг устойчивый плацдарм для угрозы Харькову. С другой стороны, за лето удалось продвинуть фронт на Донецком направлении на 20-25 км и (местами) глубже, очистив от врага довольно большую территорию. В свою очередь, ВСУ вторглись в Курскую область, овладев Суджей (посёлок — райцентр), чем "обнулили" все наши успехи и создали обширный новый участок вооружённого противостояния. Таким образом, "в активе" у нас Угледар и около 40 других населённых пунктов, "в пассиве" — полтора района Курской области, оккупированные противником. На лицо "тактическая ничья".

— 2) Однако, "ничья" эта только "кажущаяся". На самом деле, — мы (Россия) потерпели этим летом/осенью стратегическую военную неудачу. НАМ НЕ УДАЛОСЬ реализовать план широкого наступления на Харьков, для которого готовились в течение года силы, средства и резервы. А затем мы "пропустили", пусть и не слишком сильный, но очень болезненный удар с переносом сухопутных действий на нашу собственную территорию. Но — САМОЕ ГЛАВНОЕ — МЫ ПОТЕРЯЛИ ВРЕМЯ. Которое сейчас и для нас, и для т. н. "украины" (которая его, соответственно, выиграла) "на вес золота". Враг получил время на подготовку дополнительных сил и резервов и продемонстрировал невозможность одержания над ним победы с тем "набором инструментов", который Россия может задействовать в рамках СВО, не переходя к полномасштабной войне и полной мобилизации для достижения победы.

То есть: враг за летне-осеннюю кампанию своих целей добился: 1) отразил наше наступление при небольших территориальных потерях; 2) нанёс сильный контрудар; 3) сохранил незадействованные резервы для продолжения активных оборонительных и наступательных операций; 4) поддержал в своём населении и войске веру в победу и готовность переживать трудности в расчёте на неё.

А вот мы (Россия) своих целей не достигли от слова совсем: 1) наше наступление на Харьков "завязло" при очень незначительных территориальных успехах; 2) наше наступление в ДНР лишь "подвинуло" вражеский фронт, но даже близко его не сокрушило; 3) наши резервы израсходованы на отражение вражеского вторжения в Курскую область (до конца так и не отражённое за 2 месяца тяжёлых боёв); 4) что теперь делать с вражеской армией и войной в целом — в рамках продолжения СВО/КТО совершенно непонятно…".

Треба надати належне: Гіркін вміє відбивати оці "по-перше, по-друге", аналітичний ум ефесбешного полковника. Він незадоволений. Цей рік, який комусь здається успішним, він вважає стратегічною поразкою.

Але не лише Гіркін ставить питання: а що, власне, відбувається? За данними соціологичного опитування "Левада-центра" у вересні майже половина громадян Росії, 47%, вважають, що вторгнення російських військ в Україну принесло більше шкоди, аніж користі. Лише 28% вважають, що це корисна операція. Ось вам і Авдіївка з Вугледаром, а їм замало.

Інша дослідницька група, проєкт "Хроники" провела телефонне опитування серед тих, хто схвалює діяльність Путіна. Спочатку вони з’ясували, що таких 78%. І ось ці лояльні до путінського режиму люди хотіли б від нього, щоби він укладав договір (умову) з Україною із взаємними поступками – 61%. Ще цікавіше: 43% прихильників Путіна хотіли б відновлення відносин із Заходом, з тим самим Заходом, якому Кремль проголосив вічну екзистенційну війну.

А найголовніше, ті респонденти, що схвалюють діяльність Путіна, хотіли б від нього, від його уряду "зосередити головні зусилля на внутрішніх соціальних та економічних проблемах". Таких аж 83%. І це під час війни, виклику бути чи не бути Росії як цивілізації на чолі з генієм-стратегом Володимиром Путіним?!

Щось таки там відбувається у рік такого успішного наступу Росії. Нет, не радостны лица простых россиян. Обманювати себе щодо української авантюри та її ціни стає все складніше.