Нацвідбір на Євробачення 2024 відкрив українським слухачам новий гурт Ziferblat - інтерв’ю з фаворитами

Читать на русском
Автор
758
Лідери гурту двійнята, котрі на сцені й в житті виглядають як антагоністи
Лідери гурту двійнята, котрі на сцені й в житті виглядають як антагоністи. Фото Прес-служба Ziferblat

Лідери гурту розповіли чому бути братами іноді важко

Гурт Ziferblat музичні експерти вважають одним з головних претендентів на перемогу у нацвідборі на Євробачення-2024. "Телеграф" поговорив з його засновниками- братами Даниїлом й Валентином Лещинськими та Федіром Ходаковим. В ексклювному інтерв’ю вони розповіли, чому братерство не перевага для їхнього гурту, чим їм так подобається ретро-стиль у музиці та одязі і пояснили, чому в їхній творчості поки немає рефілексії на війну та що у них спільного з гуртом Genesis.

Про любов до ретро

- У вашій музиці відчувається вплив ретро — чим вас так приваблює минуле?

Даниїл: — Воно не те що приваблює, минуле навчає нас багатьом інструментам та методам роботи. Особливо те, що стосується красивих гармоній та мелодій. Бо ми з Валею називаємо себе мелодистами. І, в першу чергу, ми вчимося цьому у старих виконавців. Найбільше гармоній як раз було відкрито у класичній музиці та поп-музиці XX століття. Тому нам цей період цікавий.

- У стилі одягу ви теж тяжієте до ретро, особливо ви, Даниїл. Ви то у образі П’єро, то глем-рокера сімдесятих. З чим це пов’язано та й ця мода, мені здається, зараз не відповідає сучасній?

Даниїл: — Зараз відбувається ренесанс цього одягу і сказати, що він не в тренді, я б не був настільки категоричним. Я одягаюсь так, тому що мені це естетично подобається. Мені не хочеться з себе когось вдавати, мені просто подобається, як це виглядає. Це не говорить ні про музичні вподобання, ні про стиль життя чи про щось інше. Це те, що сподобалося мені ще в дитинстві. І брату, також. Тому для нас це природний образ, а не те, що ми пограбували костюмерну і одягаємо на себе все підряд. Я так само люблю і більше класичний одяг та сучасні тренди. А для музики я бачу ось такий одяг. Потім, можливо, буде щось інше.

- Коли ви не на сцені, то одягаєтеся більш стримано чи підтримує ту саму лінію?

Валентин: — По різному. Буває так, що одягаємося екстравагантно і у звичайному житті. Але бувають ситуації де це недоречно. А так, ще з дитинства, десь з років 14, коли робили перші кроки у музиці, ми намагалися вже так одягатися. Я пам’ятаю, коли в мене був абонемент і я ходив до філармонії, то вдягав великі штани-кльош та жіночі мамині сорочки, які іноді доводилося вдягати задом наперед, тому що там був виточений виріз. Хоча зараз у житті я вже менше з цим граюся, але все одно буває. Все ж таки у чоловічих відділах звичайних магазинів не знайдеш те, що мені візуально подобається.

- Де тоді ви берете цей одяг?

Валентин: — Знаходимо їх у костюмерних. Іноді беремо в оренду. У нас є люди, котрі допомагають з цим. Наприклад, наша стиліст Таня. Вона часто відповідає за наші візуальні прояви. Ходить та шукає нам одяг. Є також Родіон, котрий тримає свою костюмерну в центрі Києва. Але раніше надскладно було знайти такі речі, щоб яскраво та красиво виглядали, але пошиті для чоловіків. Перше, що ми купили для мене ми знайшли на блошиному ринку. Хоча можна ще й пошити.

Даниїл: — Є ще секонди.

Про братські стосунки

- Не дивлячись на те, що ви близнюки, виглядаєте наче антагоністи. Коли розроблявся ваш імідж для виступів, як і чому вирішили, що ви матимете абсолютно різний вигляд?

Даниїл: — Ми двійнята. А причина розбіжності доволі проста, вона криється у природності процесу. Ми з братом абсолютно різні люди, максимально. Наші візуальні прояви виходять саме з цього. Якщо ми почнемо з цим гратися і казати те, що ми близнюки, одразу буде відчуватися, що щось тут не так. Світогляд у нас різний, а конфлікт інтересів між нами дуже серйозний. У композиторських питаннях, так само. Звісно не такий, як між Леноном та МакКартні. Але він існує всередині нас. Тому ми намагаємося робити на сцені так як і у житті. Це не метаморфози заради Євробачення.

Колись братів Лещинських було важко розрізнити

- Якщо ви настільки різні, то звідки береться взаєморозуміння?

Валентин: — Іноді я сам не розумію, як ми дісталися кінцевого результату. В цьому є і заслуга Феді, який також має право голосу. Він може все це привести до якогось балансу. Тому ми дуже зважаємо на нього в цьому плані, він завжди бере участь в аранжуванні. Крім того, завжди є саундпродюсери, які також впливають на остаточне рішення та вносять свої корективи. Так і пропадають наші чвари між собою, тому що третя людина дає своє фінальне рішення. Але в житті це теж може бути перепонами, бо відносини між братами, це взагалі така цікава штука. Особливо між двійнятами або близнюками. Я думаю, що наша сепарація, яка відбулася у 17 років, коли ми перестали жити разом, дуже допомогла зберегти порозуміння. Бо, як показує практика, проживання на одній території більше якогось часу призводить до конфліктів.

- То все ж таки вам потрібний третейський суддя?

Валентин: — Я думаю, що третейський суддя необов’язковий. Ми і у двох вирішимо свої конфлікти. Хоча у нас є проблема з затягуванням деяких процесів. Тому ми діємо іноді повільніше, через постійні зміни і боротьбу думок.

Про складність власної музики

- Ваша музика не для масового слухача, то ж якою мірою ви готові йти на компроміси заради того, щоб аудиторія фанів збільшилася?

Федір: — Я б сказав, що таке поняття як компроміс в нас присутнє виключно в робочому процесі створення музики, та в основному стосується нас трьох та нашого саундпродюсера, який виступає певним фільтром всіх наших музичних думок. Тож йти на компроміс заради збільшення аудиторії ми не плануємо, думаю, це буде просто нечесно по відношенню до нас самих. А те що наша музика не для масового слухача це питання доволі спірне, ми абсолютно поп-гурт, хоч і вирізняємось в деяких аспектах поміж інших.

Даниїл: — Ми намагаємося працювати так, як гурт Genesis в котрого були періоди складного арт-року та поп-музики. Але в обох періодах були цікаві пісні. Ми з Валею слухали різну музику і любимо грати для масового слухача. Тому намагаємося і у поп-музиці знаходити щось своє. Ми на шляху до цього, тому я й не маю сумнівів у тому, що ми робимо. Я не вважаю, що наша музика не для масового слухача. Вона поступово буде змінюватися так, щоб ми не втрачали до цього інтерес, але щоб вона була доступною більш широкому загалу. Справа не в грошах — ми хочемо, щоб якомога більше людей вважали нашу музику саундтреком свого життя.

Валентин: — Справа ще й у тому, що якісь альтернативні музиканти кажуть, що не хочуть "зашкварюватися". Але хто сказав, що всі вони можуть створити більш просту музику. Ті самі Genesis просто довели свою профпридатність. Вони показали, що можуть робити не тільки епічну музику, але й підлаштуватися під формат MTV. Так само зробили свого часу гурти Yes та Bee Gees. Хоча були й ті, хто не зміг цього зробити попри очевидну потребу. В мене є багато друзів з консерваторії і деякі з них не можуть робити простіше. До речі ми ніколи нічого занадто складного і не релізили. Хоча була стара творчість в якій були зайві елементи. Так що, навряд чи ми вже повернемося до того періоду складної музики, як у Genesis. Власне я вважаю, що він для нас і не починався. Ми знаходимось десь посередині. А щодо спрощення, то я намагаюсь емпатично на все це реагувати. Не буду приховувати, що читаю те, що про нас пишуть. Мені смішно від деяких порівнянь. Наприклад, з The Beatles. Я сам їх обожнюю, але ні в чому ми на них не схожі.

- Наскільки вам важлива думка більшості і якою ви бачите свою аудиторію, чи готові ви під неї підлаштовуватися?

Даниїл: — Це як палка з двох кінців. Звісно, в першу чергу, ми відштовхуємося від себе. Але ми розуміємо людину, яка слухає більш масову музику, тому що у нас є досвід, який ми набирали роками. Як воно буде далі? Підлаштовуватися під слухача, звичайно, ми не будемо, тому що це історія про нас і про те, як ми бачимо музику. Але я не можу заперечити, що ми будемо прагнути до якихось форматів, котрі більш зрозумілі. Наприклад, пісня яку ми дали до Національного відбору на Євробачення адаптована для цього конкурсу. Деякі речі ми спростили. Тому це є поступка перед масовим слухачем, але ми собі при цьому не зраджували. Надалі ми так і будемо працювати, а до чого нас це приведе, зараз сказати складно, ми ще доволі молоді.

Валентин: — Тут ще питання, що є зрадою собі? Наприклад, ми будемо робити колаборації з іншими артистами, щоб наша аудиторія ставала ширшою.

- Ви вже змогли забезпечити себе своєю музикою чи ще доводиться паралельно десь працювати — чим займаєтеся, крім музики?

Валентин: — У нас в цьому плані специфічний гурт, бо у нас велика витратна стаття. Ми заробляємо гроші різними шляхами і живемо не на музичні гроші. Даня працює у сфері реклами, я у сфері продажів і це ніяк з музикою не пов’язано. Тільки Федір працює лише у музичній сфері.

Федір: — Я забезпечую себе музикою з 18 років, навіть раніше, й ніколи не заробляв на життя чимось іншим. Це концерти, сесійні записи на студіії, зараз основою заробітку є викладання барабанів. Щодо прибутку саме з нашого гурту, то він поки що не настільки покриває мої потреби, але я впевнений, що це лише питання часу.

Валентин: — Може для вас це буде відкриттям, але зараз є багато артистів, котрі мають багато підписників, переглядів та знаходяться у зеніті слави, але все одно ще десь працюють, бо грошей не вистачає. Є багато музикантів, хто саме на цьому і ламається. Чи важко поєднувати музику та іншу роботу? Так, це дуже важко. Але ми вже до цього звикли. Нам вже по 27 років з яких вісім ми займаємося Ziferblat. Просто я для себе прийняв рішення, що цим варто займатися.

- У вас є музична освіта чим ви "самоучки"?

Федір: — Так чи інакше, я займаюсь музикою з 5 років. Мріяв грати на барабанах з моменту, коли побував в художній майстерні батька, де стояла установка. Але в дитячій академії мистецтв, куди мене віддали батьки, не було класу з гри на барабанах, адже це "некласичне" направлення у музиці. Тож я вчився грати на різних інструментах, а пізніше здобув вищу освіту. Маю диплом бакалавра за спеціальністю "ударні музичні інструменти". Та основи гри саме на барабанах я отримав вечорами за переглядом YouTube-уроків. Хоча, звісно, без музичного бекграунду це було б набагато складніше.

Даниїл: — У нас з Валею немає вищої музичної освіти, тільки середня музична школа. Але в ній ми не отримали достатньо інформації, яка б допомогла нам розвиватися. Все що ми знаємо це результат самонавчання. І для мене це плюс, тому що я не став ремісником. Я музику розумію по-своєму, по дитячому, тому досі роблю помилки і не розумію якихось структур. Але, через те що я не сприймаю все це ремісництвом, то сприймаю все набагато легше. Музична школа для нас виявилася профанацією.

Валентин: — Хоча ми отримали великий досвід у класичній музиці. В той час нам більше подобалася не пісня, як формат музичного твору, а музична палітра. Коли я навчався сольфеджіо я казав, що ніколи в житті не буду музикантом, а буду юристом, як мій батько. Але потім зрозумів, що хочу займатися саме цим, щоб там не було.

- Наскільки сильно на вас зараз впливає війна — чи змінила вона вас і, чи вплинула на творчість?

Даниїл: — Війна впливає на все, що ми робимо, але шансів показати ті твори на які, безпосередньо вплинула війна у нас ще не було. Бо альбом "Перетворення", який вийшов минулого року не просякнутий темою війни, тому що його основна частина була зроблена у 2017-2019 роках. На мою думку, по-справжньому рефлексувати на таку тему як війна краще у людей виходить вже після її закінчення. Коли є про що подумати більш загально, коли не відволікаєшся на більш емоційні рішення. Автори які рефлексували на Першу чи Другу світову війну частіше робили це вже після них. Митцям потрібен час, аби зафіксувати цей час талантовито, аби це мало естетичну цінність.

- Правилами Євробачення заборонено на сцену виводити будь-яких тварин. Але, якби це можна було робити, то з якою б твариною ви вийшли і чому?

Даниїл: — Я не люблю використовувати у номерах тварин, мені і цирк не подобається, бо там змушують їх робити те, що їм не природно. Але якщо без моралізаторства, то ми б зробили так, як один з наших улюблених гуртів Emerson, Lake & Palmer, коли вони вивели на сцену лева. Це було якесь шоу, де сидів на сцені лев який не мав жодного сенсу на сцені. Я думаю, що він у нас був би окрасою — хай трішечки приборкає тих п’яних глядачів у пабі, які намагаються вилізти на сцену.