Фідель Кастро: харизматик і диктатор, який будував комуністичну державу під носом у США

Його ім’я знає весь світ. Прибічники лівих ідей й сьогодні вважають Фіделя Кастро незламним борцем за соціалізм/комунізм на Американському континенті, революціонером-антиімперіалістом, захисником трудящих. Критиків вистачає, і це не тільки умовні реакціонери чи консерватори. Всім, для кого слова "демократичні цінності" та "права людини" не є порожнім звуком, вважають команданте Фіделя диктатором, руйнівником економіки і переслідувачем всіх, хто виявляє невдоволення репресивною системою.

І вони мають рацію, бо насправді на "острові Свободи" реальної свободи практично нема. Фідель і його соратники збудували дзеркальне відображення диктаторського режиму Фульхенсіо Батисти. З 1959 року майже два мільйони кубинців (політична та економічна еміграція) залишили рідні домівки й стали вимушеними втікачами, здебільшого у США. В деяких районах штату Флорида вони є найбільшою національною меншиною.

Кінец політичної кар'єри Фіделя

24 лютого 2008 року, Фідель Кастро Рус, який майже 50 років був абсолютним авторитетом і повновладним лідером Куби, був змушений через серйозні проблеми зі здоров’ям подати у відставку. Він під шалені овації залу відмовився від трьох із чотирьох головних посад в країні: голови Державної ради, прем’єр-міністра і головнокомандувача Збройних сил.

До квітня 2011 року він формально зберігав посаду першого секретаря Комуністичної партії Куби, хоча фактично ще з 2006 року обов’язки головного "партайгеноссе" виконував молодший брат Рауль Кастро Рус, якому в спадок дісталися і всі державні посади. Політична кар’єра Фіделя добігла кінця…

З того часу до квітня 2021 року Рауль Кастро буде продовжувати курс брата: "Я переконаний, що головнокомандувачем кубинської революції є і буде лише одна людина. Фідель – це Фідель. Всі ми чудово знаємо, що Фіделя нам не зможе замінити ніхто". Відбулася лібералізація режиму, проходили обережні реформи, які не торкалися суті комуністичного режиму (такий собі м’який варіант радянської перебудови з мінімальними поступками політичним опонентам і дисидентам).

19 квітня 2021-го Рауль Кастро, якому на той час було майже 90 років, віддав владні повноваження Мігелю Діасу-Канелю, який народився наступного після перемоги революції року — 1960-го.

Кубинський феномен

Фідель Кастро офіційно народився 1926-го (насправді роком пізніше) в селі Біран на сході острова у родині великого землевласника, іспанця за походженням. Мати була служницею і народила батькові п’ятеро дітей, і лише після цього вони побралися. І хоча батьки були неписьменними й походили з бідних сімей, Анхель Кастро Архіс поступово став заможним латифундистом і мав понад 10 тисяч гектарів землі, на якій працювали сотні наймитів.

Талановитий хлопець мав унікальну пам’ять, тому й пішов до школи у п’ять років (звідси різниця в даті народження). Далі вчився в єзуїтському коледжі і на юридичному факультеті Гаванського університету. Завершив навчання 1949 року.

Фідель Кастро працював адвокатом, познайомився з ліворадикальними політиками, проте серйозно марксистсько-ленінською літературою не цікавився. 1952 року на Кубі стався військовий переворот і до влади прийшов диктатор-популіст Фульхенсіо Батиста, який мав проамериканські погляди.

26 липня (національне свято в державі) 1953 року в місті Сантьяго-де-Куба відбувся легендарний штурм казарм "Монкада" 165 повстанцями, яких очолював Фідель Кастро. 400 урядових вояків у запеклій битві перемогли, втративши 19 осіб вбитими та 30 пораненими. 61 революціонер загинув, а 51 – потрапив у полон, і серед них Фідель.

Невдовзі відбувся суд, і лідер повстанців отримав вирок – 15 років тюрми.

Батиста використав цю подію для закручування гайок: було призупинено дію конституції, секретна поліція розправлялася з опонентами, яких катували і вбивали без суду і слідства. У країні розпочався шалений терор.

Однак 15 травня 1955 року після широких протестів у державах Латинської Америки Фідель був звільнений з тюрми "Пресідіо Модело" і переїхав до Мексики. Там він з братом Раулем і аргентинцем Ернесто "Че" Геварою створив ліворадикальний рух "26 липня" і став готувати вторгнення до Куби, отримуючи допомогу від політиків-емігрантів різних поглядів, але противників режиму Батисти.

25 листопада 1956 року 82 повстанці висадилися з моторної яхти "Гранма" на південно-східному узбережжі Куби. Загін був розгромлений вже практично на березі Карибського моря. Лише дві невеликі групи революціонерів прорвалися в гори Сьєрра-Маестра. Там Фідель з найближчими соратниками – Раулем, Че Геварою і Каміло Сьєнфуегосом – і купкою вцілілих бійців розпочали партизанську війну.

Зубожіле селянство, якому фіделісти обіцяли землю, повністю підтримувало їх. Міська біднота також – розрив між бідними та багатими досяг на Кубі небаченого рівня. У великих містах господарювала поліція та організована злочинність, яка контролювала гральний бізнес і проституцію (Кубу називали найбільшим будинком розпусти для американців).

Армія Батисти танула на очах, дезертири поповнювали загони повстанців. Режим розсипався, мов картковий будиночок. 1 січня 1959 року колони повстанців увійшли з різних напрямків до столиці – Гавани.

Радянські лідери уважно придивлялися до кубинського феномена, бо часто обпікалися в колишніх колоніях європейських країн – в Африці та Азії. Режими, які приходили до влади на лівацькій риториці, часто робили діаметрально протилежний вибір, забуваючи про допомогу Кремля.

1960 року перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов відправив на "острів Свободи" члена Політбюро Анастаса Мікояна. Однією з цілей візиту була спроба дізнатися, наскільки правда, що Фідель Кастро є симпатиком комуністичних ідей. Мікоян, відомий згодом за прізвиськом "від Ілліча до Ілліча – без інфаркту та паралічу", повідомив лідеру СРСР: "Так, він революціонер. Такий самий, як ми. Я почувався так, ніби повернувся у дні нашої юності".

Міцні обійми Хрущова

І от нарешті наприкінці 1961 року Фідель виголосив промову (він був неперевершений оратор, міг годинами виступати перед сотнями тисяч кубинців), в якій несподівано для західного світу заявив, що будуватиме соціалізм. У країні, яка понад 60 років була фактично колонією США, а до Флориди – всього 90 кілометрів…

Лідери США не змогли, та й не захотіли знайти підхід до яскраво вираженого лівого, але ще не комуністичного лідера. У Вашингтоні з перших днів перемоги революції на Кубі вже розробляли плани з повалення режиму Фіделя Кастро; на лідера Куби за багато років готувалося і було здійснено кілька сотень спроб замаху.

Тож можна сказати, що самі американці кинули Фіделя в міцні обійми Хрущова, який дуже хотів мати радянського сателіта в Західній півкулі. Проте йому довелося докласти чималих зусиль, та й американці добряче "допомогли", намагаючись одним ударом покінчити з революціонерами.

Так, 14 квітня 1961 року в бухті Плая-Хірон (затока Свиней) відбулася висадка десанту "контрас" – близько 1500 бійців за підтримки 10 танків та 20 бронемашин. Операцією керували агенти ЦРУ. Проте вже 19 квітня "контрас" були розгромлені. Авторитет Фіделя піднявся до нових висот, він став найпопулярнішим політиком у Латинській Америці.

"Спочатку Фідель шукав міжнародної підтримки насамперед у "неприєднаних". За його дорученням Че Ґевара об’їздив Єгипет, Індію, Індонезію, Югославію та інші країни "третього світу". Саме після Плая-Хірон Фідель різко пішов на військове співробітництво з СРСР.

Коли 20 квітня 1962 року Фідель, Рауль, Че і президент Освальдо Дортікос сіли обговорювати таємну радянську пропозицію про розміщення на Кубі ракет, рішення врешті було одностайним. Але всі четверо розуміли при цьому, що посиливши свої військові позиції, Куба програє в іміджі вождя латиноамериканської революції", – писав у книзі "Червоне століття" український філософ Мирослав Попович.

Цілий місяць, з кінця жовтня 1962 року світ перебував на межі ядерного апокаліпсиса. У відповідь на встановлення 1961 року в Туреччині американських ядерних ракет середньої дальності Радянський Союз таємно розмістив на Кубі у вересні-жовтні 1962 року балістичні ядерні ракети.

*Про "Карибську кризу", яка стала найвищою точкою холодної війни, читайте в "Телеграфі" найближчим часом.

Економічний колапс "країни соцтабору"

Фідель Кастро керував країною ще 46 років. Він поступово став заручником марксистсько-ленінської ідеології та диктату СРСР. 1965 року на базі руху "26 липня" нарешті створив Комуністичну партію і, як незабаром це зробить "дорогий" Леонід Ілліч Брежнєв, зайняв майже всі державні посади. За правління Фіделя розгорнулися широкі репресії проти інакодумців в партії (більш як 40 членів КПК отримали великі строки ув’язнення).

Не досягнувши помітних успіхів у питаннях економічного розвитку своєї країни, він з відкритим забралом розпочав боротьбу за просування комуністичних ідей не тільки в Латинській Америці (Чилі, Нікарагуа, Гренада), а й відправив 1500 солдатів і офіцерів на Близький Схід для участі у війні Судного дня в жовтні 1973 року на боці коаліції арабських держав проти Ізраїлю. Кубинські радники і бойові частини брали участь у громадянській війні в Анголі, підтримуючи лівий рух МПЛА, а також в ефіопсько-сомалійському конфлікті на боці "соціалістичної" Ефіопії.

І в цей самий час, коли десятки тисяч кубинців воювали "за вашу свободу", країна потерпала від перманентної економічної кризи. Постійно діючі економічні санкції США фактично привели Кубу до колапсу, хоча Радянський Союз рік у рік вкладав чималі кошти в економіку "країни соціалістичного табору".

Фідель пережив розвал цього самого соцтабору; хоча в останні десять років свого життя він вже був у стані, який не дозволяв реально не те що керувати державою, а й адекватно сприймати навколишню ситуацію.

25 листопада 2016 року Фідель Кастро помер. На Кубі було оголошено 9-денний траур з 26 листопада до 4 грудня.