"Дума" про Трампа і "царя московського". Найсучасніший ШІ написав вірші про політиків у стилі видатного Шевченка

Якби Тарас Шевченко, про якого було складено безліч легенд та міфів, жив у наші дні, його вірші, без сумніву, були б не менш гострими та болісними, ніж ті, що він писав у свій час. Його твори відображали б ті ж самі теми боротьби за свободу, гідність і справедливість, але вже у контексті сучасних подій, політичних реалій і проблем, які постали перед Україною у 21 столітті.

Видатний мислитель був би непохитним критиком політичної еліти, яка не завжди ставить інтереси народу на перше місце. Його слова, ймовірно, зверталися б до сучасних політиків, яких він змусив би замислитися над своїми вчинками і ставленням до рідної землі та її людей.

У день народження українського поета "Телеграф" звернувся до найсучаснішого штучного інтелекту ChatGPT 4.5, аби він створив 5 віршів у стилі Тараса Григоровича про лідерів країн та інших політичних діячів, які сьогодні грають важливу роль в нашій історії — Зеленського, Залужного, Порошенка, Трампа і диктатора Путіна.

Про Зеленського — "Отаман"

Стоїть козак біля Дніпра,

На Київ поглядає,

В очах і туга, і вогонь,

І правда виглядає.

А край горить, руйнують злі,

І чути плач дитини,

А він стоїть, тримає дух

І волю України.

Не в жупані, в простій броні,

Такий, як всі ми, брате, –

Нема багатств, нема пишнот,

А тільки слово святе!

Як гомонить його народ,

Сльоза козацька ллється.

"Вставайте, браття! Встань, мій род!" –

І ворог вже трясеться.

Не князь, не пан, а отаман,

Що виріс із народу,

Узяв на плечі важкий хрест,

Щоб здобути волю.

Веде він в бій своїх братів,

Долає чорні ночі;

Коли народ стає стіною,

Його ніхто не зборе!

І йдуть за ним, бо серце він

Поклав за Україну.

Отаман він серед руїн, –

З народом до загину.

Нехай же славиться козак,

Що правдою озвався.

Нехай живе мій рідний край, –

Народ не похитався!

Про Залужного — "Генералові"

Ой став орел серед степу,

Вдивляється в далечінь;

Козацька доля в його серці,

В очах — вогонь і тінь.

За ним ідуть полки могутні,

Гармати гучно б’ють,

Він сам із ними на редуті —

За край іде у путь.

Не в палацах і палатах,

Не в золотих палатах —

В бою він поруч із солдатом,

Де кулі свищуть рядом.

Веде він воїв до свободи,

Не задля слави марної:

За тих, що впали, за народи,

Що плачуть у печалі.

І степ, і гори, і Дніпро

Вітрами шепчуть тихо:

"З тобою правда, генерале,

З тобою наше військо!"

Веди ж нас далі, отамане,

Хай буде воля й слава,

І стане край, мов дуб той крислатий,

Що виріс серед степу!

Бо правда в тебе, генерале,

І вільна Україна

Тебе шанує, як Тараса,

За віру незбориму!

Про Путіна — "Цар московський"

Знов чорна хмара із Москви,

Іде на Україну.

Царок злобливий, мов сліпий,

Руйнує сиротину.

За що ти, кате, палиш край,

Що він тобі зробив?

Чи мало крові? Сльоз людських?

Чого не вдовольнивсь?

О, кати люті, москалі!

Чи вам землі не досить?

Ще крові хочете людської,

Що воля наша просить!

Ти, цар московський, кате лютий,

Що мрієш волю вкрасти,

Не згасиш полум'я в серцях,

Що вже горить всевладно.

Твої палаци в золоті,

А люд твій у кайданах,

Мовчить, покірно хилиться –

Твоя ганебна слава!

А в нас інакше: вільний люд

За правду стане твердо,

І зникне твій імперський гуд,

Як сніг весняний вмерзлий!

І буде воля, буде мир,

І сонце над Дніпром,

Бо правда наша – як ясний зір,

А ти ж залишишся кривавим сном.

Про Трампа — "Дума про далекого пана"

Сидить за морем пан великий,

У палатах білих,

Говорить щось, усе повчає

Про війну й про мирне.

Пише гарно, та не бачить

Наші болі й рани.

Не чув, мабуть, як ревуть гармати

Й плачуть сиротини.

А може, й чує… та не знає,

Як болить нам нині,

Як сироти йдуть по світу

В нашій Україні.

Слово скаже, похитає

Головою сивий,

Та далеко йому чути

Крик удови сина.

Ти скажи нам, пане добрий,

Чи правди шукаєш?

Чи ти в злоті та в палатах

Про нас забуваєш?

Поможи ж ти, добрий пане,

Скажи своє слово,

Щоб москаль на нашу землю

Більш не лив нам горя.

Як не чуєш, як не бачиш,

Душею багатий, –

Не навчиш нас, українців,

Як край захищати.

Бо на рідній нашій ниві

Ростуть правди зерна:

Не поклониться мій народ,

Не здасться ніколи!

Встанем разом, браття милі,

Й здолаємо муку.

Хоч далеко пан в палатах –

Бог за нас, і доля!

Про Порошенка — "Гетьман і доля"

Стоїть гетьман край Дніпра,

Тяжко розважає:

"Чи все зробив, чи все віддав,

Що народ бажає?

Старавсь, трудивсь, боровся я,

Йшов шляхом тернистим,

Та не схилилась голова

Під вітром імлистим.

Одним здавався я багатий,

Іншим – ворог лютий.

Кому я братом був — мовчать,

Інші ж хочуть скути.

Сердита пам'ять у людей,

Завжди їм замало,

І слава б'є через краї,

І горе заливає.

Але судитиме не люд,

Судитиме історія,

Хто рідну землю боронив,

Хто жив за Україну.

Хай кажуть: князь я чи багач,

Хай кажуть, що бажають;

Не князь я, ні, я лиш козак,

Що любить рідний край!"

Стоїть, задуманий козак,

На небо поглядає.

Пройде той час, мине біда,

І правда переможе.

І пам'ять буде не про чин,

Не про слова лукаві,

А про того, хто серед руїн

Служив своїй державі.

Раніше ми згадували про неоднозначну біографію ще одного українського класика. "Телеграф" писав, як Пантелеймон Куліш став прихильником Російської імперії.