"Волинські Афіни" — суперник Ватикану. Як князь Василь-Костянтин Острозький став оборонцем православ’я

Некоронований король Волині, князь Острозький і воєвода Київський Василь-Костянтин 1574 року переніс свою резиденцію з Дубна до Острога. Цьому невеликому місту судилося стати потужним центром культури й освіти. Князь розпочинає перебудову Острозького замку…

Люблінська унія

На той час у Луцькому і Кременецькому повітах Василю-Костянтину належали сто міст і містечок, 40 замків і понад 1300 сіл. А наприкінці XVI століття — вже третина історичної Волині (сучасні Волинська і Рівненська області, захід Житомирської); він володів маєтностями на Київщині та Черкащині. З могутніми магнатами Великого князівства Литовського (ВКЛ) — князями Острозькими, Радзивілами, Ходкевичами, Сангушками та Вишневецькими — не могли змагатися своїми статками навіть польські королі та їхні наближені польські магнати. Щороку понад мільйон золотих дукатів доходу приносили князю його маєтності.

Минуло лише п’ять років із часу підписання угоди про утворення нової федеративної Польсько-Литовської держави — Речі Посполитої. Магнатерія Великого князівства Литовського після чотирьох місяців складних переговорів програла битву делегатам із Польського королівства, яких підтримала і здебільшого збідніла шляхта ВКЛ. 1 липня 1569 року свій підпис під угодою у Любліні був вимушений поставити сам Василь-Костянтин — оборонець православної віри. Його землі опинилися у межах Польського королівства.

Чи не головну роль у перемозі польського короля і першого монарха Речі Посполитої Сигізмунда II Августа зіграла потужна місіонерська та освітня діяльність отців єзуїтів за підтримки римських понтифіків. 1577 року у Римі починає роботу Грецька колегія, яка стала кузнею кадрів для праці католицьких місіонерів на землях, де ще панувала православна релігія, а також набирали силу протестанти (кальвіністи, лютерани, антитринітарії). Річ Посполита ставала все менш толерантною в питаннях релігії.

Ректор Віленської єзуїтської колегії Петро Скарга вважав лише римо-католицьку церкву "істинною", і, на його думку, "зі словенської мови жодний не може бути вченим". Трактат "Про єдність Божої Церкви під одним пастирем" він присвятив Василю-Костянтину Острозькому, в надії навернути православного магната до католицтва.

Наступ новопосталої держави відбувався на двох фронтах: конфесійному і мовному. Яку відповідь могли дати православні братства, наприклад, Львівське Успенське чи волинський Миляновицький гурток православних інтелектуалів, які перекладали праці грецьких богословів? Навряд чи адекватну, бо без потужної фінансової підтримки їм годі було сподіватися на перемогу чи хоча б досягнення паритету в протистоянні з єзуїтами, за якими стояв Ватикан з його ресурсами.

"Острозька Біблія" та "Буквар" ("Азбука")

Отже, 1576 року в Острозі коштом князів Острозьких почав діяти потужний науково-видавничий центр. "Його початкова мета була цілком конкретною: підготувати випуск першої друкованої Біблії по церковнослов’янському і тим самим утвердити престиж "словенської" мови на рівні з визнаними сакральними мовами — гебрейською, грецькою та латиною… друкована версія Святого Письма підносила б її статус, а водночас демонструвала старожитність "грецької віри" русинів", — пише українська історикиня Наталя Яковенко в книзі "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України" (Київ, "Критика", 2005).

Так, це була своєрідна відповідь князя духовному лідеру польської Контрреформації, єзуїту Петру Скарзі. Останній своїми діями та проповідями лише роздмухував міжконфесійний конфлікт — справа йшла до Берестейського собору 1596 року і появи Греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Римському папі.

Того ж 1576 року у т.зв. Пригородку біля Острога постала школа, а згодом й вища школа — Академія. Значну роль у її розбудові відіграла небога Василя-Костянтина (дочка покійного старшого брата Іллі), княгиня Гальшка-Єлизавета Острозька, яка заповіла чималі гроші на "шпиталь і Академію Острозьку".

Цікаво, що князь Василь-Костянтин залучав до роботи в Острозькому культурно-освітньому центрі діячів різних конфесій (кальвіністів і лютеран, навіть католиків, а не тільки православних). Першим ректором Академії став письменник-полеміст і поет Герасим Смотрицький, батько церковного й освітнього діяча Речі Посполитої, українського мовознавця, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов, автора "Граматики слов'янської" Мелетія Смотрицького.

Вчені і викладачі Академії (серед них відзначимо такі знакові постаті як Христофор Філалет, Василь Суразький, рідний брат Семерія (Северина) Наливайка — Дем’ян, нарешті Кирило Лукаріс, в майбутньому багаторічний Александрійський та Константинопольський патріарх) налагодили широкі міжнародні зв’язки з центрами освіти і науки в Західній Європі, на Балканах і в Греції.

Першою відомою книгою Острозької друкарні став "Буквар" ("Азбука") від 15 червня 1578 року, на титулі якої був такий напис: "Напєчатана сіа книжка по грєчєскіа альфа вита, а по рускіи азъ буки". Це було перевидання "Букваря", надрукованого 1574 року у Львові. З початку роботи Острозької друкарні і до 1581 року включно, після переїзду до Львова, нею опікувався Іван Федорович (Федоров) — засновник чотирьох друкарень — у Москві, Заблудові (нині — Польща), Львові та Острозі. Про походження східнослов’янського друкаря, емігранта з Московії, який продовжив справу Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини, дослідники досі ламають списи.

1580 року Іван Федорович видав одразу два фоліанти — "Книга Нового завіта" та "Книжка собраніє вещей нужнъйших". Наступного року, 12 серпня з Острозької друкарні виходить у світ знаменита "Острозька Біблія". Це був справжній шедевр — найвидатніший витвір слов’янського книгодрукування. На вищеназваних виданнях участь Івана Федоровича зазначена розміщенням "марки" (друкарського знаку), які раніше проставляли у Львові при друку "Апостола" і "Букваря".

Над "Острозькою Біблією" працювало ціле гроно знавців давніх мов на чолі з ректором Академії Герасимом Смотрицьким. Звіряли тексти за декількома авторитетними списками. І серед них: т.зв. Геннадіївський список, зроблений 1499 року за наказом новгородського архієпископа Геннадія і переданий 1573 року писарю канцелярії ВКЛ Михайлу Гарабурді царем Московії Іваном IV Лютим; латинська Вульгата — переклад Біблії з IV століття; так звана Празька "Біблія" від 1488 року; переклад "Біблії" білоруського книговидавця Франциска Скорини; використовували також окремі переклади з сербської та болгарської мов.

Також потужний гурток перекладачів виконував переклади деяких книг "Біблії" з грецької мови. "Вперше у слов’янській "Біблії" текст було поділено на розділи (за Вульгатою). Це видання зберегло традиційну церковно-літературну мову, яка стала нормою… Книга видана форматом in folio, складається з п’яти частин, з окремою пагінацією, містить 628 аркушів, текст розміщено у два стовпці, шрифт чіткий і легкий для читання (т.зв. "Острозький" шрифт). Художнє оздоблення книги репрезентоване гербом В.-К. кн. Острозького…" ("Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання"; Острог, 1997).

Взагалі, за підрахунками академіка Ярослава Ісаєвича, на даний час відомо про 28 видань Острозької друкарні. Останні книги вийшли друком вже після смерті Василя-Костянтина Острозького 1608 року, а саме у травні 1612-го — "Часослов" і "Місяцеслов".

Український філософ й історик Петро Кралюк писав про політичну ситуацію на теренах уже багатоконфесійних на той час українських земель у Польсько-Литовській державі наприкінці XVI століття:

"Оптимальним стало б створення на теренах Речі Посполитої своєї православної церкви з патріархом — як це зробили в себе московити 1589 року. Проте урядовці Речі Посполитої не виявили щодо цього питання ні належного інтересу, ні політичної волі. Хоча з боку православних шляхтичів і магнатів такий інтерес був. Певні кроки у створенні такої осібної православної церкви робив князь Василь-Костянтин Острозький. На користь цього свідчить його релігійно-культурна діяльність — заснування Острозької академії, видання "Острозької Біблії", інших потрібних для православної церкви книг, розбудова церковних структур" ("Українці і поляки: 1000 років (не)порозуміння", Харків, "Фоліо", 2021).

Розправа над православ’ям

Отже, після смерті могутнього і казково багатого Василя-Костянтина Острозького столиця його володінь Острог як визначний центр культури в Україні, де знаходилася друкарня "книг небачених", починає занепадати. Місто дісталося у спадок сину Василя-Костянтина Острозького — Янушу, який ще у молодому віці став католиком. Він 1613 року продає Київському братству Острозьку і Дерманську друкарні. Остаточно добиває колись славнозвісні "Волинські Афіни" кузина Януша — Анна-Алоїза Острозька-Ходкевич, яка була ревною, чи навіть фанатичною католичкою.

1636 року відбулася загальна розправа княгині та її військових загонів над православ’ям на Острожчині. Під час перепоховання на Великдень її батька Олександра вже за католицьким обрядом (вона вигадала, що він перед смертю зрікся віри пращурів) вибухнуло повстання, жорстоко придушене. Десятки православних були закатовані та вбиті.

На руїнах колись славної Острозької академії, друкарні і шпиталю було заплановано збудувати католицький центр. "Волинські Афіни" завершили свою історію. Проте вже за часів незалежності України, 1994 року, був утворений Острозький колегіум, а за два роки він був перейменований указом президента України Леоніда Кучми в Острозьку академію.