Україна може залишити Росію без опалення взимку: куди можуть полетіти сюрпризи (карта)

Фундамент російської енергетики: чому ПСГ є незамінними для Москви та як їхня втрата вплине на стабільність системи опалення

Російська Федерація офіційно завершила сезон закачування газу в підземні сховища — це звичний процес напередодні зими. Але в умовах повномасштабної війни проти України, санкційного тиску та перебоїв у логістиці ця подія набуває особливого значення. З переходом до сезону відбору газу Росія опиняється в ситуації, коли обсяги власного видобутку вже не перекривають поточні потреби — як внутрішні, так і експортні.

"Телеграф" розібрався, що може стати пріоритетною ціллю української зброї та які саме "сюрпризи" можуть полетіти до європейської частини РФ.

Гіпотетично – можливо. А що з практичної точки зору?

Ураження газової інфраструктури Росії є можливим, однак зробити це досить складно, оскільки заради цієї мети необхідне використання серйозних засобів ураження у значній кількості. Про це "Телеграфу" говорить український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар.

"Тут нічого нового – вдарити потрібно по надземним об’єктам підземних сховищ газу. Тобто, компресорним цехам, які подають викачуваний з підземних сховищ газ далі у магістральні газопроводи", – зауважує він.

Таких в Росії багато, і це є цілком закономірним, враховуючи кліматичні умови, в яких країна-агресор знаходиться. Зима у них настає раніше, температура є нижчою.

"Чи вистачає, чи не вистачає у них газу? Тут питання спірне, але так чи інакше, підземні сховища газу відіграють важливу роль в зимовий період. Як, власне кажучи, і для нас, і для європейців", – пояснює експерт.

Багато хто вважає, що російська енергетика базується на атомній, однак це – неправда. Основна теплова генерація у них саме газова, тому в період холодної зими і йде посилене використання блакитного палива – насамперед, для виробництва тепла.

Кілька десятків вистачить: де знаходяться російські сховища блакитного "золота"

Загальний обсяг підземних сховищ газу в Росії становить 72 мільярди кубів. Вони розташовані, в основному, в європейській частині Росії – значною мірою, навколо Москви та області, в Центральному федеральному окрузі, на північному заході РФ, у Ставропольському краї на півдні – все це знаходиться в зоні досяжності засобів ураження Сил оборони України.

"Але, це задача непроста з точки зору нанесення ефективних уражень. Потрібні більш серйозні засоби ураження, а не тільки дрони. Тим більше, що власне по газоінфраструктурі Росії ми нічого не починали робити", – говорить Михайло Гончар.

Всього в Росії є 254 газоперекачувальних станцій, однак Україну явно зацікавлять не всі. За словами експерта, передусім варто звертати увагу на газову інфраструктуру центрального і північно-західного регіону, де найбільш холодно і де є найбільша потреба в теплі.

"В цьому плані, звісно, немає сенсу там всі 250 нищити. Так само як і не потрібно, наприклад, всі 500 нафтоперекачувальних станцій в системі "Транснефті" лупити. Грубо кажучи, вистачить кілька десятків і в тому, і в іншому випадку", – пояснює експерт.

В зоні досягнення української зброї є і кілька ключових газокомпресорних станцій – доволі великих, які забезпечують перекачування газу з регіонів видобутку до регіонів постачання. Йдеться про Західний Сибір та Ямальський півострів. Але, як говорить експерт, бити по ним немає сенсу, оскільки їхній масштаб не дозволить завдати значних уражень.

"По-перше, так чи інакше, вони далеко. По-друге, їхній масштаб зовсім не той, що у нас. Грубо кажучи, якщо ми 20 млрд кубів газу видобуваємо, то у них видобуток іде десь близько 600 млрд. Масштаб самі розумієте, скільки потрібно", – говорить Михайло Гончар.

За його словами, ураження газової інфраструктури Росії можливе саме в європейській частині країни. І якщо брати це завдання в розрахунок, то поєднувати ці прагнення варто із нищенням певних об’єктів електроенергетичної інфраструктури.

Чому підземні сховища газу критично важливі для Росії

Підземні сховища газу є однією з ключових опор енергетичної системи Росії — не менш важливою, ніж сам видобуток чи експортні трубопроводи. У мирний час вони виконують роль буфера, дозволяючи накопичувати надлишки газу влітку та використовувати їх узимку, коли попит стрімко зростає. А в умовах війни — стають ще й критичною інфраструктурою, від працездатності якої залежить стабільність системи в цілому.

Переважна більшість російських ПСГ створені на базі виснажених газових родовищ — таких, як Касимовське або Уренгойське. Це складні інженерні об’єкти, що потребують значного ресурсу на будівництво, геологічні дослідження та підтримку герметичності. Саме тому у разі пошкодження — внаслідок атак або технічних аварій — відновлення може затягнутися на роки.

Для цього потрібно не просто провести ремонт, а фактично заново пройти повний цикл розвідки, оцінки безпеки, реконструкції та повторного введення в експлуатацію. При цьому знайти нову придатну геологічну формацію для розміщення сховища — завдання майже неможливе.

Не менш важливим є й географічний чинник. Більшість сховищ розташовані в регіонах з високим попитом на газ — передусім у європейській частині Росії. Таке розміщення дозволяє оперативно забезпечувати споживачів у періоди пікового навантаження, особливо в умовах зими. ПСГ під Рязанню, Санкт-Петербургом чи у Поволжі безпосередньо підтримують міста-мільйонники, промислові кластери та великі ТЕЦ. А об’єкти у Західному Сибіру працюють на потреби експортної логістики — насамперед газопроводів до Європи та Китаю.

Попри всю інвестиційну складність, ці сховища не мають функціональної альтернативи. Надземні резервуари або інфраструктура зі зберігання зрідженого газу не здатні накопичувати і видавати такі обсяги у короткий проміжок часу. Ба більше — вони значно дорожчі в обслуговуванні та набагато вразливіші до ударів, ніж підземні структури.

Ключове завдання ПСГ — не просто підтримувати стабільність споживання, а й забезпечувати безперервне виконання експортних контрактів. Без гнучкого доступу до запасів газу Росія фізично не зможе витримати ритм поставок у періоди пікового навантаження або під час перебоїв із видобутком. Саме тому стратегічні сховища, як-от Північно-Ставропольське або Уренгойське, є фундаментом стабільності таких маршрутів, як "Північний потік" чи "Сила Сибіру".

Однак ця ж стратегічність і створює новий рівень ризику. ПСГ — це не об’єкти, які можна швидко дублювати чи перемістити. Втрата одного або кількох із них означає не просто технічні труднощі, а серйозну загрозу всій енергетичній моделі держави. Зниження тиску в системі, неможливість швидкого реагування на споживчі піки, зрив експортних зобов’язань — усе це може стати реальністю після точкового удару по інфраструктурі, яку неможливо ні швидко замінити, ні перенести в безпечнішу зону.

Запускати треба мільйонами

Авіаексперт, провідний науковий співробітник НАУ Валерій Романенко сказав "Телеграфу", що Україна технічно здатна організувати скоординовані удари по енергетичній інфраструктурі РФ, зокрема з використанням дронів далекої дії.

За його словами, серед наявних платформ — "Фламінго" та два типи дронів виробництва Fire Point, зокрема FP‑1, "у якого дальність понад 1100 кілометрів. Тобто він досягає Москви, а в другого менша дальність, але все одно він допоможе прорвати ППО", — зазначив Романенко.

Водночас експерт наголосив: реалізація таких операцій ускладнюється тим, що росіяни значно підсилили захист стратегічних об’єктів. Навколо Москви розгорнуті потужні засоби ППО; у мережі вже з’являлися фото "Панцирів" і "Торів" на дахах будинків. На питання про необхідну кількість безпілотників Романенко зауважив:

"Є ще дрони "Лютий" та "Бобер". Їх треба запускати мільйонами для того, щоб вони продовбали якісь дірки в стінах електростанцій або вивели з ладу трансформаторні станції, які зараз росіяни зашили цими металевими решітками".

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що якби Росія наважилася атакувати країни НАТО, реакція Альянсу була б миттєвою й жорсткою — це була б зовсім інша історія, ніж війна проти України. Уже в перші години удару, за словами колишнього командувача армії США в Європі Бена Годжеса, були б знищені такі стратегічно важливі об'єкти, як Калінінград і Севастополь.