Повернути Мелітополь могли двічі: голова Запорізької області Федоров про полон, вину нації та досвід ФСБ

Мер Мелітополя Іван Федоров є одним з найвідоміших міських голів в Україні. Його медійна активність після звільнення з російського полону змусила весь світ говорити про місто. А це — дало кар’єрні перспективи в українській політиці.

З лютого 2024-го Федорова призначено керувати Запорізькою областю. Він отримав повну підтримку президента Володимира Зеленського, що вже не сподобалось місцевим політикам. Колишній в.о. мера Запоріжжя Анатолій Куртєв перед звільненням звинуватив Івана Федорова у прагненні "одноосібно захопити владу в місті". Сам губернатор не реагує на ці закиди.

35-річного політика називають одним із найбільш перспективних в Україні. Але він поки зосереджений на Запорізькій області. "Телеграф" зустрівся з Федоровим і розпитав про несправджені обіцянки повернення Мелітополя, контроль суспільства в області та чи відчуває він свою провину в окупації рідного міста.

Очолити Запорізьку область — це не мрія

— Розкажіть, чому ви погодились очолити Запорізьку область?

— Бо триває війна. І я думаю, що кожен громадянин України має захищати свою державу. Звісно, можна розкритикувати мою таку репліку, але кожен захищає на своєму місці. Якщо педіатр працює в лікарні Івано-Франківська, Львова чи Києва, він захищає свою Україну. Тому що дбає про здоров'я дітей. Якщо вчитель працює в укритті в Запоріжжі або в школі у Львові, він захищає свою країну, тому що виховує майбутнє покоління. Ті люди, які мобілізуються і йдуть захищати свою країну, також герої.

І для мене честь в якомусь сенсі воювати за свою країну, за свою державу і виконувати такі обов'язки. Це не про погодився/не погодився на посаду. Це вдячність за можливість воювати за свою державу і захищати свою державу.

— До війни у вас були плани стати очільником області?

— 2019-го я працював першим заступником керівника обласної адміністрації. Тож для мене ця робота абсолютно зрозуміла.

Насправді мелітопольська команда і до окупації виконувала величезну роль у становленні Запорізької області. Тому що ми були "передовиками". І після окупації взяли на себе великий фронт роботи.

Тому, чи була це моя мрія? Це не про мрії. Чи був план займатися процесами розвитку Запорізької області? Так, звісно, був, і ми займалися. В яких ролях? Це другорядне.

— У вас були думки розвивати Запорізьку область, щоб пізніше вийти на більш національний рівень?

— Про це я навіть не думав. У нас була мрія, яку ми втілили в життя — зробити Мелітополь найзатишнішим, найкомфортнішим містом в Україні. Він таким був до 24 лютого. Місто без поганих доріг, повністю з відремонтованою медичною інфраструктурою, з найкращим вуличним освітленням, з репутацією міста без корупції в найвищих ешелонах влади. Це підтверджувалося нашою доброю комунікацією з європейськими донорами. І це сьогодні грає в плюс для всієї Запорізької області.

Також ми це втілювали і щодо Мелітопольського району. Це про розвиток Приазов'я, про національні курорти, про логістичну складову. Тож ми вже про це думали, виписували стратегію з командою для кожного населеного пункту. Бо в кожному населеному пункті, в кожному селі, ОТГ є свої особливості, які треба підсилювати.

Це стратегія розвитку, це і аеропорт Мелітополя, який мав запрацювати. Якби з'явилися лоукост-рейси, наприклад, зі Львова до Мелітополя (а дорога до моря займала б дві години), це точно відкрило б нові масштаби, нову якість туристів. Ми про це думали та ставили перед собою завдання розвивати регіон і зробити його еталоном.

— Під час вашого призначення президент наголосив, що потрібно зробити все, аби Україна повернулась у ваш рідний Мелітополь. Це на вас покладено таке завдання?

— Президент наголосив і ми виконуємо це задання. Виконуємо його не так, що я беру автомати і йду повертати Мелітополь, це ж нереально. Але сьогодні кожен мій ранок починається з комунікації з військовими. Щодня вирішуємо стандартні та нестандартні питання. Наприклад, передаємо дрони.

Оборонний бюджет Запорізької області на сьогодні налічує 1,5 млрд грн, він сфокусований на допомозі бригадам на Запорізькому напрямку. Раніше бригади ходили до чиновників, писали якісь листи в надії, що щось десь "вигорить". Це правда. Бюрократія перемогла.

Ми трохи інакше працюємо. З військовим командуванням опрацювали недоторканий запас. І функціонуємо як служба доставки: вранці замовлення — через дві години поставка. І військове командування знає, якщо у них критична ситуація, то написавши повідомлення чи зробивши дзвінок, ця потреба буде закрита оперативно.

Дві можливості звільнення Мелітополя

— Вибачте за моє наступне порівняння, але у 2022 році Олексій Арестович казав, що за два-три тижні закінчиться війна. І були ви, хто заявляв: от-от і Україна повернеться в Мелітополь. Потім ви вже перестали так активно про це говорити. В який момент ви зрозуміли, що деокупація не відбудеться найближчим часом?

— Порівняння — це нормально. Одне з основних завдань мелітопольської команди — Мелітополь має бути в інформпросторі. Чому? Тому що 2014 року ми програли інформаційну "війну", коли забули про окуповані території Донецької та Луганської областей та Крим. І це є факт.

Наша стратегічна мета була підтримати і жителів тимчасово окупованих територій, і тих, які виїхали. Вони не мали почуватися покинутими.

Але я знаю щонайменше про дві можливості повернення Мелітополя, які були стратегічно сплановані, були вірогідні, але не були реалізовані.

— Через брак зброї?

— Сума чинників. Це може пізніше прокоментувати військове керівництво.

Тож, коли я казав про деокупацію, це не було щось нереалістичне. Сьогодні, коли ви поспілкуєтесь з цим військовим керівництвом, вони вам скажуть, що так, це було реально.

Але я не погоджуюсь із твердженнями, що в мене нема розуміння нашого неповернення в Мелітополь. У мене є чітке розуміння, що ми туди повернемось. Але для цього в першу чергу має бути консолідація суспільства в Україні. І якщо ми подивимося перший рік війни, то консолідація була надпотужна. Наразі її не існує. І це одна з основних наших загроз, як я вважаю.

Коли велика кількість жителів Центру або Заходу України погодиться, що окуповані території залишаються Росії, але щоб у нас закінчилась війна, то це наш стратегічний програш і стратегічна перемога ворога. Він цього чекає, щоб ми внутрішньо погодилися зі статус-кво.

Але внутрішнє погодження зі статус-кво — це умовна здача Львова. В короткостроковій перспективі. Ми з вами це точно побачимо. Так само як жителі Мелітополя 2014-го не вірили в можливу окупацію міста, а через вісім років побачили це на власних будинках.

Сьогодні для мене яскравим елементом 2014 року є відстоювання Криму кримськими татарами. Це єдина група населення України, хто реально боровся за Крим. Як кримські татари 2014-го боролись за Крим, так само всі українці мають боротись сьогодні за Енергодар, Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь, Донецьк тощо. Інакше не буде жодної іншої території.

Всі ми винні в тому, що відбувається

— Яка зараз ситуація в Мелітополі? І звідки ви отримуєте інформацію?

— Моє спілкування з мелітопольцями майже закінчено. На службі я не маю права спілкуватися з жителями окупованих територій. Це може трактуватись по-різному. Але я володію інформацією від своїх помічників, які масово тримають зв'язок з ними.

Часто чую, що багато мелітопольців сьогодні "перепрошилися", прийняли Росію абощо. Тут є декілька речей. Перше, будь-яка людина, за два роки в інформаційному вакуумі, сприйматиме інформацію, що це назавжди. Чи маємо ми на це якось реагувати? Точно ні.

— Маєте на увазі не вважати цих людей зрадниками?

— Наші жителі там — точно не зрадники. Точніше, там є категорія зрадників, але це 10%. Ті, хто співпрацює напряму́ з росіянами.

Більшість мешканців Мелітополя — це люди, які залишились в себе вдома, для яких був складний вибір виїхати. Хтось виїжджає зараз, хтось повертається. Люди в цьому не винні. Всі ми як нація винні в тому, що відбувається зараз.

— Люди не люблять це чути.

— А це нормально. Всі ми винні. Я винен. Як свідома людина свого суспільства, винен у цьому. Моя вина в тому, що 2014 року проґавив спалах, навіть перебуваючи за 100 км від лінії фронту. Я свою провину визнаю́. І хочу, щоб всі зробили роботу над помилками. Всім легше перекласти відповідальність на когось. Але ми винні. Це база.

Тому сьогодні наш фокус має бути на звільненні наших територій і людей. Не треба дефокусуватися, не треба дивитися, що там є. Треба думати про те, що там буде. Наше завдання — врятувати людей і врятувати територію. Після деокупації у кожної людини буде вибір. Ворог не дає вибору. Ворог каже, що тут Росія і крапка. А ми дамо вибір. Хочете жити тут — тут Україна. Не хочете жити — будь ласка, їдьте.

У Мелітополі зараз складно. Окупація, стагнація, пропаганда, нестабільність, беззаконня, росіяни викрадають наших людей, катують, ґвалтують. Але ми на це вплинути не можемо. Ми маємо допомогти армії деоокупувати ці території.

Зараз всі кажуть, що все буде вирішуватися перемовинами. Так може бути, але статус і якість перемовин будуть диктувати на лінії фронту.

— Як багато росіян заїхало в Мелітополь? Я маю на увазі не військових, а цивільних.

— Десятки тисяч.

— Це примусове переселення? Чи вони свідомо туди їдуть?

— Багато хто свідомо. У нас є недооціненість ворожої пропаганди, яку я добре зрозумів, коли був в полоні. Коли зі мною спілкувалися охоронці камери, то вони свідомо говорили, що тут фашисти. Вони свідомо говорили, що ми б'ємо ветеранів. Вони це не награно розповідали. Вони вірять в це. Тож вони реально "прошиті" цим.

Усі росіяни, хто переїжджає на тимчасово окуповану територію України, роблять це свідомо. Вони дійсно вважають, що їм треба приїхати і допомогти, що тут нещасні люди, вони вірять в це. І це є трагедія для нас.

— Але зрозуміло, що в Мелітополі зараз не будують житло для цих росіян. Натомість забирають у тих українців, хто жив, але виїхав. Ви неодноразово згадували, що росіяни проводять націоналізацію житла. У вас там також залишилась нерухомість. Що з ним відбувається?

— У мене багато чого залишилось у Мелітополі. Для мене муніципальне управління, державна робота — завдяки сімейному бізнесу — були справою життя, яку я міг робити з ранку до ночі, не думаючи, яким коштом харчуватись.

У мене в Мелітополі залишилося все моє життя, життя моїх батьків, скажімо так. В батьківському будинку, у який ми переїхали, коли я був у першому класі, хтось заїхав і проживає, не знаю хто. В моєму будинку також хтось поселився. Статус квартири, в якій я раніше жив, не знаю, хтось заїжджав, виїжджав. Всі офісні приміщення забрані, десь розграбовані, вивезені навіть кондиціонери.

— Чи є у вас інформація, як багато людей повертаються зараз на окуповану територію Запорізької області?

— Ми бачимо, що цей потік збільшився три місяці тому. Контролювати це неможливо. Але ми умовно міряємо температуру.

— Це наш програш, що люди повертаються назад?

— Це точно наше недопрацювання.

Бізнесменам з окупованої території треба дати все

— Росія активно пускає коріння на окупованих територіях: будує нову залізницю, яка також функціонуватиме на окупованій частині Запорізької області. Що вам відомо про її роботу? Бо ця залізниця буде везти техніку, зброю, якою росіяни вбиватимуть українців.

— Є шаблонні рішення, а є стратегічні. Кримський міст, залізниця, порт Маріуполя, порт Бердянська — це про стратегічні рішення. І для ворога вони вкрай важливі. Чому? Тому що, якщо він побудує залізницю, це полегшить його логістику. Логістика на війні критична.

Сподіваюся, не встигнуть добудувати. Якщо встигнуть, нам буде складніше.

— Ви вже сказали, що втримати людей дуже важко, але це головне завдання. Після призначення ви навіть сказали, що важливо, щоб жителі Запоріжжя не виїжджали з міста. Але я з ваших слів розумію, що бажання таке є, хоча реалізовувати його надскладно. І такого плану поки нема.

— Чому нема? Я не погоджуюся. Ми зробили соціологію і проаналізували, чому люди виїжджають, що їх стимулює. Знайшли багато чинників. Розбили на багато категорій — чому виїжджає бізнес, підлітки, молодь.

Що стосується бізнесу, то є проблема в санкційній політиці Європейського Союзу. Валюта в Запоріжжя заходить складно, через те, що Росія вписала Запорізьку область у свою конституцію. І тепер кожен валютний платіж із Запорізької області в Запорізьку область сприймається як платіж Росії. Тому 180 компаній перереєструвалися із Запоріжжя в інші регіони, щоб не мати цієї проблеми. А хтось прийняв рішення релокуватись взагалі.

Бізнесменам, які виїхали з тимчасово окупованої території, ми маємо дати все. Максимум, що вони вивезли з собою — колектив, досвід, контакти. Тому маємо дати гроші, виробничі бази, щоб залишався стимул працювати тут. Щоб вони знайшли внутрішню енергію, ще раз пройти той шлях, який вони проходили десятки років. Надскладна емоційна складова. Ми поки не дали все необхідне, але маємо. Тому що переселенці — це окрема категорія людей, яка надважлива для становлення державності України.

Це свідомі люди, які зробили крок у бік держави України. В більшості своїй. Це категорія населення, яка точно робоча. Сьогодні дійсно є переселенці, які кажуть, що всі їм винні. Вони є, але їх меншість. А до більшості ми маємо знайти підхід, розкрити їх.

Ми маємо заохочувати преференціями, щоб підприємці на території Запоріжжя їх отримували більше, аніж у Львові, Івано-Франківську чи Вінниці. Тож потрібні дешевші кредити, легший доступ до грошей.

— Але це ж не тільки ви повинні вирішувати, для цього також є Кабінет міністрів, Верховна Рада.

— Вони приймають свої рішення, ми приймаємо на регіональному рівні. Це комплекс рішень. Сьогодні, наприклад, після останніх змін до програми "Доступні кредити 5-7-9" у Запорізькій області лише жителі з територій з можливими бойовими діями мають доступ до дешевших кредитів. Ми прийняли свою програму підтримки бізнесу.

Тож нема одного рішення, чарівної палички, як зупинити відтік людей. Бо на свідомість людини впливає багато речей. Також часто наводжу приклад: для Запоріжжя логістика з одного берега на інший вкрай важлива. За нашими підрахунками, після ударів по ДніпроГЕС, кожна година перекритої дороги через ГЕС — це 200 автівок в бік міста Дніпро. Тож ми маємо в годинах розв'язувати логістичну проблему, щоб люди відчували, що небезпека минула, і не виїжджали.

— Питання екології в області зараз стоїть на порядку денному?

— Питання екології в Запоріжжі — історичне. Але ви ж мене питаєте, на часі це чи ні. Щоб суттєво покращити ситуацію з екологією, потрібні мільярдні вкладення. Чи можемо ми сьогодні сказати десяти заводам, які працюють у Запоріжжі: вкладайте в регіон мільярди? Сказати можемо, але чи буде результат…

За чим ми маємо сьогодні стежити? За тим, щоб не погіршувалася ситуація. І ми це робимо. Але у мене нема внутрішніх аргументів казати про покращення. Про те, коли стоїть питання з електроенергією: є вона чи нема, і обмеження випуску. Про те, коли є питання логістики, вивезення готової продукції. Про питання з мобілізацією і відтоком населення. Тож, це про компроміси.

— Минула річниця підриву росіянами Каховської ГЕС. Як за цей рік Запорізька область відчула наслідки від цього теракту?

— Здебільшого постраждала тимчасово окупована територія. Підривом дамби ворог знищив систему водопостачання регіону, завдав непоправної шкоди екології і зруйнував сільське господарство. А Запорізька АЕС залишилася без стабільного джерела охолодження реакторів. Це критично.

— Ви бачите, що зараз відбувається з Харковом. Не боїтесь, що Запоріжжя — наступне місто в планах на знищення у росіян? Що вам кажуть військові? Чи є загрози?

— Звісно є. Фронт проходить за 30 кілометрів від Запоріжжя. Це менше, аніж від Харкова за деякими напрямками. Загроза очевидна. І очевидно, що ми маємо робити, щоб унеможливити цю загрозу. Це фортифікація. Це боротьба з багатьма засобами ворога на нашій території. Це боротьба з ДРГ. Це комплекс заходів безпеки. Про щось я можу казати, про щось — ні. Але сьогодні комплексно правоохоронцям, військовим адміністраціям вдається з цим боротися. Це фокус нашої уваги.

За кожним прильотом стоїть конкретне ім'я

— Ви анонсували ідентифікацію населення у Запоріжжі та області: хто живе у місті, хто приїздить, хто заселяється в готелі. Я також стикнулася з цим, коли прибула до міста. Правоохоронці усіх перевіряли по базах. Це почалось вже з вашим призначенням?

— Так.

— І чия була ідея?

— Спільна з силовими структурами. Наша мета — ідентифікувати кожного жителя на території Запоріжжя. Сьогодні за кожним прильотом на територію стоять конкретні прізвище, ім'я та по батькові. Навіть не одне. Хтось надає інформацію, хтось верифікує прильоти. Тож це абсолютно очевидні речі.

Що зробив ворог на тимчасово окупованій території, коли прийшов? Він пройшовся по всіх квартирах, переписав всіх людей. Неможливо поселитися в готель, поки не пройде доповідь в ФСБ. Чому? Це контррозвідувальна діяльність. Таку ж діяльність ми повинні проводити у прифронтовому місті.

— Тобто ви взяли їхню модель.

— Допрацювали, так. Тому точно ми будемо проводити цю верифікацію.

Ми також маємо розуміти міграцію населення. Із Запорізької області виїхало 200-300 тис. людей. Приїхало 200-300 тис. переселенців. Тож ми не розуміємо, хто тут проживає. Ми не розуміємо, який склад сімей. Хто чим живе, хто з ким спілкується. Це може здатися тотальним контролем, але це про безпеку.

Тож у моєму розумінні, це нормально, коли не я, не ви, а правоохоронці чітко розуміють хто і де проживає. Ми будемо продовжувати це.

— Ця верифікація населення якось вплинула на зменшення кількості обстрілів міста?

— Складно сказати, але я вважаю, що Служба безпеки, Національна поліція, правоохоронні органи працюють на високому рівні. Вони вдосконалюються, ворог вдосконалюється. Але ми швидше.

— Недавно народний депутат Муса Магомедов опублікував фото нового терміналу Запорізького аеропорту, знищеного внаслідок російського ракетного удару наприкінці травня. Чому не ви були першим, хто повідомив про це?

— Є критична інфраструктура, про знищення якої ми не маємо повідомляти. Хайп — це не завжди про безпеку. 60-70% інформації, яку ворог має з території України — це засоби масової інформації та соціальні мережі. Тому, якщо ми працюємо на ворога, давайте публікувати. А якщо ні, то давайте узгодимо з силовими, військовими командами, що ми можемо публікувати, і тоді прокомунікуємо.

— Тобто, ви думаєте, без публікації депутата росіяни б не дізналися?

— Значно складніше. Нащо ми їм спрощуємо життя?

— Вони можуть отримати інформацію зі супутників.

— Це складніше. Супутники працюють з перервою в дні. В онлайні вони не працюють. Вони дивляться лише згори. З боку — ні. Не все так однозначно.

"Царьки" не працюють з 7 ранку до 22 вечора

— З вашим приходом на очільника області відбулись зміни і в міській владі. Новою в.о. міського голови стала Регіна Харченко. Можна казати, що це ваша людина і вона повністю буде підпорядковуватись вам?

— Це депутат міської ради Запоріжжя, яку 38 депутатів обрали секретарем міськради та виконувачем обов'язків міського голови. Є соціологічні дослідження містян Запоріжжя, які кажуть, що колишнім в.о. мера [Анатолієм Куртєвим] були незадоволені 75% громадян. Тож це вибір громадян, який реалізували депутати. Звісно, ми були в комунікації з ними з цього питання.

— Чому саме Харченко?

— Так депутати вирішили.

— Але вона розповідала, що ви їй запропонували цю посаду.

— Ми це узгоджували.

— Ми бачилися до того, як її призначили, може, п'ять разів у житті. Одного разу вона до Мелітополя приїжджала. Ми не зовсім добре один одного знали. Зараз були консультації з депутатськими групами та фракціями.

Запорізька область є прифронтовою. Чи має військова адміністрація розуміти, що відбувається в обласному центрі? Звісно, так. Чи був я в цих консультаціях, комунікаціях? Звісно, був. Чи показував я пальцем, за кого голосувати чи не голосувати? Звичайно, ні. Якщо подивитесь на склад Запорізької міськради, ви зрозумієте, що вони там вкрай демократичні. Тож, лише шляхом консультацій можливе досягнення будь-яких рішень.

І сьогодні ми досягли найважливішого — всі питання Запоріжжя вирішують у Запоріжжі. Нема жодних зовнішніх консультантів.

— Вам зручно працювати з Харченко?

— Мені зручно спілкуватися з людьми, які говорять і роблять.

— Ви отримали повну підтримку президента. У вас є довіра і на місці. Але у деяких людей є побоювання, що ви можете стати місцевим "царьком". Вам такий статус подобається?

— "Царьки" не працюють з 7 ранку до 22 вечора.

Дивіться, на цю тему легко говорити. А я — про факти. Дайте мені хоча б один приклад, де ми діяли не в інтересах Запоріжжя і області.

За три з половиною місяці можна було вже багато наворотити. Але мій інтерес — це громада Запоріжжя і області. Я максимально відкрита людина. Я готовий чути критику, якщо вона конструктивна і в інтересах громади.

Чи є така небезпека? На перший погляд, є. Чи є сьогодні реальні приклади цього? Ну, скажіть, якщо є. От коли доходимо до конкретики, то її нема.