Найбільший "котел" в історії й знищення "своєї" ж землі: як битва за Київ в 1941 році врятувала Москву і СРСР

Понад 70 днів продовжувалася оборона столиці України під час першого етапу німецько-радянської війни. 15 вересня 1941 року поблизу Лохвиці та Лубен, на схід від Києва танкові війська вермахту замкнули кільце оточення навколо чотирьох радянських армій – 5-ї, 21-ї, 26-ї та 37-ї.

Радянський міф про напад "без оголошення війни"

Початок війни був приголомшливий – сталінський Радянський Союз посипався буквально як картковий будинок. У радянських підручниках подавали це як напад "без оголошення війни", хоча це один із численних міфів Другої світової. Насправді вранці 22 червня 1941 року посол Німеччини, граф Вернер фон дер Шуленбург передав "Ноту МЗС Німеччини радянському уряду". Свідоме наголошування на цій тезі мало суто пропагандистській і мобілізаційний характер.

Уже у найближчі часи дня танкові частини вермахту розрізали на флангах ще не вибудований фронт і чимало радянських армій на початковому етапі потрапляли в "котли" – під Білостоком, Мінськом, Уманню, Смоленськом… І там вже відбувалося методичне знищення особового складу. Більшість радянських військових, і не тільки у безвихідних ситуаціях, опинялися в полоні, часто свідомо складаючи зброю.

Успіхи німців були просто грандіозними: вони не знали куди влаштовувати сотні тисяч полонених. До кінця 1941 року німці взяли в полон понад 3,3 млн радянських солдатів і офі­церів (і серед них 63 генерали), а всього за роки війни — 5,7 млн (і понад 100 генералів). Перша цифра перевищувала кількість військ нацистів і їхніх союзників (румунів, угорців, фінів) перед початком наступу на СРСР на пів мільйона! Радянська кадрова армія фактично була знищена. Проте людський ресурс, який був у Сталіна під рукою, важко порівняти з тим, що мав Гітлер.

Навіть на хвилі грандіозних успіхів нацистські війська почали трохи пробуксовувати. Начальник Генштабу сухопутних сил вермахту, генерал-полковник Франц Гальдер у своєму щоденнику 11 серпня писав: "…колос-Росія, який свідомо готувався до війни, попри всі труднощі, властиві країнам із тоталітарним режимом, був нами недооцінений. Це твердження можна поширити на всі господарські й організаційні сторони, на засоби зв’язку і залізниці і, особливо, на суто військові можливості росіян. На початок війни ми мали проти себе близько 200 дивізій, але тепер ми вже виявили 360 дивізій".

Гітлер націлився на багату ресурсами Україну

20 серпня 1941 року, після тривалих суперечок з генералітетом, Гітлер видає таєм­ний наказ про знищення київсь­кого угруповання РСЧА. Першо­черговим завданням вермахту ого­лошується захоплення До­нець­кого басейну, Криму та, у перс­пек­тиві, перекриття підвезення кавказької нафти. Генерали звернулися до Гітлера з проханням продовжити "перемелювання живої сили противника" і наступати на Москву. Але все марно… Фюрер націлився на вирішення економічних завдань, недооцінивши можливостей радянської мобілізаційної системи, військово-промислового комплексу, а також організаційного потенціалу радянської держави.

Після катастрофи під Уман­ню в першій половині серпня, де німці знищили 6-ту й 12-ту армії (в полон потрапили 100 тисяч людей і обидва командувачі армій — Іван Музиченко та Павло Понєдєлін), на певний час південний фланг радянсько-німецької війни стабілізувався по Дніпру. Група армій "Центр" вермахту зазнала у Смоленсь­кій битві значних втрат, настала оперативна пауза в бойових діях. І тут Гітлер вирішив остаточно перемикнути увагу на багату ресурсами Україну.

25 серпня 2-га армія і 2-га танкова група Ґайнца Гудеріана паралельним курсом розпочали наступ у південному напрямку у бік Ніжина та Конотопа (місто було захоплено вже 9 вересня). Танкові частини німців зазнавали постійних хаотичних контрударів зі сходу. Піс­ля двох тижнів боїв була форсова­на Десна, і танки вийш­ли на оперативний простір. 6 вересня з Окунівського плацдарму розпочала наступ 98-ма піхотна дивізія німців, яка незабаром остаточно розірвала стик 5-ї та 37-ї радянсь­ких армій. До речі, 37-ю армією, що захищала безпосередньо Київ, командував тоді ще генерал-майор Анд­рій Власов. З "київського котла" він вийшов, а пізніше став одним із героїв бит­ви за Москву взимку 1941—1942 років. За пів року, у липні 1942-го, він у схожій ситуації, вже у званні генерал-лейтенанта і ранзі зас­тупника командувача Вол­ховського фронту та командувача 2-ї ударної, здався в полон…

Підірвані мости через Дніпро та хаос у Києві

Швидкий розви­ток ворожого прориву на Черні­гів­щині призвів до ситуації, ко­ли і Ставка, і штаб Пів­денно-Захід­ного фрон­ту мали знайти адекватну відповідь у вигляді перекидання частини сил із Київського виступу, передусім зі складу випробуваної в боях 37-ї армії, назустріч ворогу, що наступав. Проте час було згаяно.

Німці нагромаджували сили в районі Кременчука і 27 серпня несподівано зробили марш-кидок на лівий берег Дніп­ра. Найближчими днями вони, маючи ще виключно піхотні з’єд­нання, відбивали на плацдармі атаки радянської піхоти та кавалерії. У повній таємниці розпочалася операція з перекидання на північ до Дніпра частин 1-ї танкової гру­пи Евальда фон Клейста. Дивізії підтягувалися з правого флангу групи армій "Пів­день". 12 вересня впродовж двох днів, перекинуті через потужний 16-тон­ний міст танкові дивізії ринули на оперативний прос­тір на­зуст­річ 2-й танковій групі Гудеріана.

Таким чином вже 15 вересня 1941 року утворився найбільший "котел" Другої світової, та й за всю світову історію. Сталін нарешті 18 вересня віддав наказ залишити місто, попередньо підірвавши мости через Дніпро та знищивши плавзасоби. 19 вересня майже всі частини Південно-Західного фронту, підірвавши дніпровські мости радіокерованими фугасами, переправилися в Дарницю (до 20 тисяч бійців не встигли евакуюватися на лівий берег і потрапили в полон). За розпорядженням партійного й військового керівництва, магазини та склади Києва вранці 19 вересня були відкриті, і кияни кинулися змітати все на своєму шляху (до цього запаси продовольства знищували)… У столиці України запанував хаос. За кілька годин на вулицях міста з’яви­лися німецькі мотоциклісти з передових частин.

Відступ нагадував безладну втечу

Після здачі Києва велетенська кількість людей і техніки розпочала рух на схід і південний схід, але командування та штаб фронту втратили керування. Надзвичайно ясна погода — після тижня злив — була на руку люфтваффе, німецькі літаки буквально добивали в степах Ки­ївщини та Полтавщини розрізнені групи військ, які відступали та залишали на полях тисячі одиниць зброї та техніки. Спроби деблокувати оточені армії зі сходу виявилися марними.

Система матеріально-технічного забезпечення і внутрішні комунікації фронту ще до залишення Києва опинилися в руках ворога. Відступ був схожий здебільшого на безладну втечу. Намагаючись вийти з оточення, загинули зі зброєю в руках командувач Південно-Західного фронту Михайло Кирпонос і начальник штабу фронту генерал-майор Ва­силь Тупіков. "Київський котел" був розчленований на окремі частини. Останні осередки опору німці придушили 26 вересня.

У звіті німецького верховного головнокомандування повідомлялося про взяття в полон 665 тисяч людей, захоплення 3718 гармат і 884 танків. Ці цифри наводить генерал Курт фон Тіппельскірх у своїй фундаментальній "Історії Другої світової війни". Вони близькі до реальних, хоча й охоплюють не тільки оточення радянських військ на схід від Києва, але й операції в басейні Дніпра, Десни, Сейму, бої під Гомелем й боротьбу за плацдарм під Кременчуком.

"Успішний результат київської битви запаморочив голову Гітлеру та його вищим генералам, посиливши їхній оптимізм, але водночас спонукавши до подальшого розосередження сил. За рішенням Гітлера розпочати осінній наступ на Москву було інше рішення, яке призвело до подальших ускладнень і розпорошення сил. Бо Гітлер виявився безсилим перед спокусою розвинути успіх на півдні, не відмовляючись водночас від свого наміру захопити Москву", — пише Безіл Ліддел-Гарт у своїй капітальній праці "Енциклопедія воєнного мистецтва. Стратегія непрямих дій".

Саме виграш часу ціною загибелі всього Південно-Захід­ного фронту у вересні 1941 року дав можливість урятувати Москву напередодні вкрай суворої зими 1941—1942 років. І врешті-решт дозволив сталінському Радянському Союзу за допомогою західних союзників перемогти нацистську Німеччину.

Тактика "випаленої землі"

…Під час відходу, часто в паніці, радянських військових, влада використовувала тактику "випаленої землі". Не нацисти, а радянські війська висадили у повітря Дніпрогес у Запоріжжі, радянські диверсанти підірвали 3 листопада 1941 року Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Усього через кілька днів після окупації столиці УРСР, 24 вересня, у центрі Києва розпочалися вибухи й пожежі, організовані радянськими саперами та підпільниками; горів Хрещатик і прилеглі до нього вулиці. Були знищені архітектурні шедеври на головній вулиці столиці України та на найближчих вулицях, загинули сотні мирних мешканців. Історичний центр столиці України впродовж тижня перетворився на суцільні руїни. У радянській післявоєнній літературі це питання старанно оминали…

Про розстріли в’язнів відступаючими радянськими частинами під керуванням енкаведистів на Галичині, Волині та Поділлі було відомо давно, проте радянська пропаганда звісно нічого про ці злочини не говорила і не писала. Як і про те, що насправді ніякого "матчу смерті" в Києві на стадіоні "Зеніт" (зараз "Старт" на вулиці Ростиславській, колишній Маршала Рибалка) не було апріорі.

Саме після розгрому Південно-Західного фронту німці розподіляли полонених на стадіони та обширні території в місті (і серед них на "Зеніті", на Сирці та в Дарниці). Про трагічні події вже в окупованій частині України під час Другої світової війни читайте на "Телеграфі" найближчим часом.