Як Сталін вкрав Різдво: відомий історик розповів про долю найулюбленішого свята українців

Цьогоріч Україна вдруге відзначає Різдво Христове 25 грудня. Це повернення стало можливим завдяки відродженню традицій, які десятиліттями стиралися в часи радянської влади.

Традиційне українське Різдво, зі своїми колядками, щедрівками та обрядовими святами, стало жертвою комуністичної пропаганди, яка намагалася витіснити релігійні та національні елементи, замінюючи їх на "нові", радянські.

Чому Кремль так старанно намагався знищити наші традиції? Як у радянській пропаганді використовували дітей? Як наші пращури святкували Різдво та інші свята потайки? Чому Дід Мороз, якого "вигадали в Росії", — це частково вигадка, і яке відношення до цього має Німеччина?

Про це "Телеграф" запитав у відомого історика, публіциста та автора книги "Велика різдвяна книжка" Ярослава Грицака.

Боротьба з "релігійним дурманом"

Антиріздвянська політика в СРСР почалась після Жовтневого перевороту – в 1920-х роках.

"Головним нашим завданням є сприяння фактичному звільненню трудящих мас від релігійних забобонів", – мовилося в декреті Ради народних комісарів від 23 січня 1918 року.

Як відзначає в розмові з "Телеграфом" відомий історик Ярослав Грицак, головною причиною переслідувань було не лише придушення релігії. Це чи не найяскравіший приклад боротьби проти самих українців, їхньої ідентичності та майбутнього.

— Розділити ці явища на початковому етапі дуже складно. З приходом до влади більшовиків у 1917 році їхніми гаслами стали скасування всієї "старої буржуазної культури". Тому було заборонено не лише Різдво, але навіть Новий рік, який у той час взагалі не святкували, — розповідає він.

За його словами, радянська пропаганда намагалася представити будь-які свята, дитячі усмішки й подарунки як "буржуазний пережиток", який необхідно свідомо знищити.

— У своїй книзі "Велика різдвяна книжка" я писав про те, як у 1920-х роках організовували масові заходи, спрямовані на дискредитацію Різдва. Наприклад, проводилися мітинги, у яких брали участь навіть дошкільнята. Їх змушували нести плакати із гаслами, що висміювали релігійні традиції. Тобто пропаганда проникала в усі сфери життя й починалася буквально з "низів", — пояснює публіцист.

"Родители, не сбивайте нас с толку, не делайте Рождества и елку", — було написано на одному з плакатів, які тримали вихованці дитсадків.

Найуразливішій частині населення вбивали в голову, що саме під час зимових свят відбувається найбільше злочинів і пияцтва. А вже у 1927 році вихідні дні на релігійні свята повністю скасували.

Як розповідає Ярослав Грицак, такі масові атаки були спрямовані на послаблення впливу церкви та традиційної культури, оскільки вони об'єднували людей. Різдво було ядром, ключовим святом для кожної християнської віри.

— Крім того, Різдво було надзвичайно популярним — це свято радості, сімейного затишку, тепла і спільності. У багатьох бідних родинах це був ледве не єдиний день у році, коли сім'я могла зібратися разом за святковим столом і скуштувати щось особливе. Це справді було всенародне свято, — вважає історик.

Радянська влада натомість прагнула "вирвати" це свято з життя людей. Тобто позбавити його народного характеру й замінити чимось новим, радянським. Звісно, мова й про руйнування національної ідентичності та історичної пам’яті.

"Після Голодомору села перестали співати"

Документальних свідчень про покарання тих, хто чинив опір у 1920-х роках, немає. Проте це гіпотеза, яку ми мали б підтвердити зі спогадів людей, вважає відомий історик Ярослав Грицак.

— У 1920-х роках радянська влада ще не мала "зубів та кігтів", тобто настільки розвиненої репресивної системи, яка могла б активно карати. Це був період відносно помірної політики — доба НЕПу (нової економічної політики), — говорить він.

Тобто влада більше займалася деклараціями та ідеологічною боротьбою. А жорстких засобів ще не мала, або на той момент ще не хотіла використовувати.

— Наприклад, є цікаві спогади Івана Козловського, відомого українського співака, який, до речі, був улюбленим співаком Сталіна. Він згадував, як у 1920-х роках, бувши червоноармійцем, разом з іншими ходив колядувати. Це відбувалося, зокрема, у Полтаві. Також він згадував про свою зустріч із відомим письменником Володимиром Короленком. Тобто я думаю, що на той час боротьба з Різдвом ще не мала тотального характеру. Їм не вдавалося придушити це, — стверджує Ярослав Грицак.

До того ж варто розуміти, що у 1920-х роках українські сили та культура все ще залишалися сильними. Влада була слабкою й фактично "висіла в повітрі". Її вплив поширювався здебільшого на міста, тоді як у селах українські традиції зберігалися досить потужно.

Справжня атака на традиції розпочалася з 1929 року, під час колективізації. Тоді радянська влада впровадила масштабні репресивні заходи, які стали частиною політики побудови "нової країни". Одним із пунктів цієї кампанії було абсолютне нищення релігії: закриття та руйнування церков, знищення розписів у монастирях, арешти священників.

— Відповідно посилилися атаки й на народні традиції. Особливого піка ця боротьба досягла під час Голодомору 1932–1933 років. Багато людей, які пережили Голодомор, згадували, що після 1933 року села "перестали співати", а колядування поступово зникло, — говорить Грицак.

Ну а ще пізніше колядувати стало просто небезпечно. Оскільки колядування тепер було синонімом антирадянського акту.

"Покоління, яке забуло Різдво"

Певно, найбільше від антирелігійної кампанії "дісталося" одній з найвідоміших українських колядок "Нова радість стала".

Проте як розповідає історик, почути дзвін колядок до 50-х років ще можна було на Західній Україні. Це не було так радикально викорінено, і є відповідні свідчення. Наприклад, у Львові одразу після війни, у 1945-1946 роках, місцеві студенти організували коридор для свого професора.

— Це сталося під час заняття на Різдво. Коли професор, фахівець з латинської мови, зайшов до класу, студенти — поляки та українці — встали та почали співати. Колядували спочатку латиною, потім українською та польською мовами. А студенти зі Східної України, які тоді опинилися у Львові, дивувалися, адже вони вже забули, що таке колядування. Це був яскравий приклад поколіннєвого розриву, — вважає Грицак.

Як зауважує історик, з початку 1950-х років з’явилось ціле покоління людей, які не знали, що таке Різдво. А якщо і знали, то святкували його потайки, намагаючись, щоб ніхто не дізнався і не побачив.

"Дід Мороза придумали не зовсім росіяни"

Багато хто вважає, що саме росіяни вигадали Діда Мороза. Проте є документи, що свідчать про інше. Наприклад, реклама святкування ялинки в українській газеті "Нова Рада" від 29 грудня 1917 року, де вже згадувався Дід Мороз.

Також існує дитяча казка-п'єса "Дід Мороз", написана в 1920-х роках на Волині, яка тоді належала Польщі. Її автор, Микола Шугаєвський, не мав стосунку до СРСР та більшовиків — навпаки, він працював в Міністерстві освіти УНР.

Як говорить "Телеграфу" історик, Дід Мороз насправді з'явився в Німеччині.

— Він виник в середині XIX століття, після поразки революції 1848 року, відомої як "Весна народів". Ця революція була бунтом інтелігенції, середнього класу та лібералів проти монархії та за об'єднання німецьких територій в одну націю. Після поразки революції один німецький поет, який був її учасником, вигадав образ Гер Вінтера — старшого чоловіка, який ходить від хати до хати під час Різдва, але ніхто не пускає його за стіл, крім бідних людей. Гер Вінтер став символом Німеччини, яку "придушили", але яка повинна була колись повстати, — ділиться Ярослав Грицак з "Телеграфом".

— Цей образ виник у Німеччині. Треба розуміти, що й більшість атрибутів зимових свят, таких як ялинки та прикраси, також є німецьким спадком. Тому разом з цими традиціями в Росію і на українські землі прийшов також Дід Мороз, — пояснює Грицак.

Зрештою в 1930-х роках, за указом Сталіна, радянська влада офіційно визнала його, а також Снігуроньку частиною новорічної традиції.

— До речі ще до 1930-х років ялинки в СРСР були заборонені. Існує версія, що Сталін дозволив святкування з ялинками після того, як його дочка, Світлана Аллілуєва, побачила ялинку на святкуванні Нового року в американському посольстві. Вона запитала, чому в них немає такої традиції, і Сталін наказав дозволити ялинки. З цього моменту ялинки також стали частиною радянського новорічного святкування, — говорить Грицак.

Існує ще одна версія. У 1935 році на першій сторінці газети "Правда" з’явилася стаття Павла Постишева — одного з організаторів Голодомору та активного учасника згортання "українізації".

"Давайте организуем детям к Новому году хорошую елку!" — закликав заголовок. Вже наступного дня у всіх великих містах СРСР нібито запрацювали ялинкові базари з прикрасами.

"Замість Христа народився Ленін, замість зірки Вифлеєму — кремлівська п'ятикутна"

Однак відновлення традиції супроводжувалося одним "але" — лише в радянському виконанні!

— Починаються новорічні святкування з Дідом Морозом, Снігуронькою та іншими атрибутами. І що дуже важливо: з'являються коляди, але вже у радянському стилі. Замість традиційних колядок про народження Христа з'являються пісні, де співають, що народився Ленін, а не Спаситель. Замість Вифлеємської зірки сяє кремлівська п'ятикутна червона. Замість куті з медом і узвару на святкових столах з’явилися салати та алкогольні напої, такі як шампанське, — розповідає Ярослав Грицак.

Як підкреслює історик — це фальшивий фольклор.

— Насправді ці пісні й коляди були написані під впливом радянської влади, і це дуже огидно, оскільки ці традиції були спотворені. Формується не традиція святкування Різдва, а традиція святкування Нового року, де Різдво відходить на другий план і набуває нового значення — Різдва більшовизму та комунізму. Воно позначене не народженням Христа, а народженням Леніна, — стверджує публіцист.

Комсомольські колядки під впливом радянської цензури звучали приблизно так:

"Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!

Нова радість стала, яка не бувала:

Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.

Де цар був зажився, з панством вкорінився,

Там з голотою простою Ленін появився!".

"Добрий вечір, господарко,

Наша славная доярко,

Скільки зірок небо має,

Та ясніш ота палає,

Що на грудях ваших сяє!

По надоях, героїне,

Ми вам раді щедрувати –

Перша ви на Іршавщині.

По Вкраїні першість взяти!"

"Маємо шанс відродити українські традиції Різдва"

Сьогодні ми маємо можливість відновлювати українські традиції. Коли згадуємо про українське Різдво, уявляємо щось особливе: дідухи, колядки, солом’яні павуки, пахощі куті та тепло родинного кола. Однак не всі українці готові повернутися до цих звичаїв чи, наприклад, святкувати Різдво за новим календарем — 25 грудня. Багато хто й досі воліє зустрічати свято 7 січня.

Грицак наголошує, що Різдво — це не лише день народження Христа, а й свято обміну подарунками та збереження традицій.

— Завдяки соціальним мережам, культурним обмінам та ініціативам інтелігенції традиції Різдва в Україні отримують нове життя. Для нас це не просто релігійне свято, а важливий елемент національної ідентичності. Якщо порівнювати з Росією, то саме святкування Різдва, колядки й пов’язані з ними обряди, стають головними маркерами розходжень між нашими країнами, — зазначає публіцист.