За традицією, до вихідних ми відібрали для вас серіали про музику на будь-який смак
"Телеграф" пропонує вам скоротати уїк-енд під хроніки рок-н-рольних лаштунків філармонічного оркестру в Нью-Йорку, історію успіху та падіння уявної групи в Америці сімдесятих та під серіал, де чесно викладена вся (не)правда про першу у Великій Британії панк-рок-групу.
Серіал про те, як стати зіркою. "Дейзі Джонс та The Six" (2023)
Ретроспективна історія уявної рок-групи The Six та її сходження до міжнародної слави у 1970-ті частково заснована на біографії The Fleetwood Mac – поп-групи, чия 55-річна кар’єра сама по собі могла б стати сюжетом для багатого на подій серіалу. Як і більшість артефактів західної поп-культури, The Fleetwood Mac мало відомі українському слухачеві, але достатньо сказати, що в англомовних країнах підлітки співають їхні пісні на вулицях.
Книга, яка лягла в основу цього міні-серіалу, вже перекладена українською мовою: роман Тейлор Дженкінс Рід, нарівні з автобіографічними книгами Патті Сміт та Лідії Ланч – це не лише досить рідкісний приклад жіночого погляду на чоловічу професію рок-н-рольника, але ще й у міру сентиментальний роман дорослішання. На такі тексти завжди приємно екстраполювати власний досвід.
У головній ролі Дейзі Джонс, фронтвумен гурту The Six, знялася внучка самого Елвіса Преслі Райлі Кіо, багатообіцяюча молода акторка, яка зіграла в таких помітних фільмах, як "Під Сільвер-Лейк", "Будинок, який побудував Джек" та "Шалений Макс: Дорога люті". Її вітчимом якийсь час був Майкл Джексон, тож про життя поп-ідолів акторка знає не з чуток. Творці серіалу теж дещо розуміють у міфології шоу-бізнесу. Наприклад, Вілл Грем був одним із шоураннерів серіалу "Моцарт у джунглях", про який ви прочитаєте нижче. А один із найкращих режисерів-мамблкорників Джеймс Понсольд зняв байопік одного з ключових американських письменників наших днів, Девіда Фостера Уоллеса.
Щодо самого серіалу, він по заслугах входить до всіх рейтингів 2023 року. Тут є історія успіху, що мотивує, і захоплююча драма особистих відносин (особливо цікаво буде дивитися тим, хто в молодості сам грав рок-н-рол). Не забудемо про прекрасний акторський ансамбль і достовірно передану атмосферу "прекрасної епохи", коли в кожному зубожілому шинку на Сансет-стріп виступали генії, які створили музичний фон цієї епохи.
А ось музичний ансамбль трохи підкачав. Хоча актори зігралися, як гурт, і навіть давали концерти, а записаний альбом "Дейзі Джонс і The Six" нібито очолив чарти "iTunes", важко уявити, щоб за цими піснями божеволів увесь світ – на відміну від пісень The Fleetwood Mac.
Серіал про класичну музику. "Моцарт у джунглях" (2014-2018)
Екранізація автобіографічного роману американської гобоїстки Блер Тіндел "Моцарт у джунглях: секс, наркотики та класична музика" розкриває закулісся Нью-Йоркського філармонічного оркестру.
Хто б міг подумати: за вирахуванням сумнозвісного служіння муз, робота у філармонічному оркестрі мало чим відрізняється від роботи в будь-якому іншому творчому колективі. Тут товаришують та підсиджують, зраджують і знову закохуються, самовіддано віддають себе улюбленій справі та знаходять підробітки на боці – і все це на тлі протистояння двох диригентів. Ветерана, як завжди, дуже виразно зіграв Малькольм Макдавелл, зірка легендарного "Заводного апельсина". А Гаель Гарсія Берналь ("Наука сну") виступив у ролі вітряного генія, якого інвестори прислали на зміну старому вовку з метою витягнути оркестр із кризи. У цьому образі легко впізнається Густаво Дудамель, венесуельський вундеркінд, який керував оркестром уже 18 років.
Один із творців серіалу – напрочуд схожий на свого батька Роман Коппола, чий єдиний повний метр "Запаморочливі фантазії Чарльза Свона-третього" був знищений критикою саме за те, чим так чарує "Моцарт у джунглях": сновидецькою легкістю, з якою відкриваються потаємні двері на приватну вечірку. Тут можна зустріти зірку мюзиклів Бернадетт Пітерс, письменника Шона Уоллеса (його часто знімав у своїх фільмах Вуді Аллен), спадкову рокерку Лолу Керк і навіть примару Моцарта, але чужих сюди не пускають.
Змішуючи "виробничий" серіал про буденні дні професіоналів, що містить масу кумедних замальовок з життя оркестру, із романтичною комедією, творці "Моцарта в Джунглях" зняли розумну, тонку і смішну історію про природу творчості, яка розповідає про таку делікатну матерію більше та краще, ніж байопіки уславлених музикантів чи художників.
Серіальний байопік Sex Pistols. "Пістол" (2022)
"Пістол" розповідає історію легендарного панк-рок-гурту Sex Pistols з нетипового кута зору: це історія від імені гітариста Стіва Джонса. Який, якщо вірити творцям серіалу, у свої двадцять років не вмів навіть читати (як, власне, й грати на гітарі), але примудрився написати автобіографію. Втім, судячи з стану сучасної літератури, письменника не зупинити такими дрібницями .
На перший погляд, у серіалі все гаразд. Є цікава історія із зануренням у соціально-політичний бекграунд доби. Є енергійна режисура Денні Бойла (його фільм "На голці" свого часу заклав новий канон використання музики в кіно) та актор Томас Броуді-Сангстер, який яскраво та зухвало зобразив ідеолога Sex Pistols Малькольма Макларена. Є навіть парочка чудових жартів для глядачів у контексті всієї цієї історії та декілька смішних сцен – як у фіналі другого епізоду, де пафосне шоу прог-рокерів Yes змонтоване із погромом на панк-концерті. Але є два серйозні недоліки.
Згідно з негласними правилами поганої серіальної драматургії, у героя мають бути дитячі травми, і образ Стіва Джонса не став винятком. Але вся ця поп-психологія видається доречною для глибоких, багатошарових героїв – як, наприклад, образ Джонні Кеша, створений Хоакіном Фенікс у фільмі "Переступити межу". Стів Джонс не художник, він бовдур та дрібний злодюжка, і спостерігати за стражданнями фрустрованого панка досить смішно.
Тут доречно згадати славетний фільм Алекса Кокса "Сід і Ненсі" про інших героїв легендарної панк-групи. Історія повільного самогубства двох не самих симпатичних людей на світі, – безталанного панка Сіда Вішеса та його ще більш галимою, ніж він сам, подруги, подана у фільмі єдиним можливим способом. А саме як висока трагедія рок-н-рольних Ромео і Джульєтти, які не знаходять розуміння навіть серед близьких друзів, і так до самого несамовитого фіналу. Щоб полюбити таких героїв, як Сід, Ненсі або Стів, спочатку треба створити навколо них романтичну легенду.
Друга помилка серіалу у відразливому образі лідера групи Джонні Роттена, який точно наслідує духу та букві мемуарів Стіва Джонса. Незважаючи на гнилі зуби, Лайдон у молодості був привабливою людиною, зі своїм стилем та чудово підвішеним язиком – він і сьогодні не лізе за словом у кишеню. До того ж він виявився досить розумним, щоб, наприклад, вчасно втекти з корабля Sex Pistols, що тоне. Крім того, вклад Лайдона в поп- та рок-музику на тлі більш ніж скромних успіхів його колишніх колег (за винятком хіба Макларена) говорить сам за себе.
Але, напевно, так і має виглядати справжній панк-серіал – як образа.
Bonus Track. Документальний серіал "The Beatles: Get Back" (2021)
Назва 8-годинного документального серіалу Пітера Джексона "The Beatles: Get Back" не потребує перекладу. Це докладна (іноді навіть занадто) історія створення альбому "Let It Be" — останньої платівки ліверпульської четвірки. Перед гуртом стояло завдання за місяць написати пісні для нового альбому і зіграти його на концерті, хоча гурт не виступав "наживо" вже три роки. Усі репетиції та сесії звукозапису записувалися на кіноплівку, і на виході вийшло понад 80 годин відеозаписів, і понад сто годин – звуку.
Але через чвари всередині групи та проблеми з менеджментом альбом і 80-хвилинний фільм про його створення вийшли лише через два роки, і 99% знятої плівки до останнього часу ніхто не бачив. Самі The Beatles вважали ці матеріали компрометуючими. Під час сесій музиканти часто сварилися, а Джордж Харрісон навіть пішов на певний час із групи.
Новозеландський режисер Пітер Джексон, славетний своїми екранізаціями Р. Р. Толкіна, знав про архіви "Let It Be" і давно мріяв з ними попрацювати, чудово розуміючи, який унікальний матеріал вони містять. Багато сцен були зняті прихованою камерою, а звук – замаскованими мікрофонами, що дозволило всім присутнім у кадрі поводитися максимально відкрито та розкуто. Забувши про камери, The Beatles курять, лихословлять, валять дурня під "травкою" та відверто обговорюють дуже особисті речі.
Динамічний монтаж Джексона, немислимий у 1969 році, залучає до кожної сцени не лише музикантів, а й усіх, хто поруч із ними. У результаті в глядача виникає просто приголомшливий ефект присутності.
Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про три головні серіальні прем’єри травня: це "Татуювальник з Освенциму", "Ерік" та "Темна матерія".