День таксиста: про найстрашніше під час війни, ціни і "поганих" клієнтів

Читать на русском
Автор
1360
День таксиста: про найстрашніше під час війни, ціни і "поганих" клієнтів Новина оновлена 18 квітня 2024, 10:22

Після перших трьох поїздок чоловік зрозумів, що не варто випробовувати терпіння ангела-охоронця

Нинішня п’ятниця, 22 березня – Міжнародний день таксиста. 1907 року в цей день у Лондоні почали працювати перші кеби. "Телеграф" розпитав київського таксиста Дмитра про реалії сучасної роботи приватним перевізником, страшні та зворушливі історії, тарифи та пасажирів.

Перший досвід роботи – це була катастрофа

— У таксі я два з половиною роки. Я мав свій бізнес, у якому справи пішли погано. Велике обладнання довелося продати. Залишили дрібне, але це інші гроші.

До цього я багато часу проводив за кермом по роботі, багато спілкувався з людьми, причому клієнти були різні. Ось ми з дружиною і подумали: чому б не спробувати працювати на таксі?

Однак перша моя спроба була, скажімо так, негативною. Я пішов у компанію, яка надавала машину та телефон із підключеним сервісом прийняття замовлень. І то була катастрофа! Уявіть, що ви сідаєте в машину, яку не знаєте — водії мене зрозуміють. До нової машини потрібно адаптуватися — звикнути до тих же габаритів, кнопок, зчеплення, гальм. Тут дали машину, і ти одразу маєш працювати.

навігатор у машині
Ти не знаєш ні машину, ні навігатор, але дали авто — треба одразу їхати і працювати

Я зробив три замовлення, які запам’ятав на все життя. Телефон глючив, встановлений на ньому навігатор я не знав. Прийняв замовлення з Петрівки (район метро "Почайна" у Києві. — Ред .) на колишню вул. Московську (Печерськ. — Ред .). Навігатор не знаю, маршрут теж. Відвіз туди людей якось, віддихався. Відкрив ефір, узяв наступне замовлення — від Києво-Печерської лаври дві дівчини дуже запізнювалися на зустріч. У результаті я заблукав. Спробував звернути ліворуч не за правилами, за мною їде поліцейська машина. Мене зупинили, дівчата вискочили, кричать, що спізнюються. Я сказав: "Хлопці, я перший день у таксі і розумію, що це не моє". Дякую поліцейським, вони глянули на документи та відпустили.

Трохи відпочив, увімкнув програму прийняття замовлень, відвіз дівчину на Теремки (спальний район Києва. — Ред .) та прийняв наступне замовлення. На нервах, щоб встигнути, ввімкнув задню передачу і врізався в новенький припаркований біля будинку Mercedes. Вискочив його господар, і я вирішив, що мені — хана. Виходжу з ганчіркою, протираю бампер Mercedes, дивлюся – там подряпини. Господар машини подивився на мене, подивився на свій бампер і каже: "Гаразд, їдь. Там практично немає нічого". Мій бампер я поправив — теж, начебто, нічого. Але зрозумів, що вистачить випробовувати терпіння янгола-охоронця.

Подзвонив у службу: "Хлопці, я погано почуваюся, повертаю машину".

Друга спроба

Вдруге пішов влаштовуватися в таксі, щоб дружина побачила, що я не здаюся. Вона вмовляла: у нас є біля будинку служба, спробуй.

Поговорили про умови, вирішив спробувати у менш завантажений машинами на дорогах день-суботу. Мені знов дали машину з телефоном. Але нервового тику такого в мене вже не було: працювали з диспетчером, яка кидала замовлення. Так, ти не вибираєш, не можеш відмовитися, це мінус. Але не смикаєшся через програми та їхні глюки — це для мене був великий плюс. Плюс вони адекватно поставилися до того, що людина тільки-но починає і їй потрібно розібратися. Менеджери мені як новачкові давали "довгі" замовлення — прийняв і поїхав з кінця в кінець міста спокійно, а не смикаєшся постійно на відрізки по 3-5 кілометрів.

Іноді комфортно працюватиме в рамках одного району. Наприклад, у районі лікарня люди їздять туди щодня. Там ти за три кілометри можеш одержати 100 гривень. Але таких замовлень не так багато. Кожен обирає своє.

У цьому парку я від’їздив півроку. Зараз я працюю на своїй машині, яку знаю до останнього гвинтика. І зі своїм телефоном та навігатором, які зручні саме мені. Працюю за "фільтром" — тобто, ставлю обмеження по відстані на певний кілометраж навколо мене і бачу відповідні замовлення.

Про розцінки та заробітки

Якщо працюєш на компанію, то ти фактично раб. Тобі обіцяють платити 33% загального прибутку за день, але по факту виходить менше.

Спочатку тобі платять 25%. Мотивують тим, що 8% забирають до "страхового фонду" — на машину, на яку ти їздиш, оформлено страховку. Її потрібно "відбити", а потім уже тобі платять 33% — приблизно після півроку роботи.

І 25% також досить умовна частка. Увечері дивляться на витрату палива. Якщо перерозхід – різниця з тебе знімається. А він може бути, наприклад, якщо ти заблукав.

Якщо ти працюєш на компанію, за перерозхід палива різниця знімається з тебе. Тут фактично ти – раб

Робота на авто з автопарку компанії не бізнес-класу — це 500 гривень на день за 11 годин роботи. Звичайно, є перезмінка і на дорозі ти годині вісім, але загалом на роботі — 10-11 годин.

Там часто затримуються люди похилого віку, для яких це просто підробіток. Їм зручно, що гроші виплачують щодня. Можна сказати: "Завтра не виходжу" і до тебе не буде претензій, без проблем. Це за бажанням: захотів — вийшов, захотів — ні.

Щодо каси до тебе претензій немає — замовлення дають менеджери. Щоправда, ти можеш брати замовлення сам. Тоді враховується середня каса, і від тебе вимагатимуть її привозити. Більше – добре. Менше – виникнуть питання. Раніше середня каса була 2000 гривень. Зараз, на мою думку, 3000 грн.

Коли ти працюєш на своїй машині, у тебе в компанії свій позивний, свій рахунок, на який заводиш гроші. З нього списується комісія за замовлення. Вона становить середньому від 17 до 25%.

Про клієнтів, які не платять

Якщо працюєш на парковій машині і клієнт відмовляється платити, ти віддаєш свої гроші за вирахуванням своїх відсотків. А що може зробити таксист? Вибігати, наздоганяти та бити?

Окрема категорія — пристойні зовні панночки, які обіцяють скинути гроші на карту і… не скидають. Ти даєш карту, вона відчиняє двері і тікає.

Телефонуєш — скидає дзвінок. Сидиш, думаєш: ну не може людина так? Може, зараз скине гроші?

дівчина біжить
Окрема "любов" таксистів — молоді пристойні дівчата, які ... тікають, не заплативши

Була дуже образлива ситуація. Я віз людину зі "Столичного" ринку до його резиденції у Безрадичах. Він робив замовлення зі свого телефону, по ньому мені потім і його Telegram підтягнувся. Він частину сплатив, 100 гривень не вистачило – у нього начебто не було більше готівки. Ми до будинку під’їжджаємо — там паркан у півкілометра, кожна цегла в якій дорожча за ці 100 гривень.

У мене поганих думок не виникло. Дав йому картку. Минуло кілька днів — написав у Telegram: "Вибачте, але нічого не прийшло". Він: "Так-так, я пам’ятаю про вас". Досі "пам’ятає". Це мені не зрозуміло. І дивно, і дріб"язково якось.

Про роботу під час війни

24 лютого 2022 року я вже працював на своїй машині. Моїй дружині зробили операцію, і саме цього дня я мав забирати її з лікарні. Я їхати з Києва і не планував, і сім’я також зі мною залишилася.

Перші дні три-чотири ми не виїжджали на роботу, бо була незрозуміла ситуація з паливом, чи зможеш взагалі заправитися. День на п’ятий з’явився газ в одній із мереж заправок, стало простіше.

Тоді було приємно просто за людьми приїжджати. Ставлення було інше — людина була тобі вдячна лише за те, що ти приїхав під цими сиренами та бомбардуваннями.

Плюс їздили ми інакше — просто за напрямком, а там зустрічна чи не зустрічна — не має значення. За часом приїжджали так само, бо дороги були перегороджені. Але місто було інше — воно очистилося від машин, стали видно будинки, вулиці. Джипів та понтів на дорогах не було взагалі — ТРО потрібні були повнопривідні машини, і власники таких авто боялися виїжджати, щоби машину не забрали.

Проте мости — це був просто кошмар. Коли вперше оголосили комендантську годину на півтори доби, я віз чоловіка. Він 1000 гривень заплатив, щоби я його просто перевіз через міст на Лівий берег. Я відмовлявся їхати, бо не впевнений, що встигну повернутися назад. Пощастило — довіз і повернутися зміг.

Був випадок, коли віз іноземців, вони запізнювалися на вокзал. Я поїхав в обхід черги до блокпосту. Військові з такими зазвичай не церемонялися — завертали на кінець черги назад. Зупиняють, говорю: "Хлопці, у мене іноземці, вони на потяг спізнюються". Пропустили без проблем.

Але були й неприємні моменти. Отримав хороше замовлення. Забираю пасажирів — а там хлопці у спортивній формі, нещодавно із зони. Нас на блокпосту просто виймають із машини та кладуть обличчям на землю. Трохи далі проїжджаємо — другий блокпост, те саме. А один пасажир має лише довідку про звільнення, інших документів немає. Розумію, що назад додому не встигну до комендантської. Кажу військовим на блокпосту біля мосту: "Хлопці, як мені додому потім потрапити? Ми затрималися, не встигаю!" Вони кажуть: "Дивіться, якщо на нас потрапите назад, то ми пропустимо. Але під’їжджайте повільно, на першій передачі, щоб ми руки бачили". Впритул, але встиг.

Про ціни на таксі

На ціни водії не впливають. Зовсім. Їх піднімають служби таксі. Буквально позавчора віз жінку. Сума замовлення – 150 гривень. Вона відмовляється платити: "Я вам винна 120. Я вчора ввечері їхала цим маршрутом, було 120 гривень". Я її зв’язав із диспетчером, та пояснила, що тарифи змінюються. Вона каже: "Я більше вашою службою користуватися не буду!"

Якщо сервіс поставив вартість 150 — то їм потрібно віддати відсоток зі 150 гривень. Тобто це проблема таксиста.

Про прильоти

Неприємно, коли поряд прилітає, таке було багато разів. 10 жовтня 2022 року, коли обстрілювали Київ, їхав із пасажиром на вулицю Володимирську з боку вулиці Льва Толстого (зараз Гетьмана Павла Скоропадського. — Ред.). А приліт тоді був на бульварі Шевченка. Пасажир каже – все, розвертаємось! А як розгорнешся, якщо всі машини зупинилися. Диспетчер теж дзвонить: "Їдьте з центру!" Якось вибралися.

Той самий "приліт" на бульварі Шевченка

Був випадок, коли взяв замовлення, повертаю на перехресті, а до будівлі, куди я їхав, приліт — уламок. З будинків повилітали шибки, причому цікаво, що їх спочатку ніби вдавило всередину, а потім викинуло назовні. Добре, що я стояв посеред дороги, не під будинками, ці шибки до мене не долетіли.

Дзвоню пасажирці — телефон вимкнено. Дзвоню диспетчеру — кажуть: "Їдьте звідти терміново!" Пасажир вийшла на зв’язок за півгодини десь. Запитала одне: "Ви живі?" — "Так". — "Добре. Ви знаєте, у мене всі стекла повилітали, я тепер нікуди не їду…"

цвинтар машин
Таксисти – свідки багатьох сторінок цієї війни

Про найнеприємніші замовлення

Ми возимо і дівчаток, які обслуговують клієнтів. Одного разу віз їхню "маму", їй уже за 30, займається ще нерухомістю. Відправляє дівчат і дуже рідко, але їздить на виклики сама. Їдемо, ранок, вона бере пляшку віскі та сік, ми зупиняємось кілька разів на перекур. Вона відпрацювала всю ніч, але підспівує у машині під музику, готова розмовляти. Дивишся і дивуєшся, скільки енергії в людині.

Бувають пасажири — як чорна діра, вони тебе просто енергетично "висмоктують". Після одного такого замовлення вже не хочеш працювати.

Але найгірше зараз — не самі пасажири, а коли тобі передають закритий пакет. Кур’єрська доставка – це частина нашої роботи. Але одна річ у воєнний час, коли ти бачиш, що люди передають, а інша річ, коли тобі кладуть пакет, а що в цьому пакеті — не знаєш.

Якщо людина не хоче показати, що там, від таких доставок краще відмовлятися одразу, і не важливо, яка її вартість.

Бувають замовлення, від яких ти відмовляєшся вже за досвідом роботи. Як правило, це поїздка за певною адресою та назад. З досвідом ти розумієш, що пасажир цією адресою їде забирати, наприклад, "закладку" з наркотиками.

Про легальну та нелегальну роботу

Більшість таксистів у Києві працюють із порушеннями. У когось немає шашечок, у когось ліцензії, у когось техогляду.

Схема легалізації з нуля дуже проста, я її для себе побудував так. Реєструєшся як ФОП 2-ї категорії з припустимим оборотом на рік 5,5 млн. гривень — сума космічна для таксі. Ти й десятої частини за рік не заробиш, тому можеш сміливо показувати всі свої щоденні обороти. Далі потрібно отримати ліцензію на роботу у таксі. Пройти техогляд, в ідеалі зробити страховку під таксі — вона коштує близько 10 тисяч гривень. Цим займається не так багато компаній, але можна знайти.

Єдине питання — із касовими апаратами, які з 10 жовтня 2023 року стали обов’язковими. Програму можна поставити на телефон, але з цим важливо просто розібратися — як працює, як передає дані, як надіслати людині чек і таке інше.

Загалом для запуску знадобиться близько 20 тисяч гривень. Страховка — найвагоміша частина, 10 тис. грн., техогляд — 1,5 тис. грн., ліцензія — близько 3 тис. грн., але тут може знадобитися консультація фахівця.

Далі ставиш на машину "гребінку" помаранчевого кольору і клеїш шашечки з боків. І все, ти офіційно таксі і можеш їздити смугою громадського транспорту.