Кремль не має плану на випадок смерті Путіна: що на Заході пишуть про російські "вибори"

Результат "виборів" в РФ очевидний, однак західні аналітики вказують на важливі моменти.

Голосування на "виборах" президента РФ 2024 року триватиме аж три дні — з 15 по 17 березня. Однак результат "волевиявлення" очевидний — диктатор Володимир Путін готується провести ще шість років у кремлівському кріслі.

Що про "вибори" у Росії пишуть західні аналітики — дізнавався "Телеграф".

Здійснена мрія Путіна та старих силовиків

"Скільки вам буде років, коли 2030-го закінчиться наступний президентський строк Володимира Путіна? Хто із сучасних світових лідерів все ще буде на посаді? До того часу Путін буде при владі вже 29 років, і під час його правління народиться трохи менше половини населення Землі на той момент", — цими словами починається матеріал британського письменника та історика Оуена Меттьюза для The Spectator.

Меттьюз називає очільника Кремля "царем-порожнім місцем". Війна проти України, яку Путін розв’язав, щоб затвердити велич Росії, показала світу, що розхвалена російська армія не здатна здобути перемогу над набагато меншими за розмірами українськими силами.

"Замість того, щоб зупинити розширення НАТО, [Путін] сприяв його поширенню на раніше нейтральні Швецію та Фінляндію. Вторгнення знищило ключові сектори російської економіки…, раптово призупинило іноземні інвестиції та зробило Росію економічним васалом Китаю, — пише британський автор. — Війна дозволила Путіну та старим силовикам, які його оточують, здійснити мрію, якої, можливо, прагнуть багато людей похилого віку, але мало хто її досягає — створити майбутнє, яке відображає ідеалізовану версію минулого їхньої країни".

Росія зараз радше нагадує країну середини XX, а не XXI століття. Оуен Меттьюз наголошує, що Путін зробив фетишем захист російського суверенітету, який насправді ніхто ніколи не намагався знищити.

Водночас, зазначає історик, "секрет успіху" Путіна полягає в тому, що він не є диктатором, який утримує свою владу виключно репресіями та пропагандою. Він усе ще має активну підтримку росіян, з якими поділяє бачення Росії як могутньої нації, яку буцімто хоче знищити Захід. Ключове питання політичного виживання Путіна полягає в тому, наскільки йому вистачить ресурсів. Адже нинішній економічний бум у Росії природно пов’язаний із величезним збільшенням державних витрат на війну, які не можуть тривати вічно.

"Чим саме закінчиться війна в Україні, і на яких умовах, залишається незрозумілим. Але Міністерство фінансів Росії, зі свого боку, припускає у своєму бюджетному прогнозі, що військові витрати суттєво скоротяться у 2025 році. Це означало б мир — або, принаймні, тупикову ситуацію — дивіденд, який має вивільнити більше грошей, щоб заплатити за райдужні обіцянки Путіна електорату. Але враховуючи, що іноземні інвестиції мертві, цілі сектори економіки знищені, а західні санкції навряд чи будуть зняті протягом деякого часу, залишається загадкою, як Кремль очікує, що російська економіка повернеться до своєї довоєнної форми", — підкреслює Оуен Меттьюз.

Лакмусовий папірець для адмінресурсу

Британський експерт Адам Лентон звертає увагу на три ключові моменти, варті аналізу під час перебігу президентських виборів у Росії.

По-перше, порівняно мало згадок про війну: "Стратегія Кремля протягом усього конфлікту покладалася на мовчазну згоду громадськості та відсторонення від військових дій в обмін на певну нормальну ситуацію вдома", — пише Лентон. Але серед російського населення зростає втома від війни – доказом цього є результати недавніх опитувань, в яких більшість росіян висловилися за початок мирних переговорів – хоча невідомо, на яких умовах.

Саме тому промова Путіна до Федеральних Зборів Росії 29 лютого почалася і закінчилася вихвалянням військових досягнень, але основна її частина була присвячена перераховуванню здобутків, програм і цілей, значною мірою далеких від війни.

Другий момент – це тиск для досягнення потрібних очільнику Кремля результатів.

"Для чиновників вибори є лакмусовим папірцем на їхню здатність зібрати адмінресурс і принести Путіну несподіваний результат від електорату. Більшість звітів свідчать про те, що Кремль сподівається забезпечити явку принаймні 70% виборців, і що приблизно 80% голосів віддадуть за Путіна, що перевищить його показник у 76,7% у 2018 році", — зазначає експерт.

Що стосується забезпечення високої явки, однією з тактик російських чиновників є тиск на держслужбовців і працівників державних компаній, щоб вони масово прийшли на виборчі дільниці. Але з огляду на те, що економіка перебуває у стані війни та гострого браку робочої сили, незрозуміло, чи спрацює цей підхід. Впевненість людей у невідворотній перемозі Путіна також не додає бажання йти голосувати.

На чолі "виборчої машини" в РФ стоїть Сергій Кирієнко, якого називали куратором окупованого Донбасу. Недавно оприлюднені документи показують, як команда Кирієнка витратила понад 1 млрд доларів на попередню фальсифікацію виборів, спонсоруючи фільми, серіали та відеоігри, переповнені проросійськими та антизахідними повідомленнями. Такі масштабні інвестиції вказують на певний рівень занепокоєння Кремля.

Також Путіну на руку зіграють нові правила голосування – вибори триватимуть три дні, а використання системи електронного "волевиявлення" полегшить виконання завдання з підвищення явки.

"Існують також відверто примусові способи забезпечити досягнення цілей голосування. Особливо це стосується мільйонів українців, які зараз перебувають під російською окупацією, і які зазнають сильного тиску з боку окупаційної влади", — нагадує експерт.

Третій момент – це придушення політичної опозиції. Смерть Олексія Навального стала сильним ударом для опозиції та символом стану політичних репресій у Росії.

На попередніх виборах на противагу Путіну зазвичай виступав кандидат від так званої "ліберальної опозиції". Цього року таким кандидатом дехто вважав Бориса Надєждіна. Проте Центральна виборча комісія РФ відмовила йому в реєстрації.

"Масштаби трауру громадськості за Навальним і ентузіазм щодо Надєждіна вказують, що, попри драконівську цензуру та репресії часів війни, залишається значний блок росіян, які прагнуть справжніх політичних альтернатив", — вважає Адам Лентон.

Хто після Путіна

Аналітик і журналіст американського каналу CNN Нейтан Ходж у своєму матеріалі вказує на те, що 71-річний Путін і його оточення досі не роблять жодних видимих приготувань до постпутінської ери.

"Хоча Путін, схоже, не квапиться шукати наступника, деякі "спостерігачі" в Кремлі зазначають, що переобрання Путіна висвітлює проблему: створена за останні два десятиліття під його правлінням система є крихкою, геронтократичною (коли вся політична влада належить людям старшого віку. – Ред.) і вразливою до великого потрясіння, насамперед, хвороби або смерті людини на вершині", — йдеться в матеріалі.

Чутки про здоров’я російського диктатора, які з’являються в анонімних Telegram-каналах, можуть свідчити про побоювання у Кремлі щодо спадкоємства. За російським законодавством, якщо Путін помре або буде недієздатним, його повноваження тимчасово візьме на себе голова уряду — зараз цю посаду обіймає прем’єр-міністр Мішустін. Але це сценарій, прописаний на паперах.

"У радянській системі існувало засноване на консенсусі Політбюро, яке встановило відносно стабільний (хоча й непрозорий) механізм передачі влади — деякі оглядачі прирівнюють найближче оточення Путіна, до якого входять заможні друзі, представники апарату держбезпеки та лояльні технократи, до свого роду Політбюро 2.0, яке могло б керувати потенційною спадкоємністю", — зазначається у статті.

Ще одну "схему" Путін провернув 2008 року, коли номінально поступився своїм президентським кріслом Мєдвєдєву, проте, по суті, продовжував керувати країною з посади прем’єра. Деякі політичні оглядачі припускають, що жодної реальної конкуренції за спадкоємство в РФ не буде до 2030-х років, коли закінчиться шестирічний президентський строк Путіна.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" проаналізував, що означають рейди російських добровольців на території РФ, і зростаюча кількість вибухів на різних об’єктах, у тому числі переробної нафтової промисловості.