"Чи всі депутати за Україну? Не можу вам відповісти": нова глава Запоріжжя про ОПЗЖ, Зеленського і переселенців

Прифронтове Запоріжжя ще до повномасштабного вторгнення РФ залишилось без міського голови. Обраний на місцевих виборах у 2022 р. Володимир Буряк склав повноваження через непорозуміння всередині міської ради. Як розповідають джерела "Телеграфу" в політичних колах міста, мер почав бути занадто самостійним, що не всім подобалось.

Але призначити нові вибори так і не вийшло. І допоки в країні війна Запоріжжя матиме виконуючого обов’язки мера. З кінця квітня цю роль виконує місцева депутатка, а тепер секретар міськради Регіна Харченко.

Їй 34 роки, юристка, адвокат. Очолювала фракцію "Слуга народу" (СН) в міськраді Запоріжжя, але втратила цей статус після отримання нової посади. Не всі були в захваті, адже де-факто Харченко рекомендував на в.о. мера очільник області, відомий мер Мелітополя Іван Федоров. Голосування за призначення депутатки, звісно, проходило в місцевій раді. Але підтримка Федорова мала значний вплив.

"Телеграф" особисто зустрівся із Харченко в її новому кабінеті в Запоріжжі. Ми поспілкувалися про те, як їй вдалося отримати таку посаду, до яких неприємностей це призвело та чим живе місто на відстані в 30 км від російських окупантів.

"На мене ніхто не впливає"

— Ваше призначення дійсно є трохи неочікуваним, як для такого індустріального міста. Чи не жалкуєте ви, що погодились на цю посаду?

— Я вам відповім по-філософськи. У цьому житті є певні непередбачувані обставини і можливості. І від кожної людини залежить, чи готова вона ці виклики приймати, щоб потім не жалкувати, що вона їх не використала.

Я більше з тієї категорії людей, яка виклики приймає. Я не жалкую, це безцінний досвід. І певна, що за цей місяць роботи ми максимум включились в процеси. Ми зрозуміли, в якому напрямку ми рухаємось. Ми, знаєте, перегорнули арку бездіяльності, яка була протягом останніх п'яти місяців. Тому що вже за перший місяць ми провели перше публічне засідання виконавчого комітету, де розглянули понад 200 питань. На жаль, від початку року цього не було зроблено. Ми провели першу сесію міської ради, де було розглянуто так само, понад 200 питань. Виділили одразу 50 млн грн на дрони. Максимум, що ми могли зробити, ми зробили. І це, я думаю, хороший старт для всієї команди, яка сюди зайшла.

Звісно, є багато процедурних нюансів, які треба долати. І якщо звичайній людині здається, що як тільки займаєш таку посаду, то ти за день можеш все зробити. На жаль, воно так не працює. І я це для себе зрозуміла. Але треба постійно рухатись у відповідних напрямках.

— Пропоную трохи повернутися в минуле. Ще з вересня 2021 року Запоріжжя не має мера. Міська рада підтримала заяву Володимира Буряка про дострокове припинення повноважень. Чому так сталось?

— Ситуація насправді дуже проста. В законі України про місцеве самоврядування в Україні зазначено, що міський голова може піти за власною заявою з різних обставин — сімейні, стан здоров'я. Це ж не історія про рабство. І міський голова в якийсь момент зрозумів, що він не має бажання, або сил, або ще чогось, щоб далі займати цю посаду.

— Це пов'язано з конфліктами всередині міськради?

— Я не певна, що були конфлікти. Думаю, що це його особиста політична воля. Він ухвалив таке рішення.

— У 20-му році балотувався в мери, а потім вирішив піти…

— Так буває.

— Зараз Буряк якось намагається через свою фракцію "Партія Володимира Буряка" впливати на прийняття рішень, на міську раду?

— Я вам скажу за себе: на мене ніхто не впливає. Я не підтримую з ним зв'язок, хоча ставлюсь до нього з повагою, як до людини з великим життєвим досвідом. І як до людини, яка керувала цим містом і має певну фаховість, експертність. Але зараз він поза процесами, які відбуваються у Запоріжжі.

"Політика — це процес, який передбачає боротьбу за посаду"

— Ви вже згадали, що останні 5 місяців спостерігалася бездіяльність в місті. Це якраз відбувалось за вашого попередника Анатолія Куртєва, який також є представником фракції СН. Поясніть, будь ласка, в чому проявлялась ця бездіяльність і чому він втратив цю посаду?

— Я скажу в контексті мого попереднього депутатства. Тому що попередні 4 роки я була депутатом. Будь-яка рада, громада, орган місцевого самоврядування зобов'язаний показувати системність своєї роботи. Це про проведення засідань виконавчого комітету та сесій міської ради. В законі про місцеве самоврядування в Україні чітко вказано, що рада зобов'язана збиратися не менше, ніж один раз на місяць.

Але в Запоріжжі чи не було політичної волі, чи були якісь організаційні перешкоди, але сесії не збиралися з початку 24 року. Якщо я не помиляюсь, то в нас в березні була коротка позачергова сесія, яка стосувалася питань військових, але вона була буквально на 5-7 питань. Тобто це не було повноцінне включення в процеси міста, не було повноцінного вирішення нагальних питань, які є.

— Ви у СН порушували це питання?

— Підіймали, звісно.

— Як Куртєв пояснював відсутність засідань?

— Будь-яка політика – це історія про налагодження комунікації, зв'язку і можливість домовитися для прийняття якихось рішень. Мабуть, були певні перешкоди в цьому контексті.

— Не змогли домовитися, так?

— Я не певна, що можу дати вам реальну, об'єктивну відповідь, бо я не знаю, що йому перешкоджало.

— Ви особисто не розмовляли з ним про це?

— Про це ні.

— Але при цьому, коли вас призначили на посаду в.о. міського голови замість Куртєва, то я так розумію, він почав налаштовувати фракцію проти вас? Адже ви самі розповідали, що ваші колеги висловили недовіру вам, і були незадоволені прямою комунікацією із головою ОВА Федоровим.

— У мене були певні не критичні зауваження до роботи міської ради за час діяльності попереднього секретаря. До прикладу, я розуміла, що неправильно, коли рішення міської ради не публікуються вчасно на сайті ради. Я про це відкрито говорила. Деякі ЗМІ також питали, що як це так може бути, що ми з однієї фракції і не можемо знайти якоїсь злагоди в цьому. Але я казала, що це не є правильно і я не можу говорити на чорне біле, навіть якщо це чорне зараз підтримує хтось інший з моєї фракції. Є відповідні рішення, є закон, який зобов'язує це робити. І для містян це дуже важливо, щоб влада була прозорою і відкритою.

Мені здається, що задача місцевого самоуправління виходити максимально в комунікаційне поле і говорити містянам про те, що є певна проблема, ми можемо її вирішити такими-то шляхами. Або говорити, що ми не можемо її вирішити через певні причини. Відсутність цієї комунікації мене трошки засмучувала. Я говорила про це відкрито, у 23-му році й на початку 24-го.

Щодо налаштування фракції проти мене може тільки повторити, що політика — це процес, який передбачає боротьбу за посаду. Те, що почалося, було доволі прогнозованим. Депутати себе поводили відповідно, бо це було політичне питання. І я це розумію.

— Як зараз Куртєв поводить себе? Він ставить палки в колеса?

— Ні, мені не було створено жодних перешкод в контексті допуску до робочого місця, роботи зі структурними підрозділами. Я працюю на своєму місці, виконую свої обов'язки.

"Всі хочуть зберегти українське Запоріжжя"

— До того ж у міській раді досі залишаються депутати від колишньої забороненої партії "Опозиційна платформа — За життя". Навіть є депутат від "Партія Шарія" — Сергій Нікулін. Як зараз відбувається з ними комунікація? Чи вважають їх зрадниками?

— У 2022 році була пропозиція, що депутати, які обрані від заборонених партій на попередніх місцевих виборах (з 2020 року — Ред.), автоматично втрачають свій мандат.

У контексті міської ради я подавала подібний проєкт рішення. Наполягала, що вказані депутати не мали б займати відповідні позиції в органах виконавчої влади. І міська рада мене героїчно не підтримала свого часу в цьому контексті.

Що зробили ці фракції? Вони розпустилися, депутати стали позафракційні. Вони створили відповідні депутатські групи. Але ці депутати насправді мають довгий політичний досвід, політичний шлях. Вони всі нормальні, адекватні люди в контексті Запоріжжя. Вони працюють на своїх округах, вони там займають якісь посади на підприємствах. Вони продемонстрували свою позицію в тому контексті, що голосували за важливі для громади питання, відвідували сесії, волонтерили. Депутати показали, що партійна чи фракційна приналежність не важлива, коли мова йде про розвиток і функціонування міста в умовах війни.

В мене були відповідні зустрічі з депутатами різних фракцій. До речі, той же Нікулін взагалі не відвідує засідання, його немає. Я навіть не знаю, де він є. Якщо ми говоримо про колишню ОПЗЖ, то я зустрічалась з ними. Було багато різних ситуацій і вони кажуть: "Ми за хороше, ми хочемо, щоб місто працювало, ми хочемо, щоб Запорізька міська рада не втратила свою суб'єктність як орган місцевого самоврядування. Якщо позиція така і зараз ти очолиш депутатський корпус, ми тебе підтримуємо".

— А чи вони за Україну?

— Я, на жаль, не можу вам відповісти на це запитання. Хочеться вірити, що так і є.

— Чи не були вони помічені у співпраці з росіянами, розповсюдженні російських наративів?

— Російських тез вони не проштовхували. Всі намагаються досконало вивчати українську мову. Всі хочуть зберегти українське Запоріжжя. І ми про це говорили відкрито.

— Нещодавно у Facebook ви написали пост про те, що корупціонерам у місцевій владі запропонували два варіанти: або звільнення, або наручники. Чому ви запропонували право вибору, а не одразу передавали відповідну інформацію до правоохоронних органів?

— У даному контексті ми розглядаємо Запорізьку міську раду як роботодавця. Скажу вам щиро, що на другий день після отримання посади я зібрала всі структурні підрозділи ради, всіх керівників районних адміністрацій, департаментів, зійшла на трибуну і сказала дуже прості ключові фрази. Що станом на сьогодні єдиною поважною особою, яка може платити їм зарплату, є я. Відкрийте єдиний реєстр юридичних осіб, і ви побачите, що це — Регіна Харченко. Їм це може подобатись або не подобатись. Вони можуть мене любити або не любити. Мені не потрібна їхня любов, мені потрібна їхня робота. Якщо вони готові працювати зі мною, знаючи мою принципову позицію щодо деяких речей, я буду дуже рада.

Але це має бути щире бажання і відповідальне доросле рішення. Якщо не готові, то там є двері. Це ж не рабство. Людина приходить на роботу, щоб отримувати дохід, почувати себе потрібною, важливою, робити хороші речі.

Але я не суд, не правоохоронний орган, не прокурор, не уповноважена виписувати людям підозри. Я надала таку пропозицію і аргументувала: якщо ви продовжуєте здійснювати якісь заходи — хворіти по 5 місяців, чи перебувати у відпустці по 5 місяців, і думаєте, що влада буде імпотентно на це дивитися… То ви глибоко помиляєтесь.

— Але вам все одно відомо, хто у вас в місцевій владі є корупціонерами. Тобто в ваших колах це не є секретом, хто чим займається, так?

— Я хочу вірити, що зараз в моїх колах немає корупціонерів. Я живу з таким поглядом на роботу, і що всі просто виконують свою роботу в межах повноважень.

"Готова говорити Федорову "ні" з позиції міськради"

— Ви кажете, що головна задача – це зберегти українське Запоріжжя. Які ще перед вами поставили задачі Зеленський та Федоров?

— Перша історія – це безумовна турбота про місто. Турбота в контексті того, що зараз в Запорізькому регіоні проживає порядку 900 тис. людей, 156 тисяч ВПО, які де-факто стали мешканцями цього міста.

Задача — виконувати свою роботу, забезпечувати людей мінімальним набором послуг, які має забезпечувати будь-яке місто. Тобто, щоб відповідні служби управління соціального захисту населення, лікарні, освіта, працевлаштування працювали, а люди змогли тут жити, ростити дітей, ходити на роботу, займатися своїм бізнесом.

Всі ці дії — не лише про матеріальне. Вони мають бути наповнені сенсами. Працювати для громади, для комфортного розвитку, для захисту, для перемоги. Це і є філософія відкритості, партнерства та взаємодії з громадою.

— Ви особисто з президентом зустрічалися після призначення?

— Так.

— І як у вас пройшла зустріч? Це була перша зустріч чи ви вже до цього з ним знайомі були?

— Ні, я не була знайома. Я зустрічалась на одній великій події. Ми тільки привітались.

— Щодо вашого призначення. Чи правильно я зрозуміла, що ви подавали резюме на цю посаду? Як взагалі відбувся процес? Ви казали, що Федоров особисто з вами зустрівся і запропонував місце в.о. міського голови.

— Я вам скажу так. Історія зі зміною секретаря міської ради не нова для Запоріжжя. Ці думки і цей запит на зміни був раніше. Відповідні процедури подачі документів, збору їх, направлення до Офісу президента були серед депутатського корпусу. Я була серед претендентів.

Не можу зараз вам достеменно сказати, скільки депутатів подавало резюме і як це відбувалося, тому що я не впливала на прийняття цього рішення. Але така процедура була.

— Тобто окремої співбесіди не було?

— Ні, не було.

— У майбутньому, коли у нас будуть місцеві вибори, ви не хочете балотуватися саме на мера?

— Ні.

— Чому?

— Я не заглядаю зараз так далеко. Скажу вам відверто — я дещо нестандартний політичний вибір для міста Запоріжжя. В контексті того, що в нас звикли бачити міського голову як сильного, потужного господарника, який скаже і всі будуть робити, як він наполягатиме. Я не є таким стандартом чи форматом для Запоріжжя. Але я думаю, що це початок певних змін. В контексті того, що не треба розглядати людину за ознаками статі, віку, кольору волосся чи кольору очей. Треба просто дивитися на компетенції і на її спроможності виконувати ту роботу, яку вона зараз виконує в силу певних обставин.

— Ви якраз згадали, що на таких посадах звикли бачити господарників, особливо в індустріальних містах. Тож як часто ви наразі стикаєтесь з сексизмом та ейджизмом?

— У Запоріжжі, мабуть, це трошки відчувається. Але якщо ми говоримо про всеукраїнський рівень, то я бачу, наприклад, очільника Київської обласної державної адміністрації Руслана Кравченка, якому 34 роки. Також в Офісі президента працюють люди не набагато старші за мене.

Я думала, що буде складніше, чесно кажучи, але не бачу такого опору. Бо в міській раді всі розуміють: є команда, є заступники міського голови, які вдвічі старші за мене, але є відповідна професійна субординація, якої всі дотримуються.

З великою повагою ставлюсь до досвіду, до експертності, до фаховості, я хочу вчитися, приймаю конструктивну критику і вважаю, що це складний шлях.

— Наскільки вам комфортно співпрацювати з Федоровим? Як часто ви спілкуєтеся з ним і з яких питань?

— У нас є відповідна синхронізація, є наради. Вони відбуваються не тільки з міською радою, а з усім Запорізьким регіоном — представниками районних адміністрацій, окупованих адміністрацій.

В контексті роботи — комфортно, продуктивно. У нього швидкий темп. До прикладу, у міській раді цей темп ще потрібно розкачувати. Нам є до чого прагнути і куди рости. Тому поки все добре.

— Якщо ви не погоджуєтесь з деякою позицію очільника області, ви можете сказати йому "ні"?

— Ми говоримо "ні" з позиції міської ради як суб'єкта. Тому що для нас головне не втратити цю суб'єктність. Ми за неї тривалий час боролись і хочемо, щоб ми були незалежним суб'єктом місцевого самоврядування. В нас є певні власні задачі, і ми маємо їх виконувати. Безумовно, ми рухаємося в одному напрямку, але у кожного є свій обсяг відповідальності та обов'язків.

Ваші аргументи чують?

— 100%. Наші аргументи чують, поки складних історій у нас немає.

"Після кожного прильоту в місті відбувається певний хаос"

— Запоріжжя знаходиться досить близько до лінії фронту. На вашу думку, наразі місто живе чи виживає?

— Це дуже складне питання, тому що не можна говорити про чорне та біле. Тут треба розуміти, що деякі процеси дійсно на певній паузі, але дещо йде вперед. Ми рухаємося, щоб місто якраз жило в можливому визначенні цього поняття в умовах війни. Ми можемо порівняти нас з Харковом, з Миколаєвим, з Херсоном. І повірте, в них складніша ситуація, ніж в нас. Бо завдяки ЗСУ ми живемо.

Але інколи відбуваються певні паузи в якихось процесах. І ми не можемо до прикладу це якось заперечувати. Паузи в контексті релокації бізнесу, зменшення бюджетного надходження, тому що люди виїжджають. Паузи в контексті проблем з освітою, тому що повноцінно її не було тривалий час.

Ми бачимо це, але я не вважаю, що це напрямок на виживання. Це просто така певна умова, яку можна подолати і налагодити процес на життя.

— Ви вже згадали про те, що люди виїжджають з міста. Я так розумію, це одна з головних проблем наразі?

— Я хочу згадати 2022 р. У нас був такий період, в жовтні 2022 р., коли були масові прильоти. Виходиш в обід на вулицю, а місто пусте. Кожного вечора на вокзалі був потік людей, які виїжджали. Зараз такого немає. Але це дуже циклічна історія. Бо після кожного прильоту відбувається певний хаос.

Спочатку повномасштабного вторгнення РФ говорили, що 30% людей виїхало. Але потім хтось повернувся, хтось знову поїхав. Я знаю, що дуже багато родин виїжджали наприкінці серпня 22-го, вересня 23-го. Тому що родина розуміла, що не зможе повноцінно жити в цьому місті. Бо немає освіти і закладу, куди можна віддати свою дитину на навчання. Якщо дитину не можна віддати на навчання і забезпечити їй безпеку, то люди не могли фізично виходити на роботу, тому що хвилювалися за своїх дітей. І якою була позиція родини? Мабуть, простіше поїхати до Івано-Франківська, де дитина піде до школи, і шукати там якусь роботу.

— Чому в Запоріжжі досі є багато рекламних вивісок російською мовою? Досі є вулиці названі на честь росіян?

— Ми зараз активно займаємось питаннями перейменування. З 2022 р. працює ціла відповідна робоча група робоча з топоніміки. На попередній сесії ми перейменували понад 140 вулиць. Це перше.

Друге, в контексті української мови. В рамках проєкту "Запорізький культурний код" вже затверджено Програму всебічного розвитку і функціонування української мови у Запоріжжі. Наше місто — єдине в усій Україні, яке досі не мало такої програми. У нас її не було з 2020 року. Хоча мала б з'явитися. Ми запропонували долучитися до робочої групи мовному омбудсмену Тарасу Кременю. Ми прописали всі процеси, щоб створити, на наш погляд, лагідну українізацію. Враховуючи людський фактор і певний такий пострадянський менталітет, ми не можемо в один день прокинутися і всіх зобов'язати говорити українською мовою. Наша задача — створити такий простір, де люди самостійно захочуть цією українською мовою говорити та полюбити її.

— Яким ви бачите розвиток Запоріжжя в умовах війни? Які є пріоритетні напрями?

— Я думаю, відповідь від очільника прифронтового міста буде очевидною — звісно це відбудова Запоріжжя, що понівечено ударами російської армії, всебічна допомога нашим захисникам та захисницям, завдяки яким ми кожного дня прокидаємося та йдемо на роботу, та забезпечення життєдіяльності всіх систем міста.

У фронтовому місті з кожним днем зростає соціальний запит і на потреби ветеранів, нині моя команда працює над впровадженням проекту Ветеранська політика. Тож працюємо над створенням Центру життєстійкості, в Запоріжжі запрацює і Офіс працевлаштування ветеранів, Рада матерів загиблих Героїв та взаємодій з ветеранами.

До речі вперше за всю історію сучасного Запоріжжя декілька тижнів тому підписала рішення про виділення земельної ділянки для будівництва житла родинам військовослужбовців. Пишаюся!

Такі рішення щодо підтримки військових — пріоритет міста, що живе за 30 км від позицій армії РФ. Забезпечення військ наша спільна мета разом з обласною владою.