Лі Куан Ю: "Яскраве світло" вундеркінда, який збудував могутню державу на бідному острові

Читать на русском
Автор
5120
Сінгапур. Сучасне фото, після 2015 року Новина оновлена 23 березня 2024, 23:31
Сінгапур. Сучасне фото, після 2015 року

Понад 30 років Республіку Сінгапур очолював геніальний стратег у політиці й економіці

Роль особистості в історії… Український літературознавець, академік НАН України Дмитро Затонський якось назвав видатних людей "гаурізонкарами" — гірськими вершинами, які знаходяться на недосяжній висоті, свого роду титанами духу і звершень. Проте будь-який "гаурізонкар" має свої чесноти та недоліки…

23 березня 2015 року помер Лі Куан Ю, перший і багатолітній прем’єр-міністр (1959—1990) Республіки Сінгапур – крихітної держави в Південно-Східній Азії. Цього геніального стратега і в політиці, і в економіці, називають "батьком сінгапурської нації". Він своєю залізною рукою здійснив справжній прорив: позбавлений найменших природних ресурсів острів з групи держав третього світу, які розвиваються, увірвався в елітарну групу держав світу першого. І за багатьма показниками посідає там місце у першій п’ятірці.

Стрімкий ривок не "паперового тигра"

Так, Сінгапур за рівнем валового внутрішнього продукту (ВВП), за паритетом купівельної спроможності з розрахунку на душу населення (розрахунки МВФ, 2023 рік) посідає третє місце у світі – 133 108 доларів, поступаючись лише Люксембургу (143 304) та Ірландії (137 638). Для порівняння, ВВП на душу населення декількох держав світу: Швейцарія – 89 537, США – 80 412, Велика Британія – 56 836, Японія – 52 120, Польща – 45 538, сусідня Малайзія – 37 083, РФ – 35 310, Україна з поправкою на широкомасштабну війну, яку розпочав Кремль 24 лютого 2022 року, – 14 304 долари…

На відміну від держав, які використовують у своєму економічному розвитку поклади корисних копалин (нафта, природний газ, горючі сланці, руди, золото, алмази…), Сінгапур майже третину національного доходу виробляє у сфері високих технологій, особливо електроніки.

Велике значення для економіки держави-міста має і морський порт Сінгапуру (2022-го річний вантажообіг становив 370 млн тонн). Він хоч і поступається китайському Шанхаю (442 млн тонн), але значно випереджає найбільший морський порт Європи – Роттердам у Нідерландах, що посідає третє місце у світі (231,6 млн тонн). Розвиток Сінгапуру як центру морського і повітряного транспорту за останні пів століття вражає, хоча, звісно, велике значення має вдале географічне розташування острова на перетині шляхів міжнародної торгівлі.

Крім того, Сінгапур — один з найбільших фінансових центрів світу, він поступається лише Нью-Йорку і Лондону і випереджає Гонконг, Сан-Франциско, Пекін, Цюрих, Франкфурт. Також Сінгапур посідає почесне третє місце у світі за обсягом перероблення нафти та кількістю угод з її продажу, плідно співпрацюючи з такими транснаціональними корпораціями, як Shell та Esso.

Однак які були стартові умови для такого унікального стрибка в економіці – від напівфеодального суспільства колишньої британської колонії до розвиненої сучасної країни? І хто був тим мотором, який вивів цей болотяний, погано придатний для життя острів на вершину світової економічної системи?

Лі Куан Ю народився 16 вересня 1923 року в Сінгапурі в родині емігрантів з південного Китаю. Ієрогліф "куан" означає світло, а "ю" — яскравість". Отже, маємо "яскраве світло". Китайське ім’я хлопчику дав його дід Лі Хунлен, який вірив у зірку свого першого внука і в те, що вона буде яскравою.

Це була родина середнього класу, лояльна до британської колоніальної адміністрації. Навіть перше ім’я хлопчика – Гаррі, від якого він відмовиться вже у зрілому віці – підкреслювало цю лояльність. 1931 року хлопчика віддали в англійську початкову школу, а згодом у коледж з англійською мовою навчання.

Сімейне фото родини Лі в 1946 році перед його від'їздом до Великої Британії. Гаррі (Лі) Куан Ю позаду батьків в середині між братами і сестрою
Сімейне фото родини Лі в 1946 році перед його від'їздом до Великої Британії. Гаррі (Лі) Куан Ю позаду батьків в середині між братами та сестрою

Він не знав літературної китайської мови, дід розмовляв одним з багатьох південнокитайських діалектів. Серед однолітків Гаррі розмовляв англійською чи малайською "базарною" із вкрапленням китайських слів. Сінгапур і тоді був багатонаціональною державою; зараз нащадки китайських емігрантів становлять понад 74% населення, малайці – 13,5%, індійці (здебільшого таміли) – 9,2%.

Влітку 1939 року Гаррі переїхав до Великої Британії, де склав іспити до одного з найпрестижніших університетів метрополії – Кембриджу. Друга світова війна поламала всі його плани, і він повертається на батьківщину, де вчиться в єдиному виші Сінгапуру – Коледжі Раффлза. Проте війна прийшла і в його дім. Японська імператорська армія вже у лютому 1942 року захопила острів, 80-тисячний британський гарнізон капітулював. Під час жорстокої японської окупації Гаррі завдяки гарній англійській працював в окупаційній адміністрації.

Парад японської імператорської армії в Сінгапурі. Лютий 1942 року
Парад японської імператорської армії в Сінгапурі. Лютий 1942 року

По закінченні Другої світової він повертається до Лондона. Якийсь час навчається в Лондонській школі економіки, проте невдовзі переходить до Кембриджу, де 1949 року отримує два "червоні" дипломи – з права й економіки.

Знову повернення на батьківщину і початок кар’єри адвоката. Він консультує представників профспілок, стає відомим на острові після декількох перемог під час судових засідань. Це був одночасно і початок політичної кар’єри – вже Лі Куан Ю (ім’я Гаррі залишається лише для рідних і близьких друзів) 1954 року засновує помірковано соціалістичну Партію народної дії (ПНД). П’ять років партія, яка об’єднувала у своїх лавах представників трьох найбільших етнічних груп, наголошуючи на мультикультуралізмі, крок за кроком готується до здобуття незалежності. Проте поступово від неї відколюється ліве, прокомуністичне крило. Його лідери згодом потраплять у тюрми чи будуть вимушені емігрувати.

"Світ не зобов’язаний нас годувати!"

1959 року відбуваються парламентські вибори в уже самоврядній країні в складі Британської імперії. І от ПНД здобуває абсолютну більшість у місцевому парламенті. Далі був невдалий дворічний союз з сусідньою Малайзією – з 1963 року. Однією з причин розриву відносин стали міжнаціональні конфлікти в федерації та побоювання еліти Малайзії у зміні етнічного балансу на користь китайців.

Проте все минуло безболісно, і Сінгапур був практично "викинутий в незалежність". Стартові можливості крихітної держави, трохи меншої за розміром від міської агломерації Києва, були мінімальними. Проте Лі Куан Ю сказав: "Світ не зобов’язаний нас годувати!" Він почав свій шлях до суспільства, в якому поєднувався авторитаризм і вільна конкуренція, планування і боротьба за довіру інвесторів, гостинність до іноземців і жорстке поводження з політичними опонентами, не менш жорстка боротьба з корупцією і відсутність незалежної судової системи…

Є і фірмові "сінгапурські" методи: там досі діють тілесні покарання, і не тільки для дорослих. Лі Куан Ю вважав, що це абсолютно нормальне явище, згадуючи, що "нічого страшного ні зі мною, ні з моїми однокласниками не сталося". Для держав західного світу з його ліберальними цінностями це взагалі виглядає як звичайне варварство.

Лі Куан Ю, 1975 рік
Лі Куан Ю, 1975 рік

У своїй книзі "Сінгапурська історія: 1965—2000. З Третього світу – в перший" вже колишній прем’єр писав: "В боротьбі за виживання ми керувалися принципом: Сінгапур має стати організованішим, ефективнішим, енергійнішим, аніж інші країни регіону. Якби ми були просто настільки ж добрі, як наші сусіди, у підприємців не було б жодних підстав, щоб налагоджувати свою роботу в Сінгапурі. Ми мали створити для інвесторів можливості працювати в Сінгапурі успішно і прибутково, попри відсутність внутрішнього ринку і природних ресурсів". І ключовим у спілкуванні з інвесторами стало саме слово "довіра".

Лі Куан Ю 1961 року залучає до своєї команди реформаторів видатного голландського економіста Альберта Вінсеміуса – голову оглядової місії ООН в цій державі. Європеєць майже чверть століття вибудовував стратегію економічного розвитку Сінгапуру. Уряд вперто дотримувався його порад (вище ми писали про виняткові успіхи, яких досягла держава за роки незалежності). В ситуації комуністичної загрози, яка просто витала в Південно-Східній Азії 1960—1970-х років, уряд розв'язав питання зміцнення обороноздатності острова. І розв'язав його досить несподівано і нестандартно, залучивши спочатку спеціалістів з Ізраїлю, а потім і з антикомуністичного Тайваню.

Методи багатолітнього голови уряду навряд чи можна назвати ліберальними. Будь-які прояви лівого екстремізму придушували в зародку. Фільтрували й інформацію, яка надходила з-за кордону і стосувалася політичної системи держави. Прем’єр казав: "Свобода преси, свобода ЗМІ має бути підпорядкована першорядним потребам цілісності Сінгапуру".

Паралельно ця ж держава поступово ставала містом садів, кардинально було розв'язано питання постачання води, будували десятки хмарочосів, де розмістили філії транснаціональних корпорацій і банків. Держава відмовилася від стягування податків на вивезення доходів, які отримували вкладники, а також і податків на вивезення капіталу. Економічна система і зараз працює, як швейцарський годинник.

Президент США Рональд Рейган з прем’єр-міністром Сінгапуру Лі Куан Ю. Праворуч їхні  дружини:  Ненсі Рейган і місис Лі на Північному портику перед офіційним обідом для прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю, 8 жовтня 1985 року
Президент США Рональд Рейган з прем’єр-міністром Сінгапуру Лі Куан Ю. Праворуч їхні дружини: Ненсі Рейган і місис Лі на Північному портику Білого дома перед офіційним обідом для прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю, 8 жовтня 1985 року

Вісім разів Лі Куан Ю приводив свою партію до перемог на парламентських виборах. Цікаво, що молодь частіше голосувала проти ПНД через її геть не ліберальний курс і в політиці, і в низці соціальних програм (сінгапурці мають право народжувати двох дітей, а народження наступних вже стає важкою фінансовою проблемою навіть для представників середнього класу).

1990 року лідер держави оголошує про відставку, проте невдовзі отримує зовсім не "весільний" пост старшого міністра, а згодом до 2004 року і міністра-наставника. "Тим, хто вважає, що, залишивши посаду прем’єра, я цілком і повністю піду на пенсію, слід перевіритися в психіатра. Я піднімусь навіть з могили, якщо відчую, що в Сінгапурі щось не так", – казав він.

Лі Куан Ю, 2002 рік
Лі Куан Ю, 2002 рік

З 1990-го до 2004 року кабміном формально керував Го Чок Тонг, син його давнього соратника по партії. А з серпня 2004 року уряд Сінгапуру очолив старший син Лі Куан Ю — Лі Сянь Лун, який продовжує курс батька. Сам же колишній лідер країни, котрий залишив насправді дивовижну, хоч і неоднозначну спадщину, був кремований і похований 29 березня 2015 року з державними почестями.