Жахливі тортури та публічні страти: як карали за злочини на Січі

Запорізька Січ — унікальне явище в українській історії, що проіснувало понад два століття завдяки жорсткій системі правосуддя та військової дисципліни. Ця козацька республіка, оточена потужними ворогами, змогла вижити багато в чому завдяки суворому внутрішньому порядку, який регулювався неписаними, але неухильно виконуваними законами.

Січ проіснувала понад двісті років, попри постійні загрози з боку Польщі, Кримського ханства та Туреччини. Одним із ключових факторів її довговічності була сувора система покарань, яка мала на меті підтримання військової дисципліни та служила профілактикою для тих, хто бажав стати козацьким лицарем.

Судочинство та правові основи

Судочинство на Запорізькій Січі базувалося на звичаєвому праві. Суддями виступала військова старшина, до якої належали кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул та інші старшини. Правові акти визнавали право першої позики, право договору між товаришами та право давнини володінь, хоча останнє застосовувалося лише в незначних розмірах і стосувалося невеликих ділянок землі біля будинків.

Злочини та покарання

Злочини на Запорізькій Січі поділялися на кілька категорій:

• Злочини проти життя: найтяжчим злочином вважалося вбивство козака козаком. За це злочинця закопували живцем разом із жертвою.
• Злочини проти здоров'я: заподіяння тілесних пошкоджень у нетверезому стані інколи каралося переламуванням ноги чи руки і ноги, що фактично означало відлучення від козацького ремесла.
• Воєнні злочини: дезертирство, програш бою та пияцтво під час походу каралися смертною карою. Нетверезих під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу прив'язували до коня і ганяли по степу до смерті.
• Майнові злочини: крадіжка особистого майна та майна всього товариства каралася смертною карою. Неповернення боргу тягло за собою приковування до гармати.

Види Покарань

На Запорізькій Січі покарання були різноманітними і залежали від тяжкості злочину. Злочинців часто приковували ланцюгами до ганебного стовпа на січовій площі. Підозрюваних у крадіжці саджали під варту у пушкарню для подальшого розслідування справи. За образу начальства або невиплату боргів злочинців прив’язували до гармати.

Найчастіше застосовувалися смертні покарання, такі як повішення, розстріл та обезголовлювання. Особливо жорстоке покарання – закопування живцем у землю – застосовувалося за вбивство товариша. Крім того, існував рідко застосовуваний метод посадження на палю, запозичений у татар.

Публічність покарань

Суворі покарання на Запорізькій Січі були виправдані необхідністю підтримання порядку та військової дисципліни в умовах постійної війни та відсутності жінок, які могли б зм’якшувати вдачі козаків. Всі покарання мали публічний характер, що служило застереженням для інших членів товариства. Вироки виносилися прилюдно і виконувалися на січовій площі. Але завдяки таким порядкам Січ змогла протистояти ворогам понад два століття.

Раніше "Телеграф" розповідав, як козаки приймали гостей. Запорожці славилися не лише бойовою майстерністю, але й унікальними традиціями гостинності.