У Путіна відбулись незворотні зміни в психіці, - історик Владлен Мараєв про міфи Кремля, питання "ядерки" та український YouTube

Повномасштабна війна Росії проти України не лише не згасила, а навпаки спровокувала нечуваний сплеск інтересу громадян до історії, переосмислення історичних подій та особистостей. Водночас "тотальна українізація" в країні зайшла на нове коло та охопила чи не всі сфери суспільного життя. Неминуче ці тренди торкнулися і соцмереж, зокрема YouTube.

Про найбільш гарячі історичні, деякі сучасні теми та розквіт українського ютубу "Телеграф" поговорив з Владленом Мараєвим — популярним блогером, співавтором ютуб-каналів "Історія Без Міфів" та "10 запитань історику", кандидатом історичних наук.

У першій частині інтерв'ю мова зайшла про конкуренцію в українському сегменті YouTube, війни з ботами і росіянами у соцмережах, справжню хворобу Путіна, його двійників та чи можна буде довіряти мемуарам оточення диктатора після його смерті.

Повну відеоверсію інтерв'ю з Владленом Мараєвим дивіться на нашому ютуб-каналі.

Про конкуренцію історичних ютуб-каналів

— Почнімо з тенденцій в українському сегменті YouTube. Які на ваш погляд сьогодні є труднощі з просуванням українського контенту та історії України?

— Труднощі завжди є. В принципі, 2022 рік був піком інтересу до історії. Далі, з 2023 року, на мою думку, почався поступовий процес спаду цього інтересу. Крім того, відбувається насичення ринку пропозицій історичних ютуб-каналів.

За ці два роки їхня кількість зросла приблизно в 6-7 разів. Десь із 40 до 240, можливо більше. І це на українській мові. Тому ці два процеси, звісно, взаємопов'язані, зрозумілі. А так, в принципі, які можуть бути проблеми? Ми працюємо постійно, регулярно. Проблеми хіба що робочого характеру.

— Коли у каналу "Історія Без Міфів" вже буде перший мільйон підписників (у жовтні на проєкт підписались 870 тис. глядачів. — Авт.)?

— (посміхається) Це філософське питання, на яке ніхто не знає відповіді. Знаєте, інколи пишуть в коментарях, мовляв, "Давайте до кінця цього року мільйон" тощо. Насправді динаміка завжди дуже змінна. В якийсь місяць до вас приєднується 20 тисяч підписників, в якийсь місяць, можливо, 3 тисячі. Тому ніколи не можете знати, скільки буде підписників у майбутньому.

А в якийсь місяць можуть ще відписатися. Тому, коли буде, тоді і буде. Головне, насправді, не кількість підписників, а кількість переглядів. Тому що канали, які ганяються за кількістю підписників, це — марнославство. В результаті вони отримують такий колосальний розрив, коли купують собі аудиторію, а вона потім їх не дивиться. Коли вона їх не дивиться, YouTube сприймає цей канал як нецікавий для глядачів і просто його песимізує у видачі.

В результаті можна мати багато підписників і дуже мало переглядів. Там, де мало переглядів, там мало грошей. В результаті все закінчується тим, що автори втрачають інтерес до проєкту і закидують його. Ця історія дуже часто відбувається. Тому ми пишаємось тим, що у нас завжди є чисто природній приріст.

— Чи багато користувачів відписується від ваших каналів та хто ці люди? Росіяни чи якісь хейтери?

— Періодично, звичайно, відписуються. По-перше, ми для росіян не працюємо взагалі. Якщо у нас на початку, до 2020 року, було 3-4% переглядів з Росії, зараз їх немає взагалі. Ми закрили право росіянам дивитися наш канал. Адже не хочемо, щоб вони дивилися наш вміст. Працюємо не для них, а винятково українською мовою, і ніколи не будемо працювати російською, на аудиторію з РФ…

…Коли росіяни бачать український вміст, в тому числі вельми популярний, вони часто налітають ботофермами і намагаються обвалити якийсь ролик.

Тому не можна цього допускати. Для цього доводилося просто видаляти багато повідомлень, де містилася якась російська пропаганда. Я не хочу витрачати свій час, він дуже дорогоцінний, заради того, щоб видаляти якесь, вибачте, лайно із коментарів. Але росіяни не мають жодного права висловити свою думку під нашим відео, якщо ця думка антиукраїнська, вони мають бути безжально придушені і позбавлені такої можливості.

Чи з'явиться "Історія Без Міфів" на телемарафоні

— Уточніть, скільки загалом історичних каналів в українському сегменті YouTube і що вони собою представляють?

— Судячи з рейтингу сайту manifest.in.ua, їх, здається, вже понад 250. Це канали на українській мові та на історичну тему.

— З одного боку, це ж позитив, що до історії зараз такий підвищений інтерес. А з іншого боку, які є мінуси? Та яке майбутнє у цих проєктів?

— Більшість з цих каналів ведуть непрофесійні історики, а аматори. Відповідно, якість подачі там доволі низька. Будемо казати відверто: непрофесійна і аматорська зйомка з монтажем. Тож, відповідно, якість її така собі. Але це нормально. Таке все одно має бути. Кожен, кому цікаво, може робити, що завгодно, і тут нікому нічого й ніхто не заборонить. Тому, звичайно, таких проєктів буде багато. Проєкти, в яких є гроші, команда тощо.

Наприклад, той же канал "Реальна історія" (проєкт запустив журналіст Акім Галімов, що створює невеликі відео на важливі історичні теми, якими спекулює Росія; 621 тис. підписників. — Авт.).

Проте це не YouTube-проєкт, а чисто телевізійний, який прийшов з телебачення, який спочатку розвинувся на ТВ. А потім вони перейшли на викладання роликів в YouTube. Водночас все одно вони продовжують бути присутніми на телебаченні. У них там і команда велика (понад 10 людей), і, відповідно, можливості теж. Чисто під YouTube-проєкт такий, як наш. У нас і команда маленька, відповідно, і все робиться тільки для інтернету. На телебачення ми не виходимо. Не хочемо розмивати зокрема наш трафік.

— А якщо телемарафон запропонує вам?

— Скоріше за все, він нам цього ніколи не запропонує. Тому що, думаю, там таким не цікавляться.

Про хворобу Путіна та його двійників

— Ви є популярним блогером, дуже часто даєте інтерв'ю. На які питання від журналістів не хочеться відповідати, і чому?

— Нема таких запитань. Насправді мені, байдуже, на які відповідати запитання. Але, чесно, дещо втомили запитання про війну, про Україну, про Росію, про одне і те саме, про міфи, фейки. Бо, вибачте, про це питають вже чотири роки поспіль. І це трохи вже втомлює.

— Історія для вас – це більше хобі, робота, заняття у вільний час, творчість чи робота?

— Насамперед, це моя професія. Я історик. За професією, за освітою. Працюю в науковій установі, і ще й займаюся популяризацією історії.

— Чи плануєте продовжувати свою академічну наукову кар'єру? Зараз ви є кандидатом історичних наук. Потім яка йде градація?

— Наступний етап — доктор наук. Якщо мати більше часу, то можливо. Наприклад, якщо закриємо "Історію Без Міфів". Якщо глядачі проголосують за те, щоб ми його закрили, тоді я займусь докторською дисертацією.

— Не можемо не спитати про війну: чи можна порівнювати нинішній час з подіями Української революції 1917-1921 рр. за насиченістю подій і трагізмом тощо?

— Зараз відбувається все разом. Це і буремний, і трагічний, і героїчний період історії, і позитивний в чомусь. Тому що війна дала змогу розквітнути українські ідеї так, як вона не квітла ніколи раніше. І я думаю, тут мало хто може мені заперечити.

Але, на жаль, це все сплачується колосальною кров'ю. І в цьому величезна трагедія і біда. Зараз надзвичайно буремний період, та все одно за насиченістю подій, за динамікою, він все рівно не такий, як Українська революція. Адже про що може йти мова, коли тоді в Києві влада 14 разів за 3 роки змінилася?! Слава Богу, в Україні зараз влада не змінилася. І в Києві не змінилася, і не зміниться.

Тому що росіяни отримують добрячого тягла від України. Але, знов-таки, це трагічний період в тому сенсі, що на жаль, Росія поки що не хоче миритись з незалежністю України.

— А коли вона змириться і хто її має примусити до цього — українці, Захід, чи вони самі усвідомлять?

— Не вірю в те, що вони усвідомлять самі. Я вірю тільки в силу. В те, що українська сила (і сила союзників) таки змусить їх до цього. Але, знов-таки, все це впирається в час і в жертву, на превеликий жаль.

— Чи відступить Путін від своїх планів по захопленню України?

— Як історик не розмірковую над запитаннями, пов'язаними з майбутнім. Для істориків взагалі це табу — говорити про майбутнє. Можу висловлювати лише свою приватну думку, яка є суб'єктивною і мало кого насправді може цікавити.

На мою думку, такий ідіот, як Путін, не відступить ніколи. Він психічно хвора людина. У нього відбулись незворотні зміни в психіці. Крім того, це вже стара людина, її вже ніяк не зміниш. Тому не вірте.

— А він живий ще, за вашими оцінками, чи правлять Росією двійники, трійники?

— Як можна відповісти на таке запитання? Я думаю, що Путін, звісно, існує, як певна субстанція. Скільки там у нього двійників, трійників, я не знаю. Але, скоріше за все, поки що він є. 72 роки – це ще вік. Такий літній, звісно, але не критичний, на жаль.

Про ядерну зброю та можливий варіант для України

— Однією з гарячих тем минулого тижня на міжнародному рівні знову стало питання "ядерки", що поновило в публічній площині та ЗМІ буремні дискусії і полеміку, чи не було помилковим з боку України відмовитись від свого ядерного арсеналу в 1990-х. Тож чи треба нам повертатися до поновлення ядерного озброєння?

— Питання повернення до ядерної зброї, на мою думку, не має сенсу. Тому що виходу, скоріше за все, у України ніякого не було на початку 90-х. А можливості повернутися зараз, скоріше за все, немає. Будемо відвертими. По-перше, тому що на початку 90-х наявність в Україні запасів ядерної зброї була просто непідйомною для самої країни.

А, по-друге, через тиск з боку Росії, і Штатів насамперед, не відмовитись від неї було нереально. Хіба що перетворитися на якогось абсолютного вигнанця світу на кшталт Північної Кореї якоїсь, чи ще гірше. Згадайте, в яких умовах тоді ми всі жили. А могло б бути, я думаю, ще набагато гірше.

Будь-які, навіть найпримітивніші розрахунки, показують, що на таку зброю треба колосальні кошти — десятки мільярдів доларів. Потім ще десятки чи сотні мільярдів треба на те, щоб підтримувати цю зброю, забезпечувати її існування, необхідні засоби доставки і так далі.

Головне, міжнародне співтовариство, наші союзники, завжди будуть категорично проти цього. Україна може опинитися в ізоляції з цього боку. І насправді не факт, що це може зупинити Росію, бо в неї цього арсеналу буде все одно набагато більше. Це може бути ще більшою спокусою для неї вдарити по Україні, як вони можуть сказати, "превентивним методом" для того, аби не дати змоги Україні розвинути ядерну програму.

Крім того, врахуйте, що у нас колосальні витоки інформації, звідусіль. У нас в країні зрадників просто тьма, як тарганів. Приховати інформацію про розробку такої зброї, щоб потім поставити весь світ перед фактом, — я не вірю в таку можливість. Ця інформація неодмінно спливе.

Мова може йти хіба що про якусь тактичну, так звану "брудну бомбу". Але все одно, приховати це не вдасться. Тим більше зараз, враховуючи інформаційне суспільство, і що кожна людина із смартфоном є по суті ходячим журналістом, інформатором.

— Чисто з воєнної точки зору, якби навіть теоретично якась "брудна бомба" була у нас, чи щось таке міцне, і ми превентивно нанесли б удар по території Росії, чи був би такий крок силовим аргументом для Путіна зупинитися?

— На мою думку, це було б для нього аргументом вдарити стратегічним або принаймні сильним ударом тактичної зброї по Україні. Просто поставте себе на місце Путіна. Як би він діяв? Він би такий злякався, "ой ні, ні, ні, все, я налякався України, нічого більше не зроблю"? Це хворий маніяк. Він собі вбив в голову ідею, що України не існує, що українці це росіяни, їх треба повернути назад, розпропагувати назад у росіян. Ось як він собі думає.

— Одночасно Путін позиціонує себе як видатного історика сучасності. Які його тези найбільше вас дратують?

— Всі його тези сприймати не можна. Будь-яка людина, яка не є психічно хворою, не сприйме тези Путіна. Не скажу, що вони мене дратують, бо цілком зрозуміло, що всі вони хибні. Ми багато разів їх розкривали на нашому каналі.

Одна з таких ідей, що, мовляв, це Ленін створив Україну. А точніше — лєнінська політика українізації витворила Україну і українців. Повністю переставши місцями у такій тезі причини і наслідки.

Тому що ленінська політика українізації була прямою реакцією на Українську революцію 17-21-го років, на появу УНР, уряду Павла Скоропадського, ЗУНР Євгена Петрушевича. Тобто, щоб контролювати Україну, треба було дати українцям певні "пряники", певні такі, мовляв, позитивні моменти, які дозволять сприйняти їм більшовицьку владу як більш-менш свою. Просто-напросто підкупити цим українців. І, на жаль, значною мірою підкупили дуже багатьох. Навіть так, що політичні емігранти поверталися з-за кордону у совєцьку Україну. Для того, щоб через кілька років стати жертвами сталінських репресій.

— Ви вважаєте, що у Путіна здвиг щодо України є чимось психологічним (патологічним)? Чи це чисто КДБшна історія і він притримується генеральної лінії по будівництву червоної імперії зі створенням того самого "одного народу"?

— Ми не можемо насправді знати, залізти йому в голову. У нас вкрай мало реальної, об'єктивної інформації. Дуже мало. У нас немає навіть об'єктивних свідчень людей, які оточують Путіна, які близькі до нього. І не факт, що вони колись будуть. Може колись, коли його не стане, і коли щось у верхах Росії відбудеться, якась пертурбація, з'являться люди, які напишуть мемуари. І то не буде фактом, що ці мемуари виявляться безумовно правдивими.

Є версія, що карантинна ізоляція (під час пандемії коронавірусу. — Ред.) остаточно вплинула на його мізки. Що він, мовляв, був ізольований сам, або з дуже вузькою групою ультранаціоналістів типу [Юрія] Ковальчука та ще когось там, які остаточно переконали його в тому, що Україну зараз треба знищити. Поки вона не стала повноцінною, успішною, нормальною і незалежною державою, поки остаточно українська нація не завершила своє формування, як їм здавалося.

Можливо, це дійсно походить ще від його совєцьких уявлень, від якихось КДБшних установок. Але цілком може бути, що Путін серйозно мінявся з 1999-го року, коли він став прем'єр-міністром РФ, а потім і президентом. Все-таки з того часу минуло чверть століття. І ці чверть століття людина має фактично необмежену владу, не має серйозних конкурентів.

Про метаморфози психіки Путіна, чи загрожує Росії розпад і коли це може статися та конспірологію про злив України Заходом — читайте днями на "Телеграфі" у другій частині інтерв'ю з Владленом Мараєвим.