Сім висновків на початок третього року повномасштабної війни Росії проти України - Михайло Макарук

Російська пропаганда зі зрозумілих причин проігнорувала другу річницю початку широкомасштабного вторгнення в Україну, яке в країні-агресорці сором’язливо називають "СВО". Пишатися особливо нічим.

Покласти за два роки понад 400 тисяч своїх вояків, масу озброєння та техніки, скотитися до того, щоб канючити боєприпаси у Північної Кореї – і все заради "визволення" лічених українських міст, стертих з землі. Так собі "досягнення".

При цьому росіяни продовжують намагатися прорвати оборону ЗСУ на низці напрямків, традиційно не шкодуючи ані своїх, ані чужих.

Зробивши крок у третій рік повномасштабної війни (11-й загалом, оскільки все почалося в лютому 2014-го, з подій у Криму), можемо зробити низку важливих висновків.

1. Класичні доктрини, світосприйняття війни – не працюють. Війна еволюціонувала. Штучний інтелект, безпілотники, РЕБ-комплекси, сучасні засоби розвідки перевернули шахівницю класичної війни. Не враховано й таку нову складову, як кібервійна. Ми на цьому фронті, попри меншу кількість ресурсів, аніж у росіян, даємо агресору потужну відсіч. Це чітко видно з прикладу команди InformNapalm. Простий приклад – нещодавно ми "зламали" російського майора, отримавши доступ до інформації про комплекси дальньої візуальної розвідки "Муром-П". І зараз ці комплекси методично знищуються, зокрема завдяки нашому підрозділу.

2. І Захід, і Росія прорахувалися в тому, наскільки важливою є сила духу, патріотизм, згуртованість населення. Жодна їхня доктрина не могла прорахувати мужність та героїзм українців.

3. На цьому етапі ми частково повертаємося до війн минулого. А саме – до окопного протистояння, до позиційного протистояння. Але, як чітко зазначав колишній головком Залужний, переламати перебіг подій може лише високотехнологічне озброєння.

4. Російський наступ ми не можемо стримати, як показала ситуація з Авдіївкою, через три основні чинники. По-перше, у нас немає переваги у повітрі. По-друге, ми не маємо у достатній кількості далекобійної артилерії. По-третє, нам не вистачає загалом артилерії, боєприпасів, пускових установок, людей.

5. Як наслідок, ми змушені йти у стратегічну оборону, паралельно нарощуючи рекрутинг, проводячи реорганізацію та перевірку управління військами. Вчимося будувати захисні укріплення за російською моделлю. Коли все просто заливається бетоном. При цьому плануємо контрнаступальні операції відповідно до своїх можливостей. Відштовхуючись від того, як західні партнери нам допомагають. Нині така допомога – на низькому рівні. Як зазначав президент, близько 60% цієї допомоги надходить невчасно. А час – це наші життя.

6. Немає сумнівів, що росіяни продовжать тиснути. Натхненні захопленням Авдіївки, вони вже масовано атакують маленькі селища в тому районі, пруть на Курахове. Не залишать спроб взяти Часів Яр, Куп’янськ. При цьому продовжать використовувати таку ж тактику, що й раніше. Зносити міста та селища із землі. Закидати ракетами, бомбами, трупами. І намагатись йти далі. Погано те, що вони поповнюють війська приблизно з тією ж швидкістю, з якою ми їх знищуємо.

7. Перелом на нашу користь можливий при отриманні ЗСУ далекобійної артилерії та сучасної авіації. Коли противник втратить перевагу в повітрі, він не зможе так інтенсивно, як зараз, скидати КАБи (авіаційні бомби, що корегуються) і ФАБи (500-кілограмова авіаційна бомба з фугасною боєголовкою). А ми потужно прорідимо його авіацію, живу силу та техніку. Тоді росіяни матимуть колосальний надрив. А для нас відкриється гарна нагода провести ефективну деокупацію.