Це місце у Дніпрі не дає спокою любителям містики: що приховує Монастирський острів

Монастирський острів у Дніпрі — це місце, де природа та історія сплелися разом, створюючи атмосферу романтики та загадки. Розташований лише за 50 метрів від правого берега річки, цей невеликий клаптик землі завдовжки близько 1,5 км і завширшки 250 м став одним з найпривабливіших куточків міста. Острів манить не лише своєю красою, а й аурою містики. Легенди про стародавніх монахів, князів і навіть скіфські святилища надають йому особливого шарму.

Перша згадка про Монастирський острів трапляється в легенді, викладеній архієпископом Феодосієм (Макаревським). У 870 році візантійські монахи заснували на острові монастир. Кажуть, що у 957 році тут зупинялася княгиня Ольга, а у 988 році — князь Володимир. У XIII столітті обитель нібито зруйнували татари, залишивши по собі лише перекази. Саме ця історія дала острову першу назву — Монастирський.

Хоча більш правдоподібною вважається версія, що у XVI столітті острів належав Києво-Печерському монастирю, а у XVIII — Пустинно-Миколаївському. Пізніше острів опинився у володінні осавула Лазаря Глоби, а у 1780-х став власністю князя Потьомкіна. З кінця XVIII століття острів переходив від одного приватного власника до іншого.

Протягом XIX століття він використовувався переважно для видобутку граніту. Попри близькість до центру міста, острів вважався приватною заміською територією і довгий час залишався за межами міської смуги.

Справжні зміни почалися на зламі XX століття. Богомолов побудував тут дачу, пізніше його вдова Олена Богомолова спробувала організувати дачне селище, розпродала ділянки, влаштувала кар’єр зі щебенедробильним заводом. У 1910 році тут відкрився катеринославський яхт-клуб. Поступово виникло селищне товариство, яке домоглося включення острова до міської смуги.

У 1913 році почалося будівництво Мерефо-Херсонської залізниці та мосту через Дніпро. Острів став опорою для проєкту: тут планували зробити в'їзд на нижній ярус мосту та побудувати віадук для зв'язку з берегом. Вперше в історії в острова з'явилася постійна переправа — тимчасовий дерев'яний міст. Після приходу радянської влади острів націоналізували. У 1926 році його перейменували на "острів Комсомольців". Дачне селище проіснувало до 1930-х років: у 1930–1932 роках тут навіть будували житло для робітників мосту, майстерні та бетонний завод. Але після завершення будівництва селище ліквідували, а у 1932 році через підйом рівня Дніпра, викликаний ДніпроГЕСом, низинна частина острова пішла під воду.

Нова глава почалася у 1950-х. У 1956 році острів об'єднали з парком імені Тараса Шевченка, побудувавши пішохідний міст, розселивши мешканців та розчистивши територію. Тут з'явився велетенський пам'ятник Тарасу Шевченку, а потім — міський пляж. Підвісна канатна дорога, прокладена наприкінці 1960-х, додала острову популярності як місцю відпочинку. На Монастирському острові були зоопарк (закритий у 2017 році), акваріум прісноводних риб і тераріум. На правому березі острова — човнові бази та яхт-стоянки, а біля пішохідного мосту шумить штучний водоспад "Поріг Ревучий" заввишки 17 метрів.

Монастирський острів оповитий міфами. Одні вважають його священною столицею скіфів, інші вірять, що тут бували Заратустра та апостол Андрій Первозваний. Легенда про монастир IX століття, де княгиня Ольга перечікувала бурю, додає романтики. Є версії, що на цьому місці могло стояти язичницьке святилище, яке пізніше стало християнським осередком. Дослідники паранормального називають острів "енергоінформаційною зоною" з таємничими підземними об’єктами та переходами в інші виміри.

Монастирський острів — це не просто точка на карті Дніпра, а місце, де оживають історія та легенди. Сьогодні це куточок для прогулянок та роздумів, де кожен знайде щось своє: чи то романтика заходів сонця над Дніпром, чи відгомін містичного минулого.