Катерина Бужинська: "Зірку" Ані Лорак розбито вщент, а без Стаса Михайлова моя пісня краща

Цей рік для народної артистки України Катерини Бужинської став по-справжньому ювілейним. 13 серпня співачці виповнюється 45 років, її творча кар’єра налічує вже 25, а щасливий шлюб — 10 років. Але Катерина не планує гучні святкування та банкети — не на часі, — вона займається волонтерською діяльністю, їздить з концертами по Європі та Україною, збирає кошти для ЗСУ і виступає для нашого війська. Попри таке завантаження співачка за останній рік записала п’ять сольних пісень і випустила шість дуетів.

Як вона встигає займатися творчою діяльністю та сім’єю з малими дітьми, на якій вік почувається та як залишається красивою і щасливою — співачка відверто розповіла "Телеграфу".

Батьківщина — Чернівці

— Катерино, вітаємо вас із ювілеєм. З якими відчуттями підійшли до цієї дати?

— По-перше, я себе не відчуваю на цей вік. У мене таке враження, що зупинилася на 35. Коли питають, скільки мені років, я відповідаю: "Трошки більше тридцяти" (сміється). По-друге, у мене відчуття, що я як жінка все встигла зробити: народити сина і двох доньок, самостійно побудувати будинок, посадити дерево (і не одне), зробити кар’єру, стати успішною, бути красивою та щасливою.

Відмічати день народження планую в сімейному колі, а коли повернуся в Україну, матиму ювілейні концерти і зберу своїх українських друзів. Дуже гучно святкувати не планую, тому що вважаю, як то кажуть, не на часі.

— Ви народилися в російському Норильську. Чи залишилися родичі в цьому місті або десь у РФ?

— Мій тато з Хмельниччини, а мама з Чернівців. Батько працював будівельником, він споруджував будинки на палях. Вони з мамою поїхали у відрядження до Норильська, де я і народилася. За рік ми вже повернулися до Чернівців. Тому вважаю своєю батьківщиною рідні Чернівці та Буковину. Мене ніщо не пов’язує з Росією, там у мене нема родичів і ніколи не було.

— Що зараз відбувається з піснями російською мовою у вашому репертуарі? Плануєте перекладати українською?

— Так, я перекладаю свої пісні українською. Дуже зайшла "Романсеро", Юрій Рибчинський зробив український переклад. За місяць ця пісня набрала півтора мільйона переглядів. Люди пишуть: "Дякуємо вам, бо під цю пісню ми танцювали, коли були дітьми, і тепер маємо змогу танцювати під неї знову. Це неймовірно запальна пісня. Хіт всіх народів!" Ця пісня дуже подобається людям. Ще мене просять заспівати українською пісню "Лёд". Незабаром я це зроблю. До свого дня народження презентувала україномовний варіант пісні "Бажаний".

— Вашою викладачкою з вокалу у Чернівцях була Марія Когос. У неї також навчалася Ані Лорак. Ви обурені, що Лорак зрадила Батьківщину?

— Так, ми разом займалися у Марії Аронівни. У неї навчалося багато знаних співачок — Марта, Таня Решетняк… Звісно, я Лорак засуджую, адже вона продалася за гроші. Треба мати совість і гідність і не забувати Батьківщину та свій народ. В Чернівцях на Театральній площі є алея Слави, де розміщені "зірки" Софії Ротару, Іво Бобула, моя та інших артистів. Так от "зірку" Ані Лорак люди розбили вщент, бо вони дуже обурені. Мені не зрозуміла позиція, коли кажуть, що мистецтво поза політикою. В час, коли вбивають дітей і українці страждають, не може публічна особа мовчки стояти осторонь і не висловлювати свою думку з приводу того, що відбувається.

Війна почалася 2014 року

— Колись вас поєднувала не лише творча співпраця (був дует на пісню "Королева вдохновения"), а й дружба зі співаком Стасом Михайловим. Ця пісня й досі є на ваших YouTube-каналах. Ви не плануєте позбутися всього, що нагадує в творчості країну-агресора та артистів, які підтримують терор?

— Ця пісня написана 2009 року українським автором Сергієм Бакуменком. Так склалося, що ми її заспівали дуетом з російським артистом. З ним ми дуже давно не спілкуємося. Цю пісню я переклала українською, дякуючи поетесі Катерині Костюк, і тепер заспівала її разом із Михайлом Грицканом. Стало набагато краще, аніж був російський варіант.

— Чи є хтось з ваших російських колег — співаки та співачки, поети та композитори, — з ким ви досі спілкуєтеся, кого можете віднести до "хороших русских", ті, хто підтримує Україну?

— На початку 2014 року я припинила спілкуватися з усіма російськими артистами й взагалі будь-якими росіянами. Це моя принципова точка зору на ці жахливі події. Але на початку повномасштабного вторгнення 2022 року багато хто з Росії мені писав: "Вибач! Нам соромно, що ми росіяни!"

Для мене війна почалася 2014 року, відтоді займаюся волонтерською діяльністю. Моя пісня "Солдат України" була створена ще 14-го. Я перша серед українських виконавців зробила благодійний тур столицями європейських країн. У десятьох містах ми зібрали гроші на допомогу дітям, батьки яких загинули в зоні АТО. Тому я давно розумію, що відбувається в нашій країні, моя позиція з цього приводу дуже категорична.

Я люблю свої Батьківщину, Чернівці, де багато моїх друзів, тут живе мій тато Володимир Сергійович та брат Олег, який недавно повернувся з фронту. Він на початку війни пішов добровольцем до лав ЗСУ, служив в 10-й окремій штурмовій бригаді "Едельвейс". В цивільному житті він журналіст, спортивний коментатор. До речі, під час створення пісні "Сила кохання" про наших героїв-захисників, тато з братом, який тоді на один день приїхав у відрядження, знялися у цьому кліпі. Мій брат два рази вважався зниклим безвісти й дивом залишався живим.

З Палацу піонерів — у ресторан

— В підлітковому віці ви співали в ресторані. Чому батьки вам дозволили набути такий досвід?

— З дитинства мала бізнес-жилку. Пам’ятаю, як в магазині за містом побачила дуже красиві та недорогі лосини, купувала їх, а в школі дівчаткам продавала трохи дорожче. Завдяки цьому мала кишенькові гроші.

Свій перший справжній гонорар — 10 доларів — я заробила в Одесі на Дерибасівській, де виступала на День міста, куди мене запросив композитор і народний артист (з 2001 року) Микола Свидюк.

В юному віці я неофіційно працювала в Чернівецькій філармонії, їздила з народними артистами на виступи і була солісткою ансамблю "Дзвінкі голоси" тоді ще в Палаці піонерів. Коли мені було 14 років, вечорами працювала в одному з найпопулярніших ресторанів Чернівців "Європейський", де часто виступали всесвітньо відомі зірки.

Я не співала на замовлення. У мене була 30-хвилинна програма, яку виконувала з джазовим колективом. Для мене це був дуже великий досвід. Саме там мене помітив відомий продюсер і в Києві розповів, що я талановита дівчинка. Так почалася моя професійна кар’єра.

Крім іншого, в ресторані я заробляла гроші, а вечорами батьки мене зустрічали. Вони мене оберігали і вірили, адже я вже їздила на міжнародні конкурси, де перемагала. Мене дуже любили і всі знали, що я обов’язково стану зіркою. Я досі з усіма музикантами та колегами з того періоду свого життя товаришую і спілкуюся.

— Ви були другою співачкою (після Алли Пугачової) з пострадянського табору, хто виступав в Сан-Ремо — на пісенному фестивалі, страшенно популярному в наших краях. Відчували тоді, що це якась ваша особлива місія?

— 2001 року, коли я приїхала на всесвітньо відомий фестиваль у Сан-Ремо, вже тоді підсвідомо проводила соціальну роботу. Я хотіла заспівати пісню "О, моя свята Україно!", а представники італійського каналу Rai Uno TV, наполягали на російськомовній пісні "Счастье, которое снится". Я виставила ультиматум: або співаю українською, або — їду додому! Вони погодилися. Люди з усього світу писали листи й дякували, що мали можливість почути пісню українською мовою.

В ті самі роки я активно гастролювала Європою. Це були концерти для діаспори. В мене була програма італійською мовою, де я співала пісні відомої на Апеннінах співачки Міни, яку я вважаю своєю вокальною вчителькою.

— Свого часу ви були парафіянкою церкви Сандея Аделаджі, з яким на території України пов’язано багато скандалів. Як ви зараз оцінюєте своє захоплення "проповідями" цього пастора?

— Я не була парафіянкою тієї церкви. Але там була дуже крута американська апаратура, і ми, артисти, приходили туди, щоб мати можливість поспівати на тій апаратурі. Мій перший чоловік і продюсер Юрій Квеленков тому і привів мене туди. Там я виступала декілька разів. Про саму церкву та її пастора нічого сказати не можу, оскільки я православна християнка і ходжу в українську церкву.

Концертів стало менше, але гроші вкладаю у творчість

— Ваш чоловік Дімітар свого часу посварився зі своїми бізнес-партнерами, що призвело до втрати статків і прибутків. Як зараз виглядають справи — чи вдалося йому налагодити бізнес?

— Зараз у нього з бізнесом все більш-менш вдало — займається паливом. Не люблю вдаватися в подробиці чужих справ… На початку війни, коли в Болгарії прем’єром був Кирил Петков, Болгарія таємно допомагала Україні. Раніше про це не можна було казати вголос. Мій чоловік брав участь у допомозі, я щиро дякую йому за це. Він — справжній патріот України. Ми разом 11 років, і весь цей час Дімітар усіма силами підтримує Україну.

— З початком великої війни кількість концертів і корпоративів значно зменшилася, чи Дімітар бере фінансову участь у вашій творчості?

— У своїй творчості собі я допомагаю сама. Можна сказати, перебуваю на самозабезпеченні. Так, концертів стало менше, але вони є, і свої гроші я вкладаю у творчість.

— Чи була у вас мрія стати частиною болгарського шоубізнесу? Чи намагалися завести потрібні знайомства та контакти в музичному світі Болгарії?

— Болгарський шоубізнес різниться від нашого деякими моментами, але є й багато схожого. Тут також є народні артисти, які вже по 30-40 років на сцені. В Болгарії дуже популярна специфічна музика, яка називається "чалга". Найпопулярніша співачка Болгарії — Лілі Іванова, вона справжня прима, їй цього року виповнилося 85! Оскільки у нас із нею схожий тембр голосу, мене тут назвали "українська Лілі".

В Болгарії я теж виступаю. В мене є репертуар болгарською мовою, також співаю англійською. Тут проводять багато заходів, на які мене запрошують. Але все одно, Україна для мене в пріоритеті, це й більший майданчик, рідна публіка, творче зростання і життя. Як почалася велика війна з лютого 2022-го, я пів року не була в Україні, і це для мене була справжня трагедія.

— Цього року у вашій родині ще один ювілей — 10 років вашому шлюбу з Дімітаром. Як вважаєте, хто з вас більший подарунок — ви для Дімітара чи Дімітар для вас?

— Мій чоловік завжди каже, що я для нього — справжній подарунок. Мені приємно це чути. Це чують Катруся та Дмитрик і повторюють за ним. Я також чоловікові дуже вдячна, він — чудовий тато для наших дітей.

Світлини надані Катериною Бужинською