Українські козаки – лицарі, бандити чи щось посередині? Правда про історію козацтва

Українське козацтво — одне з найзагадковіших явищ в історії України. Хто вони: лицарський орден чи зграя бандитів? Захисники православної віри чи союзники Москви?

На ці питання немає однозначної відповіді, адже козацтво було надзвичайно різноманітним явищем. Існували різні види козаків: запорозькі, реєстрові, задунайські, бузькі, чорноморські, катеринославські, донські, сибірські тощо. Щоб розібратися в цьому різноманітті, важливо чітко розрізняти королівських реєстрових козаків, якими керував призначений старший, та вільних низовиків, що обирали собі кошового.

Військо Запорозьке низове було справжньою демократичною державою, де влада обиралася не з "богом помазаних" монархів, а звичайними людьми з-поміж себе. Це явище настільки відрізнялося від традиційного феодального устрою, що польська шляхта називала ці території "Диким полем" – не через відсутність цивілізації, а через несприйняття демократичного способу життя.

Імперська влада – спочатку польська, а потім російська – замість прямого військового протистояння обрала більш підступний шлях. Вона почала створювати "клонів" Війська Запорозького: реєстрове, бузьке, чорноморське, катеринославське та інші козацькі формування. Ці утворення зовні копіювали структуру справжнього козацтва, але не мали головного – автономії та демократичного устрою.

У 18 столітті, після чергової російсько-турецької війни, козакам, які воювали у складі російського війська, віддали землі на новому кордоні по річці Південний Буг. Так з'явилися поселення, названі на честь генералів і козацьких родин. Наприклад, Вознесенськ — це тодішнє козацьке поселення Соколи, Нова Одеса — Касперівка, названа на честь генерала Касперова, а Трикрати — Скаржинка, на місці козацького роду Скаржинських.

Після знищення Запорозької Січі в 1775 році козаки розділилися: одні пішли під руку Османської імперії, утворивши Задунайське військо, а інші залишилися шукати долі на території Російської імперії. Цікаво, що масове переселення козаків до османів відбувалося навіть попри те, що османи, як відомо з історії, забирали дітей, щоб зробити з них яничарів, закривали церкви, приковували козаків до галер і били батогами. Російські війська змушені були ставити загороджувальні укріплення проти самовільних переселенців. Саме про це розповідає пісня "Їхав козак за Дунай".

Росія, окупувавши землі Війська Запорозького, порушила Лубенський договір і захопила землі свого колишнього союзника. Варто нагадати слова Бісмарка (або того, кого в інтернеті називають Бісмарком): "Договори з Росією не вартують навіть паперу, на якому написані".

Для переманювання задунайських козаків на свій бік було створено усть-дунайське (буджацьке) козацьке військо. Але "проєкт" довелося швидко закрити, оскільки воно почало приймати втікачів з російського берега.

Окупація Північного Причорномор'я дала старт проєкту "Новоросія", який передбачав перетворення цієї землі на "ісконно російську" шляхом витіснення корінного населення, зокрема козаків. Сьогодні ця історія набуває особливої актуальності. Вона демонструє, як важливо зберігати власну ідентичність та не піддаватися на маніпуляції, які можуть здаватися вигідними у короткостроковій перспективі. Захист українського інформаційного простору та розуміння власної історії стають ключовими факторами у збереженні національної самобутності та демократичних цінностей. А козацтво — це складна і багатогранна тема, яка потребує глибокого вивчення та неупередженого підходу.

Раніше "Телеграф" розповідав, як насправді були озброєні козаки. Дослідження та історичні портрети доводять, що козацьке військо, особливо старшина, використовувало передові для свого часу захисні обладунки.