Початком кінця режиму Путіна став не Курськ — Віталій Портников

У вівторок, 6 серпня, Збройні сили України увійшли на територію Курської області РФ і змогли просунутися вглиб прикордоння. Українське керівництво зберігає стримане мовчання щодо цілей та результатів операції, а президента РФ Володимира Путіна критикують співгромадяни через брехню про масштаби прориву України.

Чи може наступ на Курщину похитнути владу російського диктатора та вплинути на ситуацію всередині РФ? Про це у бліцінтерв'ю "Телеграфу" розповів відомий український журналіст і публіцист Віталій Портников.

— Пане Віталію, ширяться думки, що операція України в Курській області може стати початком кінця режиму Путіна. Цікава ваша думка з цього приводу.

— Я думаю, що початком кінця режиму Путіна став 2014 рік, коли було анексовано Крим, коли сама Росія абсолютно переформатувалася і з точки зору поваги до міжнародного права, і внутрішньо стала реально із Заходом конфронтувати й перетворюватися на державу, яка не погоджується з жодною альтернативною думкою. Це все — ознаки краху такого режиму.

Однак у Радянському Союзі для того, щоб такий крах настав, потрібні були десятиріччя. Скільки часу потрібно буде для того, щоб зазнав поразки режим Путіна, ми не знаємо. Такі режими зникають як протягом одного року, так і протягом 20-30 років.

Звичайно, Путіну не стільки років, щоб він ще 25 років прокерував, але чекістський режим може існувати довго. Я не хотів би, щоб ми з вами були в ситуації представників постбільшовицької еміграції, які кожного дня чекали, що більшовицький режим самознищиться. Режим Путіна може існувати ще дуже довго, бути досить небезпечним для України й інших. До цього треба готуватися і думати, як співіснувати з таким агресивним режимом, метою якого є ліквідація української держави.

Бо якщо ми будемо вважати, що цей режим ось-ось закінчиться, що це початок його кінця, то може стати прелюдією до нашого кінця, бо ми не будемо реально оцінювати небезпеку.

— Чи може Курська операція запустити, припустимо, процес розпаду Росії? У прикордонних Брянській, Бєлгородській, Курській областях вони ввели режим "КТО" — контртерористичної операції. Тобто, ніби відмежовуючись від цих регіонів. Про що це свідчить?

— Це не перша контртерористична операція в історії сучасної Росії, і це не призводило до жодного розпаду. Такою була ситуація, скажімо, на Північному Кавказі, де багато років тривав режим контртерористичної операції, та, як бачите, росіянам вдалося там "стабілізувати" ситуацію з точки зору альтернативних політичних рухів, руху за незалежність тощо.

"КТО" — це просто подарунок для ФСБ. Вони можуть залякувати людей, розумієте? Арештовувати їх без суду й слідства, брати в них гроші за звільнення. Підозрювати їх у зв’язках з українцями. І це абсолютно неправовий режим, де ти до суду не підеш. У зоні "КТО" на Північному Кавказі російські генерали брали заручників, чекали викупу, звинувачували в терористичній діяльності звичайних людей.

Тобто контртерористична операція — це можливість діяти в позаправовому режимі. Насамперед Федеральній службі безпеки РФ та іншим російським спеціальним службам. І ні, я не бачу поки що жодних передумов для розпаду Росії в осяжній перспективі.

— Зрозуміла. А як думаєте, кого в Росії зроблять цапом-відбувайлом у цій ситуації? Звучать припущення, що Путін може зняти начальника Генштабу Герасимова через провал: хто ж все-таки буде відповідати?

— Керування Росією – це ж мафіозна логіка, а не державна. Це в державах, навіть авторитарних, весь час шукають цапів-відбувайлів, щоб зняти відповідальність першої особи, правда? А коли мова йде про таку державу, як Росія, то це мафіозна логіка.

Ви знаєте, що Путін намагається уникнути усунення людей, які, очевидно, не справляються зі своїми обов’язками протягом років. Скажімо, як це було із Сергієм Шойгу. Минуло два з половиною роки після провалу бліцкригу, і Путін не знімав його з посади. Путіну не потрібні цапи-відбувайли, тому що в мафії важливе інше: щоб ти захищав своїх.

— Так, лояльність людей поруч.

— Лояльність, демонстрація готовності захищати своїх, навіть якщо вони чинять помилки. Це не означає, що Герасимова не можуть зняти з посади. Можуть, але зовсім з іншої логіки якоїсь.

— А якщо казати про зовнішню реакцію: окрім відсутності реакції ОДКБ, доволі м’якою була заява Китаю стосовно цих подій. Чому навіть умовні російські союзники так кволо реагують?

— Країни-члени ОДКБ, звісно, не зацікавлені в тому, щоб до них зверталися щодо воєнної допомоги. Але нагадаю, що з російської точки зору війна відбувається на території Росії вже два з половиною роки. Тому виникає питання: а чому країни ОДКБ мають на це якось особливим чином реагувати?

Чим це різниться від того, що відбувається з іншою російською війною? Хай росіяни скажуть, що вони воюють на українській території, а тепер почали воювати на російській, так?

— Путін не визнає цього ніколи.

— Звичайно. Тому виникає запитання, що вони мають взагалі робити? Вони мають закликати до деескалації. До речі, те ж саме робить Китай. Він абсолютно чітко ще раз повторив, що проти розширення війни на нові театри бойових дій, і що він — за деескалацію.

Ідея Китаю в тому, щоб ця війна тривала якомога довше, бо вона послаблює Росію і послаблює Захід водночас, на їхніх очах вже втілюється в життя. Бо Росія вже показує, що не може навіть власний кордон захистити, і це збільшує її політичну залежність від Китаю.

А Захід, звісно, бачить, що Україна готова боротися. І таким чином теж готовий надалі допомагати Україні. І що тут не влаштовує Китай?

— Ваша думка: які все-таки основні цілі можна виокремити станом на зараз для України у цій операції?

— Щоб говорити про цілі, треба знати, які цілі ставило політично-військове керівництво. Ми з вами не можемо це вгадати. Коли ми будемо казати про цілі, це буде відповідати нашому уявленню реальності. А у людей, які керують Україною, уявлення реальності інше, аніж у нас. В принципі, ми з вами не знаємо і ніколи не дізнаємося, які були цілі. Зможемо обговорювати тільки результати.

— Добре, тоді основні результати на зараз для нас давайте обговоримо.

— Про результати можна буде говорити через кілька тижнів. Це залежить від того, чи вдасться українській армії закріпитися на цих територіях. Або від того, чи доведеться їй звідти йти. Або від того, що вона звідти піде. Тому що, знову-таки, ми не знаємо цілей: закріпитися чи просто здійснити такий сміливий рейд.

Зараз західні медіа кажуть про те, що українські війська окопуються на цих територіях. Значить, вони намагаються там закріпитися. Якщо їм це вдасться, значить, буде ще одна ділянка фронту. А потім до неї, можливо, притягнеться ще одна. І це буде виснажувати російські ресурси в наступі. Тобто буде необхідно наступати на Донецькому, Харківському і ще й на Курському напрямках.

— Зовсім інша картина вимальовується для Росії.

— Звичайно. Але, знову-таки, питання в тому, чи достатньо в Росії ресурсів, щоб тривалий час вести таку війну і прикривати кордон. І де прикривати кордон. Тому що, як ви правильно сказали, можна прикривати кордон на території Білгородської, Брянської й Курської областей; створити там новий кордон безпеки, а ці три області використовувати для ще одного театру бойових дій.

Але ми розуміємо, що і наші ресурси досить обмежені. У нас не так багато людей, техніки й всього іншого, щоб ми могли зберігати стабільність на хоча б трьох ділянках фронту. Ми не знаємо, яка кількість російських військ перекинута з інших ділянок, або яка кількість резервів залучена. Це все залишається невідомим.

Більше про те, що відбувається зараз у Курській області, можна дізнатися на "Телеграфі" у спеціальному розділі, присвяченому бойовим діям у регіоні.