За межею Січі — ворог, у гостях — брат: як запорозькі козаки приймали гостей

Запорозькі козаки, відомі своєю військовою доблестю і незалежністю, мали також унікальну традицію гостинності, яка була однією з найважливіших частин їхньої культури. Ця гостинність була описана багатьма іноземними мандрівниками, серед яких був барон Лейон Пірс Бальтазар фон Кампенгаузен наприкінці XVIII століття.

Запорожці приймали чужинців з великою теплотою і щедрістю. Коли мандрівник вступав на їхню територію, його приймали як дорогого гостя. Господар будинку, де зупинявся мандрівник, ставав для нього наче янголом-охоронцем, забезпечуючи його всім необхідним під час перебування на території Запорожців. На столі завжди знаходилися хліб, сіль, горілка і свіже м'ясо, навіть якщо господар був відсутній. Це було свідченням глибокої традиції гостинності, яка була невіддільною частиною козацької культури.

Іншим цікавим аспектом козацької гостинності було те, що на їхніх дверях не було замків. Замість цього використовувалися дерев'яні засуви. Це символізувало відкритість і довіру всередині спільноти, адже кожен міг увійти в будь-який будинок і знайти там притулок і їжу. Така відкритість була можливою завдяки суворим законам і правилам, які панували в Січі, де злочинці каралися суворо, а чесність і вірність були головними цінностями.

Специфіка гостинності

Однак, ця гостинність мала певні межі. Як тільки мандрівник перетинав кордон території Запорожців, ставлення до нього змінювалося кардинально. Запорожці могли переслідувати та грабувати мандрівників, якщо ті мали при собі цінні речі. Ця подвійність у ставленні до чужинців підкреслює специфіку козацької культури, де гостинність була тісно пов'язана з територіальною належністю.

Культурний контекст

Гостинність запорозьких козаків була не лише проявом доброзичливості, але й важливим елементом їхньої соціальної організації. У Січі панував принцип рівності, де кожен мав рівні права і обов'язки. Ця рівність проявлялася в усіх аспектах життя, від загальних зборів до спільної трапези. Запорожці приймали людей з різних верств суспільства, надаючи їм свободу і захист у межах своєї території.

Гостинність запорозьких козаків була компонентом їхньої культури, яка відображала їхню демократичність, відкритість і релігійну ідентичність. Ця гостинність була не лише проявом доброзичливості, але й способом підкреслити свою незалежність і силу всередині своєї спільноти.

Раніше "Телеграф" розповідав, ким були українські козаки – лицарі, бандити чи щось посередині. Щоб розібратися в цьому різноманітті, важливо чітко розрізняти королівських реєстрових козаків, якими керував призначений старший, та вільних низовиків, що обирали собі кошового.