Замість поліпшення — звіти і контроль: чому волонтери втрачають час і нерви через зміну правил ввезення гуманітарки

Читать на русском
Автор
1379
Потреба в гуманітарній допомозі на фронті та в тилу не зменшується. Фото з архіву Олександра Любишка
Потреба в гуманітарній допомозі на фронті та в тилу не зменшується. Фото з архіву Олександра Любишка

Зміна правил буквально на ходу викликає у волонтерів щонайменше подив

Через майже два місяці, що минули від зміни правил ввезення гуманітарної допомоги в Україну, волонтери констатують, що очікуваного поліпшення не відбулось. Принаймні поки. Натомість добровільні помічники фронту змушені працювати за не до кінця продуманими й дієвими алгоритмами.

Про це "Телеграф" поспілкувався з керівниками ГО "Фонд допомоги захисникам України Вівакот" та БО "Фонд Олександра Любишка".

І колишній бердянець, а тепер житель Києва Костянтин Кравець, що очолює "Вівакот", і Олександр Любишко, котрий через окупацію Мелітополя живе у Запоріжжі, не перший місяць допомагають війську. Вони везуть на фронт різні технічні засоби — ноутбуки, монітори, генератори й амуніцію, але найбільш затребуваним у бійців лишається транспорт, який часом живе на передовій зовсім недовго.

Реакція авторинку на війну в Україні

— Автівки — це те, що потрібно постійно, і ми постійно шукаємо транспорт, — каже Костянтин. — Беремо тільки Німеччину, де є наш великий друг, який допомагає з підбором машин. Акцент саме на німецькі, тому що їх завжди обслуговують на оригінальних СТО з використанням оригінальних запчастин. Якщо у автівки актуальний TÜV (нім. техогляд. — Авт.), то зазвичай з нею не виникає проблем. Хоча без форс-мажорів не обходиться — у мене якось головку блока зсередини розбило.

— Наш основний напрям (90%) — теж автівки і баггі для евакуації з переднього краю, — зазначає Олександр. — І знаходити машини в адекватному стані іноді дуже важко. Крім того, на них постійно зростають ціни, бо європейський ринок швидко реагує на всі зміни в Україні. Наведу приклад Mitsubishi L 200, який до осені 2022 року можна було купити в Європі і привезти до нас, обслужити, полагодити і підготувати до експлуатації військовими за 4,5 тис. євро. Нині ця машина такого самого року випуску і в такому ж стані вже коштуватиме на 2,5-3 тис. євро дорожче.

Перед передачею авто на фронт волонтери часто вкладаються в її ремонт та фарбування.

Безкоштовно авто для фронту європейці теж іноді віддають, але лише коли одразу виходять на нас з такою пропозицією. А так, коли дізнаються, для чого машина, можуть зробити знижку. Один з таких випадків трапився у Польщі, у містечку за 100 км від російського Калінінграда. Власник не дуже хотів скидати ціну, а я йому кажу: "Я сам жив за 100 кілометрів від росіян — у Мелітополі, а потім вони прийшли в моє місто і тепер у мене нема ні дому, ні бізнесу і рідних я не можу побачити. Тож щоб ви могли спокійно жити і росіяни не прийшли до вас, можна і скинути ціну".

Врешті ми таки отримали велику знижку і повернулись з гарною автівкою для наших хлопців, — говорить волонтер.

Система видає глюки та баги

На додачу до вже традиційних вимог волонтерської діяльності добровільні помічники від 1 грудня намагаються "подружитися" з новою автоматизованою системою реєстрації гуманітарної допомоги. Проблеми з нею виникли в перший же день роботи, коли чимало волонтерів застрягли на кордоні, бо програма відмовлялась працювати.

— Мені "пощастило" бути серед тих, хто опинився на кордоні як раз в день запуску системи,— каже Костянтин Кравець. — Ми десь о 1-й годині ночі 1 грудня заїхали на пункт пропуску Устилуг і почули від митників, що система "висить", вони не можуть побачити наш номер у реєстрі Мінсоцполітики. А всі дані, внесені волонтерами, поки система працювала в тестовому режимі, зникли. Тоді нам запропонували переночувати в машині прямо там, дочекатись нової зміни з надією, що на ранок все "відвисне". Після того, як ми добу провели в дорозі — це була малоприємна перспектива. Та втрутився начальник митниці, ми відносно швидко заїхали, але оформлення відбувалось у "ручному" режимі.

З того моменту ми вже подали десь 18 декларацій і ніби вже все йде по накатаній. Але лишаються запитання до інтерфейсу системи. Тобто і досі стикаєшся з такими глюками й багами, які не можна пробачити в умовах війни й для того дуже серйозного продукту.

Це виглядає так, ніби все робив один джун, а видали це за роботу групи сеньйорів (терміни з корпоративної IT-ієрархії, де Junior — найменш досвідчений фахівець, а Senior — фахівець високого рівня. — Авт.). Мало б бути так, що ти приїжджаєш на кордон з гуманітарним вантажем, формуєш декларацію, показуєш номер в електронному вигляді й автоматично все це потрапляє з бази Мінсоцу в базу Держмитниці. Але по факту ти маєш надрукувати папірець, віднести митникам і вони вручну вводять твої дані собі, — уточнює волонтер.

Крім транспорта фонд Костянтина (на фото зліва) забезпечує військових амуніцією та техзасобами.

Олександр Любишко підтверджує, зараз у цілому не виникає проблем саме з ввезенням гуманітарних вантажів з-за кордону. Але є й інші моменти, які й досі є незрозумілими. Йдеться зокрема про звітність, яку волонтери також мають вносити в автоматизовану систему Мінсоцу.

— Раніше за офіційними платежами, які проходили по фонду, були щоквартальні звіти, — зазначає Олександр. — А по натуральній допомозі, наприклад, я пов'язаний з великою кількістю церков у Німеччині, Польщі, які передавали нам спальники, газові балони тощо. Ми тільки мали показати, куди вона потрапила. Для цього підписували акти прийому-передачі з військовими, які спокійно лежали в нашомі офісі. Зараз же необхідно щомісячно звітувати буквально про все, що ввезли. Але у кінці грудня президент підписав законопроєкт №9111, яким спрощено процедуру ввезення, обліку та розподілу гуманітарної допомоги. Зокрема, призупинено подання цих звітів до запровадження електронної системи обліку. І поки не ясно, за якою ж нормою зараз ми маємо працювати.

Військові з передової зазвичай дякують за транспорт, потреб в якому не стає менше.

— Ми вже спробували подати перший звіт за новими правилами, — розповів про свій досвід Костянтин. — А у нас заїхало крім автівок багато дрібних речей типу павербанків, рюкзаків, амуніції. Не дуже багато по вартості, але багато з точки зору кількості — все це потрібно було детально розписати, а це забирає багато часу.

До того ще не могли знайти документи на Hyundai Terracan, який завозили на дружній фонд, був мандраж, що не встигнемо здати до 00:00 15-го січня і нас заблокують в системі. Але все знайшли, заповнили. Не знаю, як буде далі. Ми нормально працювали майже два роки з початку повномасштабного вторгнення, а тут під соусом покращення просто додали додаткову звітність і контроль з боку держави.

Але тільки ускладнили роботу. Як, наприклад, сталося з дозволом передавати транспорт тільки на військові частини. Але якщо бійці чи їхні рідні відкрили збір, ми знайшли автівку на їхній запит, то логічно було б і передавати її прямо в руки. Ми так і продовжуємо робити, тільки в акті прийому-передачі максимально вказуємо всі дані — номер військового квитка, підрозділ тощо. Все, щоб показати — це реальний військовий, якому ми допомогли, а не продали машину по "сірій схемі", наголошує Костянтин.

Співбесіда на кордоні

Волонтери також констатують, що вже кілька місяців як на кордоні стали прискіпливіше ставитися до всіх, хто виїжджає за системою "Шлях". Це можливо тільки тим представникам волонтерської спільноти, хто регулярно здійснював такі поїздки до моменту запуску нової системи. До того ж прикордонники наполягають на необхідності мати довідку від терцентрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).

— Зараз кожного, хто виїжджає по системі "Шлях", прикордонники запрошують на співбесіду. Ти маєш показати декларації, акти прийому-передачі, звіти, фото, тобто довести, що ти реальний волонтер. Тож якщо це мала бути перша поїздка, навіть за наявності всіх дозвільних документів, шансів нема, каже Костянтин. Після цієї розмови інформацію передають на Київ, і звідти має прийти погодження. Через таку систему наш волонтер недавно провів зайві три години на пункті пропуску.

Зараз волонтери змушені закладати зайвий час на дорогу, адже на кордоні їх чекає співбесіда.

Я сам 3-го січня опинився на кордоні десь о 18:30, а у мене того ж дня закінчувався дія дозволу в системі "Шлях". Пропускали машини дуже повільно, моя черга дійшла десь за 20 хвилин до опівночі. Мене попередили, що я скоріше за все не зможу пройти кордон, бо поки прийде відповідь зі столиці, закінчиться стро дозволу і вже не буде підстави для виїзду. Тому я був змушений повернутися назад. Тож при плануванні поїздки варто закладати більше часу на проходження кордону, каже Костянтин.

А Олександр додає: за нібито єдиних правил перетину кордону на різних пунктах пропуску й у різні зміни можна почути різні вимоги щодо документів. Десь наполягають на наданні виключно оригіналів, десь просять надати довідку від ТЦК та СП, а десь і зовсім про неї не згадують.

— Один з моїх волонтерів має відстрочку від мобілізації. Але про всяк випадок у військкоматі в Запоріжжі взяв письмове підтвердження, датоване 2 січня 2024 року, наводить приклад Олександр. При собі він мав документи від фонду, був внесений в систему "Шлях", до того вже завіз понад 20 автівок, але попри це його на пункті пропуску Рава-Руська перевіряли п’ять годин (!) і виносили рішення, можна йому їхати за кордон чи ні.

Інша історія трапилась за кілька днів на тому ж митному посту. Виїжджає інша людина, але про жодні дозволи від ТЦК вже ніхто не згадує. При цьому просять надати лист про визнання автівки, яку він має привезти, гуманітарною допомогою. Він каже: "Такий лист ми завжди робимо, коли їдемо назад, бо буває таке, що машина, про яку ми домовились, по факту виявляється іржавою, гнилою, чи має інші проблемами, про які нам не сказали заздалегідь продавець. Тому ми на місці знаходимо іншу, і її завозимо, відповідно пишемо листа вже на неї".

За словами Олександра Любишка (на фото справа) допомога з-за кордону дуже важлива для України.

Але прикордонниця наполягає, що такий лист має бути тут і зараз, волонтер просить дати кілька хвилин, щоб зв'язатися з офісом і отримати скан-копію відповідного документа. Але його просять покинути митну територію. Він це робить, телефонує мені, ми все оформлюємо, відправляємо йому. За годину він заходить на митниці в той самий кабінет, спілкується з тією самою працівницею, яка йому демонструвала зразок потрібного листа. Він його надає, але прикордонниця каже, що НЕ бачить підстав для виїзду за кордон. Волонтер вирішує спробувати проїхати через інший пункт пропуску, але нам у нього вже просять оригінали документів з мокрими печатками, хоча всі дані є в електронних базах.

Якби це були уніфіковані вимоги — це якось можна було б зрозуміти, але зміна правил буквально на ходу викликає щонайменше подив. Все-таки про всі нововведення варто попереджати людей заздалегідь, бо волонтери зазвичай продумують, де зупинитися на ночівлю, як добратися до місця, де мають забирати машину. І коли їм відмовляють у виїзді, всі домовленості "згорають", а часто і втрачаються гроші. Тож спроби навести лад тільки створюють додаткові перепони для волонтерського руху. Впевнений, що є більш дієві й правильні способи для того, щоб перетин кордону відбувався в рамках закону, але за однаковими й зрозумілими для всіх вимогами, — наголошує Олександр.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу