Гордість Одеси виставили на продаж: кому пощастить купити валізу без ручки у вигляді гігантського заводу

"Телеграф" пояснює, чому навколо цієї угоди розгорілися суперечки між політиками та економістами, хто насправді готовий ризикнути мільярдами заради "мертвого" підприємства та які таємні інтереси можуть стояти за цією приватизацією.

Уряд України виставив на продаж Одеський припортовий завод за стартовою ціною 4,5 мільярда гривень. Один з найбільших хімічних комплексів країни може піти з молотка після десятиліть невдалих спроб приватизації. Прем'єр-міністерка Юлія Свириденко оголосила про це рішення після засідання Кабміну, а відповідне оголошення вже з'явилося на сайті Фонду держмайна.

"Телеграф" розповідає, чому експерти називають цю приватизацію ризикованою авантюрою та сумніваються, що знайдуться охочі купити завод у воєнний час.

Гігант, який "спить" вже три роки

Одеський припортовий завод був ключовим державним хімічним підприємством до початку повномасштабної війни. Комплекс виробляв аміак, карбамід, рідкий кисень і рідкий азот, експортуючи основну частину продукції за кордон. Особливо цінними були добрива, які приносили валютну виручку державі. Втім, практично всю свою історію ОПЗ був пов'язаний з мільярдними махінаціями та розпилюванням бюджетних грошей.

З 2022 року основне виробництво повністю зупинилося. Зараз завод працює частково — виконує функції портового хабу та займається перевалкою вантажів. За останні роки єдиною прибутковою діяльністю підприємства стала перевалка зерна, проте через обстріли повноцінно не відбувається і цього.

Проблемний актив з "хвостами"

За останні 20 років спроби продати підприємство відбувалися неодноразово, але жодна не була завершена. Головна причина — висока вартість активу, його стратегічне значення та корупційні скандали, які пов'язані з ним.

Завод неодноразово згадувався у розслідуваннях щодо непрозорих схем поставок газу та експорту добрив. Це створило навколо підприємства негативний шлейф, який досі лякає потенційних інвесторів.

Махінації і корупційні схеми навколо ОПЗ

Однією з найбільш відомих справ є схема, організована колишнім народним депутатом VIII скликання Олександром Грановським у 2015 році. За даними Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Грановський створив схему, за якою ОПЗ продавав мінеральні добрива за заниженими цінами заздалегідь визначеній компанії-посереднику. За даними слідства, внаслідок цієї схеми ОПЗ недоотримав понад 94 млн грн доходу.

У 2016 році НАБУ затримало голову наглядової ради ОПЗ Сергія Перелому та першого заступника директора заводу Миколу Щурікова. Їм інкримінували розтрату майна підприємства на суму понад 205 млн грн. За версією слідства, вони організували схему, за якою ОПЗ уклав невигідний договір на постачання природного газу з приватною фірмою, що призвело до збитків для заводу.

Крім того, через корупційні домовленості з постачальниками завод отримував сировину за заниженими цінами. Також виявлялися махінації з експортом готової продукції, коли добрива продавалися через офшорні компанії за заниженою вартістю, що завдавало збитків державному бюджету. Тоді, наприклад, ОПЗ уклав контракт з британською компанією "Ibe Trade Corp.", яка експортувала продукцію заводу. В результаті цієї співпраці завод недоотримав близько 90 млн доларів США.

Окремі розслідування стосувалися використання аміакопроводу "Тольятті — Одеса" для тіньових операцій з транзиту російського аміаку. За цими схемами ОПЗ, по суті, ставав заручником свого російського партнера. Замість того, щоб отримувати максимальну вигоду від транзиту та перевалки аміаку, завод погоджувався на умови, які були невигідними для України. У розслідуваннях згадувалися "високопоставлені чиновники", проте жодних імен не називалось.

Існували також схеми виведення активів та штучного збільшення заборгованості.

На державному заводі завжди знаходили як заробити ті, хто був при владі. Наприклад, за президентства Віктора Януковича це був олігарх-спонсор Партії регіонів Дмитро Фірташ. За президентства Петра Порошенка журналісти програми "Схеми" виявили, що завод залучив для співпраці нову приватну фірму, яка пов'язана з близьким товаришем тодішнього президента Ігорем Кононенком.

Росіяни також хотіли купити цей завод і влада усвідомлювала цю загрозу. У 2016 році, наприклад, голова Фонду держмайна Ігор Білоус заявляв, що росіяни можуть спробувати взяти участь у приватизаційному конкурсі, використовуючи для цього підставні фірми. Законодавство України забороняє допуск до приватизації представників країни-агресора. Приватизаційні конкурси 2016 року провалилися через відсутність достатньої кількості охочих, а також величезний борг перед компаніями Фірташа.

Так само і з американцями. Вони теж не змогли купити завод, хоча й мали такий намір. Зокрема, серед зацікавлених були такі американські компанії, як:

• Koch Fertilizers
• CF Industries
• IBE Trade Corp (компанія американського мільярдера українського походження Алекса Ровта).

Ці компанії є профільними гравцями на ринку добрив і аміаку, і ОПЗ був для них цікавий як готовий виробничий та логістичний актив. IBE Trade, зокрема, була відома як великий трейдер на світовому ринку, що платить мільярди доларів податків у США.

Американці і зараз уважно моніторять долю заводу через геополітичний вимір — він історично був зав'язаний на російський аміак і транзит у Чорному морі. Якщо ОПЗ опиниться у власності структур, пов'язаних з Росією, Україна ризикує знову потрапити в енергетичну залежність від очільника РФ. Контроль над таким логістичним вузлом має величезне значення для безпеки Чорноморського регіону загалом.

Логістичний козир, який може стати пасткою

ОПЗ привабливий для інвесторів не лише через виробничі потужності. Унікальне розташування — біля морського порту "Південний" — робить його ключовим логістичним вузлом для експорту продукції.

Навколо заводу і пов'язаного з ним аміакопроводу "Тольятті — Одеса" точилися не лише економічні, а й політичні баталії. Восени 2022 року Росія намагалася використати тему поновлення роботи цієї труби як важіль у переговорах. Путін навіть пропонував її запуск в обмін на звільнення українських полонених, серед яких були й бійці "Азову".

"Валіза без ручки" — експертна оцінка

Олег Пендзин, член Економічного дискусійного клубу, в коментарі "Телеграфу" пояснив, чому, на його думку, рішення є недоцільним зараз.

Експерт виділяє кілька критичних проблем. По-перше, ситуація з величезними заборгованостями підприємства нікуди не зникла. По-друге, азотний завод на узбережжі є надзвичайно вразливим для ударів з боку Росії.

Хто захистить завод від ракет?

"Якщо говорити про приватизацію, то треба розуміти, що там зразу треба, щоб власник організовував потужну протиповітряну оборону за власні кошти. Якщо йому це вдасться зробити, якщо йому це дозволять зробити", — пояснює Пендзин.

В іншому випадку власник, який візьме участь в аукціоні і купить об'єкт, наражається на величезну небезпеку втратити і гроші, і сам завод. Це додаткові мільярдні витрати, які мало хто готовий нести в умовах війни.

Прибутковий завод чи просто дорога іржава конструкція?

Найбільшою перешкодою для роботи заводу залишається відсутність дешевого природного газу. Для підприємств азотних добрив, яким є ОПЗ, сировиною слугує саме природний газ. Без доступу до дешевого ресурсу завод перетворюється на дорогу іржаву конструкцію.

"Якщо у вас немає доступу до дешевого природнього газу, вам цей об'єкт не потрібний. Ви ж нічого з ним не зробите", — констатує економіст. В Україні питання доступу до дешевого ресурсу практично відсутнє через закриття приватних родовищ, знищення родовищ через обстріли та складність імпорту газу.

Мертва труба як спадок з минулого

Територією ОПЗ також проходить аміакопровід "Укрхімтрансаміак". Ця труба мала сенс тоді, коли Росія через неї качала аміак на завод, де відбувалося перевантаження в аміаковози. Зараз ця інфраструктура мертва.

Як і газотранспортна система України, аміакопровід точно не працюватиме на Росію. Це ще один "хвіст" проблем, який успадкує майбутній власник заводу.

Знайти покупця — місія нездійсненна?

"Я не думаю, що хтось зголоситься його купити. Я думаю, що ні в кого сьогодні немає ілюзій з приводу того, що там набіжить купа інвесторів", — робить висновок Пендзин.

Якщо пропозиція і буде, то за достатньо низькою ціною, яка точно не відповідатиме інтересам України. Експерт вважає, що підприємство давно мало піти на приватизацію, але тоді, коли це вигідно державі, а не просто "коли захотілося".

Натомість народний депутат від партії "Голос" Ярослав Железняк, який проводив розслідування махінацій навколо ОПЗ, вважає, що приватизація є позитивним кроком, який дозволить уникнути ще більшого розкрадання бюджетних коштів. На його думку, передача підприємства в приватні руки може стати єдиним способом зупинити корупційні схеми, які роками точили державні фінанси через цей об'єкт.

Нагадаємо, що гігант української металургії заявив, що може закритися. "Телеграф" писав, чому завод знову плачеться державі в жилетку і де тут маніпуляція.