Навіщо Путін краде в України перемогу у Другій світовій, та чи буде Третя?

Читать на русском
Автор
1396
Колаж "Телеграфу"

8 травня в Україні відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років

У передмісті Берліну Карлхорсті 8 травня 1945 року у 22 години 43 хвилини за центральноєвропейським часом в будинку колишнього військово-інженерного училища відбулася церемонія підписання остаточного Акту про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини.

За дорученням нового німецького уряду, який очолив грос-адмірал Карл Деніц, підписи поставили головнокомандувач вермахту, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, генерал-полковник люфтваффе Ганс-Юрген Штумпф та грос-адмірал крігсмаріне Ганс-Георг фон Фрідебург.

Генерал-фельдмаршал Кейтель підписує Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини
Генерал-фельдмаршал Кейтель підписує Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини

Прийняли капітуляцію: перший підпис поставили – з радянської сторони маршал Георгій Жуков, з боку союзників по Антигітлерівській коаліції головний маршал авіації Артур Теддер. І в якості свідків свої підписи поставили також: командувач стратегічними повітряними силами США, генерал Карл Спаатц і головнокомандувач армії Франції, генерал Жан-Марі де Латр де Тассіньї.

Маршал СРСР Георгій Жуков зачитує Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини
Маршал СРСР Георгій Жуков зачитує Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини

Акт був складений російською, англійською та німецькою мовами; лише російський і англійський тексти визнавалися автентичними. В США і Великій Британії про капітуляцію нацистської Німеччини було оголошено 8 травня, в Радянському Союзі – у ніч з 8 на 9 травня 1945 року. Тому у всьому світі датою капітуляції оголосили 8 травня, а в СРСР – 9 травня, яке тільки 1965 року стало святковим Днем Перемоги, а до цього було звичайним робочим днем.

Текст Акту о військовій капітуляції нацистської Німеччини. Газета Правда від 10 травня 1945 року
Текст Акту о військовій капітуляції нацистської Німеччини. Газета "Правда" від 10 травня 1945 року

Не перша "ластівка" відносно перегляду результатів війни

Видатний український філософ Сергій Кримський зазначав: Друга світова війна "стала кривавою драмою цивілізації, коли на карту було поставлено долі цілих народів".

І це зовсім не перебільшення. На сьогодні, на жаль, ми є свідками поступового розгортання, поки що на території України, третього акту цивілізаційної драми – після Першої (1914–1918) та Другої (1939–1945) світових війн.

…Наприкінці 2010 року відбулася подія, яка залишилася практично поза увагою світових ЗМІ. 16 грудня гостем студії пропагандистського телеканалу "Россия" був прем’єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін, а насправді реальний лідер держави, який і зараз незаконно обіймає пост президента.

У відповідь на слова байкера Олександра Залдостанова про те, що навряд чи Радянський Союз переміг би у війні з нацистами без допомоги України, він сказав: "З приводу наших відносин з Україною. Я дозволю собі з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що, якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми країна переможців. І, щобільше, якщо ми подивимося статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільших втрат у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РРФСР, — понад 70%. Це означає, що війну виграно, не хочу нікого ображати, але переважно за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації. Це історичний факт, це все є в документах", – казав Володимир Путін. Це була вже не перша "ластівка" відносно перегляду результатів Другої світової війни. Поки що на пропагандистському рівні. Недарма ж Путін ще 2005 року, під час своєї першої каденції на посту президента РФ, назвав розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою XX століття"…

Трагічна статистика

А тепер більш свіжі новини з-за поребрика… З планів-конспектів для учителів середніх шкіл РФ зовсім недавно прибрали згадку про дві нації колишнього СРСР – українців і грузинів, – які брали участь в Другій світовій війні. Тепер це "дацзибао для освітян" мовою оригіналу виглядає так: "Часть 3. Заключение. Учитель. День Победы с особым чувством отмечают не только в нашей стране. Плечом к плечу защищали мир от фашизма русские, белорусы, татары, буряты, таджики, узбеки, армяне, казахи и другие народы, и поэтому песня композитора Давида Тухманова на слова Владимира Харитонова "День Победы" в эти майские дни звучит со слезами на глазах по всему миру". Отже, з цього переліку "випали" нації, які зіграли вкрай важливу роль в перемозі над нацизмом. Перелік націй-"переможців" виглядає, як мінімум дивно, якщо не сказати скандально.

У трагічній статистиці Другої світової війни Україна насправді посідає навіть не друге після Росії, а перше місце. Згідно з офіційними радянськими даними, в Україні загинуло 5,5 млн людей; з них на фронтах загинуло понад 2,5 млн українців. А от за підрахунками інституту історії НАН України, у лавах Радянської армії загинуло від 3,5 до 4 млн українців, у партизанських формуваннях – 40–60 тисяч осіб, у загонах УПА — понад 100 тисяч осіб. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять від 8 до 10 млн людей, демографічні втрати – 10–13 млн людей.

Ще трохи "сухих" цифр. На 4 січня 1941 року в УРСР проживало 41,5 млн людей. На літо 1945 року — лише 27,4 млн людей. За роки війни було зруйновано понад 800 міст і 30 тисяч українських сіл. Матеріальні втрати (у цінах 1941 року) становили 285 млрд карбованців, тобто понад 40% усіх втрат Радянського Союзу за роки війни.

Довженко: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні?"

Всесвітньовідомий український режисер Олександр Довженко писав у своєму "Щоденнику": "навколо України точиться добра половина світової війни". І це аж ніяк не перебільшення. На території УРСР війна тривала понад 40 місяців – до 28 жовтня 1944 року. "У 1943-1944 рр. тут була зосереджена майже половина діючої Червоної армії. В українській кампанії брали участь шість фронтів — 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські, 1-й і 2-й Білоруські, — Чорноморський флот… З 10 гвардійських армій вісім діяли на українських фронтах…" – писав український історик Михайло Коваль. З перших днів війни й до визволення України від нацистів на південному напрямку театру воєнних дій було зосереджено від 56 до 76% загальної чисельності з’єднань вермахту… Це і є "український вимір" Другої світової війни, справжній, без пропагандистського забарвлення. А ще ж українці брали участь у переможних битвах з імператорською Японією в другій половині 1945 року.

Така безглузда і підла по суті приватизація спільної для всіх народів колишнього Радянського Союзу пам’яті про Другу світову війну свідчить про втрату моральних орієнтирів як в російському політикумі (що нас, українців, уже і не дивує), так і у більшій частині російського суспільства, яке зараз підтримує війну з "братами-українцями".

Ще кілька цифр, які стосуються першого етапу Другої світової війни. Підкреслимо, що армія вторгнення (нацисти та їхні союзники) до 22 червня 1941 року не перевищувала 3 млн осіб. Упродовж цього року в полоні у ворогів опинилися 3,8 млн командирів і червоноармійців, 68 генералів. Тільки вдумаємося в ці цифри! Що це, як не повний розгром і абсолютний розвал державної машини? Десятки "котлів" – на схід від Білостоку, під Уманню, Києвом і Вязьмою в 1941 році, під М’ясним Бором і Харковом в 1942 році – поглинули багато мільйонів солдатів і офіцерів, які здебільшого потім загинули в концтаборах, а ті, що були звільнені, пройшли пекло перевірок на батьківщині. А ще 2,5 мільйона тільки українців були вивезені на примусову працю до Третього Рейху…

Згадаємо і трагічні події цієї війни. Так, при відступі було підірвано Дніпрогес, внаслідок чого дніпровські води поглинули багато тисяч червоноармійців і мирних жителів. У в’язницях Західної України перед панічним відступом енкаведисти по-звірячому знищили багато тисяч ув’язнених: і "політичних", і невинних мирних мешканців…

У 1942 році Олександр Довженко писав, і ці слова особливо болісно сприймаються зараз, під час широкомасштабної війни, яку розв’язала путінська Росія в Україні, що призвело до найбільшої демографічної катастрофи у світі XXI століття: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно". Тільки в країнах Заходу зараз знаходяться, за різними даними, від шести до семи мільйонів біженців – наших співвітчизників.

І якщо наслідки українських втрат в Другій світовій війні були відчутні всю другу половину XX століття і навіть до останнього часу, то сучасні втрати України – і людські, і демографічні за останні понад 800 днів російсько-української війни – можуть мати незворотні наслідки. І з цими наслідками буде дуже тяжко впоратися будь-якій нашій владі після завершення війни. Яка поступово набуває всі ознаки конфлікту планетарного масштабу.