Сім пострілів, які призвели до Першої світової і назавжди змінили світ

Пізно увечері 3 липня 1914 року пором із трунами кронпринца – спадкоємця престолу Габсбургів, ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини Софії Хотек переправили через Дунай, і вже на світанку наступного дня вони дісталися замку Арштеттен на захід від Відня, де їх і поховали в крипті замкової церкви. Найближчими днями проходила церемонія прощання…

Вбивство з третьої спроби

Вбивство, яке стало прологом до початку ланцюга катастрофічних подій в світовій історії, сталося 28 червня 1914 року в столиці Боснії та Герцеговини. Подружжя приїхало до Сараєва вранці поїздом. Після відвідання меси в католицькому соборі о 9:30 ранку вони вирушили до ратуші на відкритому автомобілі в супроводі трьох машин.

Перший терорист, Мехмед Мехмедбашич, перебував на шляху кортежу, але через великий натовп гранату не кинув. Поблизу мосту Цумур’я через річку Мілячка з натовпу несподівано полетів пакет із бомбою, начиненою цвяхами. Франц Фердинанд зреагував і відкинув пекельну машинку. Однак та потрапила під колеса автомобіля супроводу. Кілька офіцерів і понад десять перехожих дістали поранення. Терорист Недєлько Чабрінович проковтнув ампулу з ціанистим калієм, але отрута не подіяла. Він кинувся в мілководну річку, та його схопили…

Ерцгерцог програму візиту не змінював. У ратуші відбулася урочиста зустріч. Франц Фердинанд перервав міського голову Фєхіма Ефенді Чурчіча: "Я приїхав до Сараєва з дружнім візитом, а мене тут зустрічають бомбами! Це просто нечувано!" Однак згодом він заспокоївся, подякував містянам за прийом і наказав їхати в лікарню до поранених. Маршрут кортежу змінили.

Військовий губернатор Боснії генерал Оскар Потіорек, який сидів в автомобілі ерцгерцога, крикнув водієві Леопольду Лойка: "Це не та дорога!" Але було запізно… Автомобіль загальмував біля Латинського мосту через Мілячку. Водій почав розвертатися. Там, у кафе на набережній Аппель за філіжанкою кави сидів ще один учасник замаху – 19-річний студент Гаврило Принцип (в атентаті брали участь мінімум шестеро бойовиків), який чув про перший вибух бомби і вважав, що справу зроблено.

Постріли з самозарядного бельгійського браунінга практично з двох-трьох метрів стали фатальними: одна з куль розірвала сонну артерію Франца Фердинанда, друга важко поранила Софію в живіт. Ерцгерцог ще пробурмотів: "Софіє, Софійко, не вмирай! Живи, будь ласка, заради наших дітей!" – і знепритомнів. Він пережив дружину на декілька хвилин. Троє неповнолітніх дітей залишилися сиротами…

Вбивцю намагалися лінчувати. Гаврила Принцип відчайдушно чинив опір, намагався проковтнути отруту, а потім і застрелитися.

Поліція заарештувала в місті 25 бойовиків та їхніх помічників. По Боснії та Хорватії прокотилися антисербські погроми.

Уряд Сербії приніс імператору Францу Йосифу свої вибачення, але це ситуацію не врятувало. Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії. Белград був навіть готовий виконати частково його умови.

Франц Йосиф дуже не хотів розгортання конфлікту, але після майже місячної паузи вирішив таки оголосити війну Сербському королівству. Росія, союзник Сербії, почала мобілізацію. Німеччина висунула вимогу її припинити. Жодної реакції, і кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн під оплески Бундестагу 1 серпня 1914 року оголосив війну імперії Романових. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а наступного дня Велика Британія виконала зобов’язання перед союзниками по Антанті й також стала учасницею війни.

Путь до престолу

В історії важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Франца Фердинанда "виключили з гри" за пів кроку до такого становища. Він міг би серйозно впливати на долю Європи саме тому, що залишався спадкоємцем престолу династії Габсбургів. Водночас Австро-Угорщина була єдиною у своєму роді, "клаптиковою державою", яку розривали протиріччя між народами, що її населяли.

Відносна слабкість імперії привертала увагу найбільших країн Європи – Німецької імперії, Франції, Великої Британії, Росії, Італії. Але вони, стримувані договорами та прагнучи зберегти незаплямованою репутацію, очікували того часу, коли імперія Габсбургів сама стане жертвою внутрішніх конфліктів.

…1867 року під тиском угорської еліти унітарна держава стала дуалістичною монархією. Відтепер її складові частини – Австрія та Угорщина – мали свої уряди, міністерства оборони, і лише зовнішня політика залишалася прерогативою імперського Міністерства закордонних справ. Власне, все об’єднував тільки скіпетр австрійського імператора та угорського короля одночасно – 83-літнього Франца Йосифа, який правив вже понад 65 років і був рідним дядьком убитого ерцгерцога.

Природно, Франц Фердинанд через поважний вік Франца Йосифа вже подумки приміряв корону Габсбургів, але не збирався потурати територіальним домаганням союзників і противників імперії на Балканах. Він непогано ставився до слов’ян, особливо до чехів (його морганатична дружина Софія Хотек, до речі, була чешкою), до того ж розумів, що без рівноправності всіх етносів багатонаціональній імперії неминуче загрожує розкол на кілька національних держав.

Майбутній імператор бажав згодом перетворити дуалістичну Австро-Угорщину на тріаду – Австро-Угорщину-Славію. Цей проєкт під назвою Сполучені Штати Великої Австрії розробив австро-угорський політик і юрист румунського походження Аурел Попович.

Звісно, ця ідея викликала негативну реакцію угорських можновладців. Та й сплутувала карти і прибічникам великосербської ідеї. Держава Габсбургів тоді б складалася як мінімум із 15 рівноправних провінцій.

Ерцгерцог мав ясну голову, хоча був відлюдкуватий, холодний у стосунках навіть із родичами (крім дружини та дітей, яких щиро любив), досить розважливий і, головне, неймовірно впертий. Поєднання всіх цих рис не давало підстав сподіватися, що хтось зуміє впливати на політику цієї людини. До того ж йому неодноразово таланило. Сину Карла Людвіга – молодшого брата імператора Франца Йосифа, – судилася військова кар’єра, яку він, до речі, успішно здійснював.

30 січня 1889 року в замку Маєрлінг наклав на себе руки ерцгерцог (кронпринц) Рудольф і його чеська коханка Марія Вечера. Право на престол перейшло до батька ерцгерцога Франца Фердинанда, але ненадовго. 1896 року після смерті Карла Людвіга Франц Фердинанд став офіційно визнаним наступником імператора.

Заборонене кохання та мезальянс

Історія кохання Франца Фердинанда стала незагойною раною для імператора. Франц Йосиф не міг пробачити спадкоємцеві престолу мезальянсу: Софія-Марія-Йозефіна-Альбіна Хотек фон Хотков унд Вогнін, дочка службовця австрійського МЗС, графа Богуслава Хотека, хоча й була представницею знатного чеського роду, але працювала фрейліною в сім’ї кузена Франца Фердинанда – Фрідріха Цешинського, ерцгерцога Австрійського. Закохані довго зустрічалися таємно.

Коли все відкрилося, Франц Йосиф майже рік не давав спадкоємцю згоди на одруження, оскільки Софія не була принцесою хоч якогось можновладного дому… Але 1 липня 1900 року небіж імператора наперекір позиції представників династії все-таки вступив із Софією в морганатичний шлюб. Жоден представник династії Габсбургів не був присутнім на весіллі!

Упертість ерцгерцога стала причиною його появи саме 28 червня в Сараєві: державними й особливо військовими справами Франц Фердинанд займався дуже старанно. Коли наприкінці червня 1914 року ерцгерцог зібрався в Боснію, в інспекційну поїздку на маневри, йому передали секретну депешу. У ній посол Сербії у Відні Йован Йованович попереджав про можливий замах, але ерцгерцог не бажав нікого слухати.

Таємне товариство

28 червня 1914 року, в День святого Віта (Відовдан), священний для всіх сербів, виповнювалося 525 років битві на Косовому полі, де турки-османи розгромили сербсько-боснійське військо, – Франц Фердинанд після трьох днів, проведених у військових таборах у горах Герцеговини, намірився відвідати Сараєво. Прибічники великої Сербії та вільної Боснії сприйняли цю поїздку як виклик і привід для здійснення теракту: турки чи австрійці – все одно загарбники та агресори. 1908 року Боснія була остаточно анексована Австро-Угорщиною, хоча після російсько-турецької війни 1877—1878 років ця північно-західна провінція Османської імперії вже була окупована австрійськими військами.

Спочатку бойовики з "Млада Босна" планували усунути аж ніяк не наступника австрійського престолу, а військового губернатора Боснії Оскара Потіорека, що було логічніше. Ерцгерцог вважав війну з сербами небезпечною справою, оскільки чудово розумів, що за нею не забариться небажаний конфлікт з Російською імперією.

За спинами виконавців (людей абсолютно випадкових) знаходилася організація "Єдність або смерть", більш відома під назвою "Чорна рука". Очолював її полковник Драгутін Дімітрієвич (Апіс), начальник військової розвідки Генштабу Сербського королівства. Статут таємного товариства свідчив: "Справжня організація надає перевагу терористичній діяльності перед ідейною пропагандою. Тому вона має залишатися цілком таємною для тих людей, які не входять до неї".

Мета її була проста – всебічне сприяння об’єднанню південних слов’янських народів і створення великої Сербії. "Млада Босна", як і "Народна оброна" (пансербська воєнізована організація), була філією "Чорної руки".

Саме Апіс прийняв рішення про організацію замаху на ерцгерцога, а не губернатора Потіорека.

Трагічна доля виконавців теракту

Доля виконавців теракту була трагічною. 28 жовтня 1914 року п’ятеро з них – Данило Іліч, Велько Чубрилович, Недьо Кєрович, Міхайло Йованович і Яков Мілович – були засуджені до страти через повішення; Кєровичу і Міловичу згодом страту замінили на 20 років тюрми та довічний строк відповідно. Іліча, Чубриловича та Йовановича стратили через повішення в лютому 1915 року.

Гаврило Принцип як неповнолітній (за австрійськими законами на момент здійснення атентату ще вважався неповнолітнім, а отже смертна кара до нього не застосовувалася) отримав "лише" 20 років. Перебував Принцип у нелюдських умовах у в’язниці в Терезієнштадті (Терезіні, сучасна Чехія), де й помер 28 квітня 1918 року від туберкульозу. На процесі поводився мужньо, старався вигородити своїх товаришів – усю відповідальність брав на себе.

Недєлько Чабрінович і Тріфун Грабеж отримали по 20 років тюрми. Обидва вони померли від туберкульозу 1916 року. Мітар Кєрович отримав довічний строк, ще чотири терористи – від трьох до 16 років тюрми. Дев’ятеро обвинувачуваних були виправдані. З 11 підсудних лише один дожив до завершення війни, тобто до листопада 1918 року…

Хто ж насправді стояв за вбивством у Сараєві?

Деякі з обвинувачених свідомо вибілювали офіційний Белград. Попри відсутність прямих доказів, судді все ж таки вирішили наголосити: "Суд розглядає свідчення як доказ того, що "Народна обрана" і військові високопосадовці Королівства Сербія займалися шпигунством". Досить дивне формулювання: словосполучення "займалися підготовкою змови з метою вбивства" було б більш доречним.

Організатори ж залишилися в тіні. Постає запитання: невже полковник Дімітрієвич (Апіс) і був головним "творцем" Першої світової війни? Судячи з того, як завершилася його особиста історія, навряд чи…

Наприкінці війни, 1917 року, коли німецькі та австро-угорські війська окупували Сербію і Чорногорію, він був звинувачений сербським урядом в організації замаху на принца-регента Олександра і надто спішно страчений. Але ж полковник міг назвати істинного "знавця політичного доміно"… Можливо, десь в архівах ще можна відшукати його ім’я або імена.

Поки ж доводиться задовольнятися версіями. Про них і про останні мирні дні перед початком Першої світової війни читайте на "Телеграфі" найближчим часом.

Канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк мав рацію: "Якщо почнеться в Європі війна, то лише через якусь дурницю на Балканах". Слідом за вбивством наступника престолу Габсбургів і його дружини не забарилася низка страшних, руйнівних подій: маховик Історії почав відлік серії світових конфліктів, які стали фірмовим знаком XX століття, а тепер, після розгортання широкомасштабної війни Росії проти України, і XXI століття.