Як територіальні поступки агресору призвели до остаточної втрати незалежності: історія Чехословацької кризи 1938—1939 років

Союзники зрадили країну, дозволивши її розшматувати, і невдовзі отримали Другу світову війну

Історія часто починає ніби новий виток, але насправді все відбувається за старими лекалами. "Якщо Росія заплатить малу ціну або не заплатить ніякої — а так воно, схоже, і буде, — наступною перспективною ціллю стане Україна. Певна річ, не вся, а тільки Кримський півострів". Ці майже пророчі слова американського політолога Леона Арона (який ще не включив у "список" майбутньої російської агресії український Донбас) пролунали наприкінці серпня 2008 року – відразу після завершення швидкоплинної, переможної для росіян війни в Грузії та підписання угоди Заходу з Кремлем.

Угода отримала назву "Медведєва-Саркозі" за прізвищами тодішніх президентів РФ і Франції. Росія й не збиралася її виконувати. Це було недалекоглядне "умиротворення агресора". Звісно, коштом жертв агресії. І такі випадки в історії зовсім не рідкісні.

"Примус до миру" по-кремлівськи

До речі, кремлівські речники називали швидкоплинну війну в Грузії "операцією з примушення до миру". Яка й зафіксувала фактичну капітуляцію маленької закавказької країни та остаточне утвердження на її суверенній території проксі-"держав", повністю залежних від Кремля – Абхазії та Південної Осетії.

Те, що зараз відбувається в Грузії, зменшеної на понад 20% території, і є результатом цієї самої капітуляції. Яка й призвела до зміни в середовищі політичних еліт: до влади прийшли проросійські сили, які жорстко придушують протести громадян після нещодавніх сфальсифікованих парламентських виборів. А світова спільнота так і не засвоїла уроки війни Росії проти Грузії й продовжувала благодушно дивитися на дії Кремля…

Але були й інші приклади у світовій історії, коли Давид не підіймав руки перед Голіафом. Так, Фінляндія, яка за населенням поступалася Радянському Союзу в 55 (!) разів, загалом із честю витримала під час Зимової війни 1939—1940 років напад "миролюбного" сусіда. Попри вражаючу перевагу буквально у всьому, радянські війська лише через 3,5 місяця досягли успіху, здолавши нарешті "Лінію Маннергейма". Але жахливі втрати (які перевищували фінські мінімум у шість разів) і остаточно зіпсований імідж у світі змусили Йосипа Сталіна піти на підписання мирного договору. Попри втрату 10% території, Фінляндія, яка мала свого безкомпромісного лідера Карла Густава Маннергейма, зберегла незалежність і не стала "радянською" республікою.

Чи є зараз в країнах демократії на Заході лідери на кшталт британця Вінстона Черчилля, того ж Маннергейма чи поляка Юзефа Пілсудського? Вже за другої каденції президента США Барака Обами наприкінці зими 2014 року в колективного Заходу (насамперед, у найміцнішої військової та економічної потуги у світі – США) був шанс зупинити кривавого агресора. Проте високочолих і потужних лідерів і за океаном, і в Старому Світі давно вже немає – і це прикрий факт. Барак Обама (дві каденції!), Дональд Трамп, колишній віцепрезидент при Обамі Джозеф Байден (ще далеко не гірший варіант) і знову зовсім непередбачуваний Трамп. З чим і поздоровляємо американців! Та й увесь світ. Який впевнено крокує до Третьої світової війни. Якщо бути точними, то вона насправді вже розпочалася…

Україна ще наприкінці лютого 2022 року повинна була пройти шлях Чехословаччини 1938—1939 років. І знову під оплески миротворців із держав демократичного Заходу. Щось не склалося – і для агресора, і для демократичних країн, які були вже готові віддати Українську державу Путіну на поталу.

Відкладена капітуляція як смертний вирок

…У ніч на 30 вересня 1938 року, канцлер нацистської Німеччини Адольф Гітлер, дуче фашистської Італії Беніто Муссоліні, а також голови урядів Великої Британії Невілл Чемберлен і Франції Едуар Даладьє підписали документ, який виявився не мирним договором, а відкладеною капітуляцією, смертним вироком чи не одній із найбільш демократичних країн Європи — Чехословацькій республіці. Її урядовці навіть не були запрошені на переговори в столиці Баварії. Вінстон Черчилль, непримиренний ворог нацистів, один із небагатьох британських політиків, які передрікали катастрофічні наслідки Мюнхена-38, вже 3 жовтня цього року сказав у Палаті представників: "Англії був запропонований вибір між війною та безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну".

Чи був готовий сталінський Кремль реально допомогти Празькому Граду? Питання, яке продовжує викликати суперечки серед істориків. На мою думку, Сталін насправді й не збирався виконувати свої зобов’язання за пунктами радянсько-чехословацького договору 1935 року. Йому було важливо роздмухати полум’я військового конфлікту в Європі між демократичними країнами та блоком тоталітарних держав. Надалі знекровити їх, а потім уже втрутитися і диктувати умови з позиції сили. І вся майбутня політика Радянського Союзу до 22 червня 1941 року підтверджує цю тезу. Після підписання Пакту Ріббентропа-Молотова з розчленування двома хижаками – нацистами та комуністами – Другої Речі Посполитої відбулася невдала спроба захопити всю Фінляндію під час Зимової війни, безпроблемна окупація трьох країн Балтії, а також частини Румунії (Бессарабії та Південної Буковини).

Однією з головних проблем Чехословацької республіки була наявність великої (понад 22%) і неспокійної німецької національної меншини, яка мешкала компактно уздовж кордону з Німеччиною та Австрією (на той час вже відбувся "аншлюс" – поглинання цієї республіки нацистами). Увечері 12 вересня 1938 року Гітлер виступив по радіо, звинувативши Чехословаччину в тортурах і пригніченні німецької меншини. На всій прикордонній території вже кілька днів вирувало насильство проти чехів, євреїв та німців-антифашистів. Армія Чехословаччини та прикордонники зуміли придушити цей путч. А в західній пресі здебільшого виходили співчутливі до судетських німців статті. Уряди держав Заходу патологічно боялися повторення жахіть Першої світової війни. Проте дуже скоро отримали Другу світову…

Париж і Лондон ще у серпні 1938 року остаточно поставили хрест на сподіваннях союзної Праги на допомогу. Тоді відбулася неофіційна місія британського лорда Волтера Ренсімена, який старанно викручував руки празьким урядовцям і годинами чемно вислуховував делегації судетських німців (на той час пронацистську Судетську німецьку партію на чолі з Конрадом Генляйном, що мала найбільшу фракцію у столичному парламенті, підтримували понад 85% одноплемінників).

Такі от виявилися "союзники" празького уряду: вони рекомендували устами Ренсімена "передачу Німеччині районів із переважно німецьким населенням"… 19 вересня 1938 року уряди Великої Британії та Франції надіслали ноту-ультиматум, в якій наполягали на "звільненні" тих районів, де німці складали понад 50% населення.

Чи була альтернатива капітуляції? Збройні сили Чехословаччини налічували до двох мільйонів осіб. Загалом у строю було 45 дивізій (з них – 38 повністю укомплектованих), 469 танків, 5700 гармат та мінометів, 1582 літаків. 37 із 45 дивізій дислокувалися неподалік від кордонів з Німеччиною.

Майже всі піхотні підрозділи були моторизовані; армія володіла надсучасною зброєю. Потужний кадровий потенціал – навчений резерв – міг стати важливим козирем (через дію Версальських статей німці такий резерв не мали).

На світовому ринку продажу зброї Чехословаччина була головним (!) гравцем із питомою вагою постачання майже 40%. Лінія оборонних споруд уздовж кордонів не мала рівних на планеті. Французька "Лінія Мажино" і німецька "Лінія Зігфріда" були набагато менш потужні. У 1969 році ексміністр озброєнь нацистської Німеччини Альберт Шпеєр писав: "Спільне здивування викликали чеські прикордонні укріплення… Гітлер особисто прибув на колишній кордон, щоб скласти враження про ці укріплення, і повернувся вражений. Бункери були дуже потужними, виключно вміло розміщені, глибоко ешелоновані при чудовому використанні характеру місцевості. Їхнє захоплення, при рішучій обороні, коштувало б нам багато крові".

Німці зосередили на кордонах з Чехословаччиною 39 дивізій. Усього вони мали у вересні 1938 року 47 дивізій і 2,2 млн осіб у складі вермахту. Французи ж на східному кордоні мали щонайменше 60 дивізій першого ешелону, яким протистояли лише недоукомплектованих 13 дивізій ландверу при повній відсутності танкових військ. Союзники мали більш ніж дворазову перевагу за умови війни на двох фронтах! І це ще не враховувалися війська Великої Британії – на той час Лондон міг виставити у найближчій перспективі на континенті лише 10—12 дивізій. Черчилль писав, що "наша армія втричі менша від чехословацької".

Після фактичної капітуляції Чехословацька держава була приречена. Було втрачено майже 30% території, 33% населення, понад 40% важкої промисловості, були перерізані практично всі найважливіші залізничні магістралі; на анексованих територіях вироблялося 66% кам'яного вугілля, 70% заліза і сталі, розміщувалися найбільші електростанції. Спроба військового перевороту, яку організував генерал Сергій Войцеховський і кілька вищих офіцерів, зазнала краху, і Едвард Бенеш вирішив капітулювати.

Південна частина Словаччини та міста Ужгород і Мукачево з околицями відійшли до хортистської Угорщини. Друга Річ Посполита отримала Заолжя (Тешинську Сілезію) — невелику, але стратегічно важливу територію. За рік "держава полковників" сама стане здобиччю двох агресорів — Німеччини та СРСР.

І невдовзі Гітлер розтоптує гарантії територіальної цілісності, видані Празі Чемберленом і Даладьє. 15 березня 1939 року німецькі війська тріумфально входять у паралізовану від розпачу столицю Чехо-Словаччини (так ця "обрізана" держава називалася після Мюнхена), й невдовзі засновується "протекторат Богемія і Моравія", главою якого нацисти призначають юриста Еміля Гаху, який був після відставки й виїзду в еміграцію Едварда Бенеша главою "держави".

Армія підлягала розпуску й роззброюванню, нацистам дісталися величезні військові заводи, серед них військово-промисловий комплекс "Шкода", другий у Європі за потужністю.

Саме в цей день, 15 березня 1939 року угорські війська за допомогою польських окуповують проголошену днем раніше Карпатську Україну; хортисти розгортають страшний терор на цих землях.

"Якою жахливою, фантастичною і неправдоподібною видається сама думка про те, що ми мусимо тут, у себе, копати траншеї та приміряти протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо. Ще більш неможливим видається те, що вже принципово залагоджена сварка може стати предметом війни", – сказав за дві доби до підписання в Мюнхені ганебної угоди з розчленування Чехословаччини Чемберлен. А копати траншеї та будувати укріплення британцям таки довелося, як і відбивати вже в 1940 році шалені атаки німецьких люфтваффе.

Чи будуть цікавими уроки історії новітнім "миротворцям"?