"Я підтримую ТЦК" — нардеп Зінкевич про мобілізацію жінок і те, де взяти гроші на підвищення зарплат військових

Послідовний перехід до рекрутингу, гроші на потреби армії й некомфортне життя для ухилянтів — нардепка про власну позицію

Поки армії бракує людей, грошей і справедливих рішень парламент погодив підвищення виплат народним депутатам. Таке рішення колег командирка медичного батальйону "Госпітальєри", депутатка ВР від партії "Європейська солідарність" Яна Зінкевич назвала злочином.

В інтерв'ю "Телеграфу" політична діячка пояснює, чому вважає бюджет-2026 "неможливим", як держава сама провокує ненависть до ТЦК, чому рекрутинг ефективніший за примусову мобілізацію та чому лікарі мають служити виключно за фахом.

Бюджет на доопрацювання, вибори – не на часі

- В бюджеті-2026 не передбачено підвищення зарплат військовим, але збільшено виплати депутатам. Як би ви аргументували виборцям, навіщо народному обранцю 200 тисяч гривень на місяць?

- Насправді ніяк, тому що я була проти цієї ідеї й відповідно не голосувала за бюджет. Я не вважаю підвищення виплат депутатам необхідним – нинішнього рівня зарплат достатньо, щоб жити. А збільшувати собі виплати у рази під час війни – це, на мою думку, просто злочин. Фракція "Європейської солідарності" закликала президента ветувати бюджет-2026 та направити його на доопрацювання. Нам насамперед треба виживати як нації, для цього першочергова мета – забезпечення потреб військових, в тому числі підвищення зарплат. Якщо цього не станеться, бюджет в тому вигляді, який є на сьогодні, неможливий.

- На ваш погляд, з яких статей варто забрати кошти. Наприклад, у бюджеті лишили "зимову підтримку", "національний кешбек" та телемарафон. Чи бачите ви ще резерви?

- Саме з цих пунктів і потрібно було починати. До того ж наші партнери неодноразово прямо говорили, що телемарафон – неприпустима стаття витрат. Та хто б до них дослухався! Крім того, влада підвищила зарплати працівникам ДБР, Генпрокуратури та інших органів. Але я не бачу зростання ефективності їхньої роботи, що могло б виправдати таке рішення. Тобто питання не в нестачі коштів, а в неправильних пріоритетах бюджету. Завдяки зменшенню видатків на органи державної влади, силових тилових структур можна було б додатково направити на потреби армії 68 млрд гривень.

- А чи підтримуєте ви ідею виборів, на якій також наполягають партнери, у розпал війни? Які ризики в проведенні у такій ситуації зараз вбачаєте?

- Мене, звісно, не радує, що ми стали такими "вічними" депутатами, але все одно маємо виконувати свої обов’язки, поки це потрібно. Але вважаю, проводити вибори зараз недоречно і ризиковано. Особливо, якщо відбуватиметься голосування у смартфоні через можливість хакерських атак та інших загроз. Я підтримую лише особисте голосування на виборчих дільницях, а зараз організувати саме такий формат, неможливо.

Страх не дає право підіймати руку на захисників

- Крім фінансування, важливим є стабільне поповнення лав ЗСУ. Держава намагається покращити ситуацію, ввела контракти 18-24, знизила вік призову з 27 до 25 років тощо. Натомість ситуації з ТЦК – побиття, скандали та інші порушення – не сприяють поліпшенню ставлення до мобілізації. Що можна зробити для підвищення довіри до системи?

- Деякі мої колеги в парламенті виступають проти терцентрів комплектування та соціальної підтримки, що для мене неприпустимо і нелогічно. Я підтримую ТЦК — для мене це такі ж військові, як і інші, тим паче серед них багато має бойовий досвід, поранення. Звісно, бувають крайнощі, але кожен такий випадок має розглядатися індивідуально і бути покараними винні у зловживаннях та порушеннях.

З іншого боку, варто розуміти: 90% всього, що "ллється" на ТЦК – проросійський вплив і пропаганда. А на такі кричущі випадки, коли у Львові був зарізаний військовослужбовець, ветеран АТО, держава має реагувати відповідно. Максимально жорстоке покарання, аби раз і назавжди стало зрозуміло: напади на військових є неприпустимими й не залишаться безкарними. Жодні виправдання на кшталт "я боявся", "я не хотів", "я думав, мене мобілізують і я загину" не можуть бути підставою для насильства чи тим більше вбивства військовослужбовця. Страх не дає права підіймати руку на тих, хто захищає країну! До речі, цій темі присвятила допис в соцмережах, який викликав жваву дискусію.

- Щоб змінити ставлення суспільства і забезпечити мобілізаційний ресурс, до яких кроків треба вдатися?

- Було б правильно провести певні принципові реформи. Зокрема, варто законодавчо врегулювати питання повноважень — щоб було чітко визначено, хто і на яких підставах має право зупиняти транспорт та перевіряти документи. Наразі юридично такі повноваження має тільки поліція, але на практиці це не завжди працює. Цю правову колізію необхідно виправити. Водночас я послідовно підтримую перехід до рекрутингу й вважаю його значно ефективнішим за нинішню модель.

До мобілізації жінок рано чи пізно дійде справа

– Як ви ставитеся до питання примусової мобілізації жінок? Чи може Україна дійти до такого кроку?

- У моєму оточенні немає цивільних — усі воювали або воюють, і жінки, і чоловіки. Не бачу в цьому нічого надзвичайного. Я сама пішла на війну ще у 2014 році, мені тоді було 18. Так, це ризиковано, є свої нюанси, це важко, але повірте: служба жінок у 2025 році й у 2014-му — дві великі різниці. Тоді не було окремого забезпечення для жінок, не було можливості обіймати бойові посади, рівень обізнаності військових про свої права був значно нижчим, як і кількість пільг.

Тому я вважаю, що рано чи пізно до питання мобілізації жінок доведеться повернутися, і особисто я цю ідею підтримуватиму. Водночас це має бути дуже зважене рішення. Можна і потрібно передбачити обмеження — наприклад, з огляду на кількість дітей, вік, сімейні обставини. Впевнена, в перспективі це питання ми будемо змушені розглядати.

– Це питання найближчого року?

– Точно ні. Не думаю, що Верховна Рада готова до такого рішення вже зараз. Але якщо воно постане — я його підтримаю.

Фінансові обмеження для ухилянтів – відповідальність і мотивація

– Ваш колега по парламенту Федір Веніславський пропонує ускладнити життя ухилянтам — блокувати рахунки, забороняти керувати авто. На вашу думку, чи це реально змінить ситуацію з поповненням лав ЗСУ?

– Я вважаю, що насамперед потрібно посилювати рекрутинг — працювати з тими, хто уникає служби, мотивувати їх долучатися до війська.

Окремо має бути робота з військовими, які самовільно залишили частини. Їхнє повернення потрібно максимально стимулювати. І точно не вводити обмеження – повернення лише до штурмових підрозділів, про що нещодавно говорили. Адже, якщо люди мають певні здібності, вона буде більш корисна в підрозділах наземних роботизованих комплексах, чи як оператор БПЛА, чи як медик. Має бути можливість вибору.

Що стосується фінансових обмежень, то я вважаю цей інструмент доцільним. Це водночас і форма відповідальності, і елемент мотивації. Коли людина пішла в СЗЧ, ховається в тилу й при цьому зберігає повний доступ до коштів — це нелогічно. Має бути створена система, за якої військові не будуть зацікавлені в ухиленні чи самовільному залишенні служби. Я не виступаю за жорстокі покарання або ув’язнення — за винятком особливо тяжких випадків, коли були вчинені злочини. Йдеться про те, щоб зробити таке ухилянтське життя некомфортним і невигідним.

- Щодо СЗЧ, до речі, лунають різні думки, дехто з військових вважає: варто навпаки посилити покарання. Ви з цим погоджуєтесь?

- Наразі, цей дійсно серйозна проблема – лунають цифри 200-300 тисяч військових перебуває в СЗЧ. Якщо самовільне залишення частини призвело до серйозних наслідків, то покарання однозначно має бути у вигляді, передбаченим законом. Натомість не варто перекривати можливість повернення на службу, якщо людина готова це зробити, й потрібно дозволяти переведення в інші бригади. На мій погляд, якщо військовослужбовців примусово повертатимуть до підрозділів за місцем комплектування, нічого ефективного з цього не вийде.

Служба за фахом для лікарів – принципове питання

- Як зупинити практику, коли ТЦК направляють людей у частини без повноцінного медичного огляду — включно з особами з тяжкими психіатричними діагнозами, онкологією, туберкульозом чи інвалідизуючими хворобами? Які інструменти контролю, відповідальності та перевірки потрібні, щоб цього не траплялось?

- По-перше, якби ми змінили структуру ТЦК з орієнтацією на рекрутинг і не ставили конкретні квоти на мобілізацію на день чи місяць, ситуація була б трохи кращою.

Що стосується лікарських комісій — необхідно допрацювати процедури їхньої діяльності. Важливо обов’язково зберігати архівні документи, щоб було зрозуміло, як людина проходила ВЛК, які дослідження проводились з якими результатами. Це дозволить оскаржувати рішення у судовому порядку, якщо мобілізація відбулася всупереч стану здоров’я.

- Щодо медичної служби у війську: чи дійсно існує проблема нестачі кадрів? Чи обговорюються у парламенті шляхи посилення цього напрямку?

- По-перше, вкрай повільно відбувається процес розбронювання лікарів. У певний момент медики мали 90–100% бронювання, водночас необхідні кадри не направлялися безпосередньо на фронт. У результаті лікарів почали відкликати з тилових госпіталів, де вони вже служили, і переводити в бойові підрозділи. Це, на мою думку, неправильно, адже призвело до того, що у відділенні госпіталів міг лишитися один лікар на десятки пацієнтів.

Крім того, були випадки, коли мобілізованих лікарів направляли не на медичні посади, а до піхотних, десантно-штурмових та інших бойових підрозділів. Медики — це високоспеціалізовані фахівці, які роками навчаються: шість років університету, інтернатура, додаткова підготовка. Це величезні інвестиції держави й суспільства. Втрачати такого спеціаліста, використовуючи його не за фахом, — недопустимо. Тож вони мають служити виключно за спеціальністю (якщо не мають іншого бажання) й бути забезпеченими відповідними медичними посадами.

Це важливо не лише для фронту, а й для майбутнього. Якщо лікар на війні не працює за фахом, після повернення до цивільного життя його професійна кваліфікація буде втрачена або значно знижена. Її доведеться відновлювати, і ціною цього можуть стати здоров’я й життя інших пацієнтів. Лікар повинен постійно працювати за спеціальністю та накопичувати практичний досвід. Це принципове питання. Контроль за цим, на мою думку, має здійснювати командування Медичних сил ЗСУ у взаємодії з ТЦК і СП.

Донати різко впали, а навали добровольців більше немає

- Попри те, що існує Медична служба ЗСУ, волонтерські спільноти, такі як медичний батальйон "Госпітальєри", продовжують активно працювати. Чому, на вашу думку, потреба у волонтерах залишається такою високою? Через нестачу кадрів, масштабність війни чи інші причини?

- Масштаби війни та кількість людей, які долучені до бойових дій, – лише один з факторів. По-друге, – недостатня кількість людей із необхідними медичними спеціальностями. При цьому треба розуміти, що ми не замінюємо військових медиків — ми їх лише підтримуємо та підсилюємо.

Організаційну та основну роботу виконують військові, а ми підключаємось там, де не вистачає екіпажів або персоналу на штабних посадах. У нашому складі медики становлять лише 20–25% від загальної чисельності, решта — цивільні люди немедичних професій, які пройшли у нас навчання й отримали кваліфікацію бойових медиків та парамедиків. Вони виконують обов’язки на першій лінії оборони, на евакуаційних і стабілізаційних пунктах, надають допомогу, де це необхідно.

Таким чином, ми закриваємо прогалини у війську та забезпечуємо ефективне підсилення. Я не впевнена, що наша робота завжди буде потрібна, і якщо колись перестане бути такою, зможемо переформатувати діяльність. Проте на найближчі роки такої перспективи не бачу, і вважаю доцільним залучення наших цивільних спеціалістів-госпітальєрів.

- Чи стало складніше шукати волонтерів для батальйону і закривати потреби в паливі, медикаментах тощо?

- У 2022 році спостерігався великий наплив людей: буквально за тиждень долучалося по сто осіб. Потім цих перших госпітальєрів поступово почали мобілізовувати, а на заміну приходили ті, хто за віком не підлягав призову – молодь 18–25 років, люди 60+, або ті, хто служили, але були списані за станом здоров’я. Важливо розуміти, що у нас є певні вимоги до цього, зокрема, за наявності туберкульозу, психічних розладів та інших серйозних хвороб ми людей не залучаємо. Загалом рішення щодо кожного претендента приймається індивідуально: чи може він переносити вантажі, дотягнути пораненого тощо. І від цього залежить, які завдання виконуватиме.

Як і раніше працюємо ротаціями – мінімальний термін два тижні. Це дозволяє людям, які працюють, або вчаться доєднуватися до нас раз-два на рік під час відпусток чи канікул. Люди наперед планують для себе час, у нас всі заявки фіксує спеціальний координатор. Таким чином, ротації організовані гнучко і враховують індивідуальні можливості та графік добровольців.

Щодо фінансів – ситуація складна. Рік тому середній розмір донатів складав близько тисячі гривень, зараз – 50-100 гривень. Думаю, причина в інфляції та бідності населення А на зиму витрати зростають – до палива додаються генератори, опалення, електрика. Загалом потреби батальйону становлять 6–6,5 мільйона гривень на місяць. Гранти, які ми отримуємо, є одиничними й не покривають всі витрати.

Вчитися надавати першу допомогу варто всім

- Чи вважаєте, що нині варто посилювати медичну підготовку цивільного населення — курси першої допомоги, базові навички TCCC / CoTCCC, евакуацію поранених? Якщо так, які пріоритети ви б виділили: навчати школярів, студентів, працівників критичної інфраструктури чи ширші верстви населення?

- Ми вже маємо такий досвід. У 2019 році було створено комунальне підприємство "Госпітальєри Дніпра". Понад шість тисяч медиків тільки за перший рік пройшли наш вишкіл. Важливо розуміти, навіть якщо вони мають цивільну медичну освіту, то не значить, що автоматично можуть діяти як бойові медики. Це зовсім інша спеціалізація з певними знаннями та практичними навичками. Крім того, ми вчили надавати домедичну і першу медичну допомогу водіїв трамваїв, вчителів, студентів, школярів, тих, хто працює на підприємствах критичної інфраструктури тощо. Навчання продовжується і зараз, й думаю, що його варто проходити за можливості всім.

Як повідомляв "Телеграф", народний депутат Юрій Здебський впевнений, що ресурс для поповнення війська можна шукати у вищих навчальних закладах, а також в міністерствах.