Трагедія на площі Тяньаньмень: чому комунізм і демократія в Китаї стоять на різних полюсах

Читать на русском
Автор
913
"Самотній бунтар", який стримує просування колони танків під час протестів на площі Тяньаньмень у Пекіні, червень 1989 року
"Самотній бунтар", який стримує просування колони танків під час протестів на площі Тяньаньмень у Пекіні, червень 1989 року

За офіційними даними, загинула 241 особа, однак іноземні спостерігачі називали цифру до 3000 людей

З середини квітня 1989 року в столиці Китайської Народної Республіки на площі Тяньаньмень почалася студентська акція на захист демократичних цінностей. Формальним приводом для протестів стала смерть 15 квітня колишнього генерального секретаря Комуністичної партії Ху Яобана.

Він був представником ліберального крила в керівництві держави й програв боротьбу за владу наприкінці 1986 року неформальному лідеру, голові Центральної військової ради КНР, відомому реформатору в царині економіки Ден Сяопіну. Тоді в Пекіні пройшли ще не такі масові виступи студентської молоді та представників інтелігенції за демократизацію політичного устрою.

Ху Яобан підтримав вимоги протестувальників, але невдовзі був усунутий з усіх посад і звинувачений у потуранні "буржуазній лібералізації". У листопаді 1987 року його поновили в складі Політбюро ЦК КПК, але він вже не мав реальної влади…

Китайський Майдан

Зранку 16 квітня 1989 року в студентських районах багатомільйонного Пекіна почалися стихійні жалобні мітинги. Поступово акцію молоді підтримали сотні тисяч населення могутньої держави. В містах КНР відбувалися велелюдні мітинги.

Влада якийсь час придивлялася до ситуації. Армія залишалася в казармах. Можливо, й тому, що великі групи протестувальників були неоднорідними, маючи часто протилежні за змістом гасла і вимоги до влади.

Окрім студентів, які більше виступали за демократизацію в політиці та проти диктату єдиної політичної сили, на демонстрації виходили й робітники, яким не подобалися негативні результати запровадження наприкінці 1970-х ринкової економіки (за 1988 рік інфляція зросла до 19%, підвищилися ціни, збільшилося безробіття), корупція серед можновладців і поведінка нових господарів життя – скоробагатьків. Також не залишилися осторонь і держслужбовці, вони бажали наведення ладу в країні, яка, на їхню думку, скочувалася в прірву.

Фото студента Пу Чжицяна, протестуючого на Тяньаньмень, зроблено 10 травня 1989 року.
Фото студента Пу Чжицяна, протестуючого на Тяньаньмень, зроблено 10 травня 1989 року. "Ми хочемо свободи газет, свободи асоціацій, а також підтримки "Вісника світової економіки" - підтримайте цих справедливих журналістів"

Тогочасний неформальний лідер держави Ден Сяопін, попри свою реформаторську діяльність, широку лібералізацію в економіці, залишався вірним своїм комуністичним поглядам. І він навіть думки не мав поступатися принципами, головним постулатом яких було неухильне збереження монополії Компартії Китаю у політико-ідеологічній сфері.

І керівною роллю КПК "ані Ден, ані його спадкоємці поступитись і справді були незгодні. Після десяти років реформ у Китаї виник потужний громадський рух за лібералізацію суспільного життя, проти монополії комуністів на політичну владу. Центральний майдан Пекіна Тяньаньмень влітку 1989 року був схожий на київський Майдан Незалежності 2004 року. Але в Китаї все закінчилося трагічно" (Олекса Підлуцький, "25 портретів на тлі епохи").

Отже, 27 квітня 1989 року близько 100 тисяч студентів пройшли вулицями столиці і опинилися на головній, величезній (44 гектари) площі Пекіна – Тяньаньмень. Вони почали спорудження наметового містечка. У владі тривало протистояння лібералів (їх очолював новий генеральний секретар КПК Чжао Цзиян) і консерваторів (це був Ден Сяопін і голова уряду Лі Пен).

Всі спроби представників студентства (основної і найчисельнішої сили протестувальників) – серед них були такі харизматичні лідери, як Ван Дан, Чай Лінг і Оркеш Долет (етнічний уйгур), — та уряду дійти згоди в головних питаннях, завершувалися з мінімальними результатами. Бракувало взаємної довіри.

Перший акт драми настав 13 травня. Студенти почали голодування. Серед інтелектуалів виділявся літературознавець і письменник, майбутній лауреат Нобелівської премії миру (2010 рік) Лю Сяобо, який 2017 року помер у в’язниці.

Лю Сяобо, 2010 рік
Лю Сяобо, 2010 рік

Невтручання Горбачова

Вдень вже на площі зібралося близько 300 тисяч осіб, багато людей приїхали з провінцій. За два дні стало відомо про майбутній візит до Пекіна лідера СРСР Михайла Горбачова, який вважався провідником в першу чергу політичних реформ. Лідери студентського руху хотіли використати його візит, щоб змусити владу виконати їхні вимоги. Горбачов мав покласти вінок до Монумента народним героям, проте вирішив, як він сам казав, не втручатися у внутрішні справи КНР.

18 травня пройшла багатотисячна демонстрація студентів, які співали "Інтернаціонал", проте голова уряду зажадав від них негайно покинути Тяньаньмень і припинити голодування. Він сказав: "Майбутнє Китайської Народної Республіки у небезпеці!" Влада вирішила закручувати гайки і вже 20 травня оголосила про воєнний стан у столиці.

Сотні тисяч китайців, які зібралися на площі Тяньаньмень 2 червня 1989 року. На задньому плані — Богиня Демократії — десятиметрова статуя, створена студентами художніх шкіл за подобою Статуї Свободи
Сотні тисяч китайців, які зібралися на площі Тяньаньмень 2 червня 1989 року. На задньому плані — Богиня Демократії — десятиметрова статуя, створена студентами художніх шкіл за подобою Статуї Свободи

Армія намагалася пройти на площу, але наражалася на спротив демонстрантів. Нарешті 3 червня вранці в місто зайшли танкові частини, які зустріли відчайдушний збройний опір: протестувальники закидали танки і бронетранспортери "коктейлями Молотова". Демонстранти зводили барикади з автобусів, тракторів. Прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю в книзі "Сингапурська історія" цитує слова міністра торгівлі КНР Ху Піна: "Наступного дня після інциденту він особисто проїхав вулицею Чаньань – від Військового музею до комплексу для прийому гостей Дяоюйтай і бачив залишки 15 танків і бронетранспортерів, що димилися".

"Зачистка" та репресії

О 22:30 3 червня армійським підрозділам було віддано наказ стріляти. Відбувався хаотичний бій. Опір чинили в основному робітники, студентські лідери були не в змозі якось впливати на ситуацію. О 03:30 4 червня вони почали переговори з військовими, в таборі на площі залишалося до шести тисяч протестувальників. Гинули як мирні мешканці, так і військові. Іноземні спостерігачі називали різні цифри – від багатьох сотень до 3000 осіб. За офіційними даними, загинула 241 особа, проте список жертв не було оприлюднено; близько семи тисяч було поранено. Восьмеро людей згодом було страчено. Кілька тисяч арештованих громадян утримувалися багато років у в’язницях без суду і слідства.

Вже надвечір 4 червня 1989 року армійські підрозділи повністю опанували ситуацію в Пекіні. "Зачистка", яку провела тоталітарна комуністична влада і репресії, які настали після неї, викликали обурення майже в усьому світі. Нейтральну позицію зайняли уряди Радянського Союзу та Індії. Сателіти Кремля – Північна Корея, НДР, Чехословаччина – повністю підтримали дії китайської влади.

Так ціною загибелі великої кількості своїх громадян комуністичній владі КНР вдалося зберегти монополію на політичну владу.