Похорон Навального та "вибори" Путіна. Чому росіяни поводилися смирно і що треба розуміти нам - Олексій Копитько

У мережі багато глузливих коментарів щодо овочевого стану російського народу. Бо навіть на похороні свого лідера формально "незгодні" поводилися максимально смирно.

За кордоном все виглядало особливо прикро. Сотня палестинців точно виступила б яскравіше, ніж мільйони росіян, що релокувались.

Та, що там палестинці. У Башкирії зовсім нещодавно на підтримку активіста до суду (!) вийшло майже стільки ж людей, скільки в Москві на похорон (!!!) "в’язня режиму №1".

Це все так. Але тут ось яка справа.

1. Днями у РФ оприлюднили цифри: які теми цікавили народ на тижні смерті Навального. Його смерть зібрала 5% (навіть якщо цифру занижено), "вибори" — лише 1%.

Зараз у Росії немає інтриги – продовження Путіна відбудеться. Невдоволені є, але російська влада усіма силами інтригу вбиває й уважно стежить за тим, щоб невдоволення не візуалізувалося (звідси бан Надеждину) і не кристалізувалося навколо ідеї/фігури/структури/проблеми.

Росіян технічно занурюють і утримують у стані штучної коми, безвиході (з нами Кремль намагається зробити те саме, але поки не виходить).

Виступ Пригожина виявив внутрішню гниль російської конструкції. Проти режиму ніхто особливо не виходить, але й за режим не те щоб сильно готові скласти голови. Болото. Або концентрований сольовий розчин.

Як тільки з’явиться якась точка складання і, якщо її миттєво не розчавлять, сьогоднішні тихі та смиренні незадоволені забезпечать масовку протесту.

2. Ми можемо дуже скептично ставитись до російської опозиції. Але реальність є такою, що наші основні партнери дивляться на майбутнє РФ не через призму українських прагнень, а через призму можливостей російської опозиції.

Тому що хтось має взяти владу після/замість Путіна.

І це будуть точно не українці. І "української партії" (умовного Медведчука) у РФ поки що немає.

На заміну актуальному цареві прийде або хтось (людина чи політбюро) з чинної (біля) кремлівської камарильї (що ймовірно), або з лав опозиції. Екзотичні формати поки що залишаються маргінальними.

Наше сподівання "нехай Росія зникне" або "хай там усі помруть" роспозиція з очевидних причин розділити не може. Однак за всіх суперечностей неминуче доведеться шукати точки дотику.

Щоб, як мінімум на етапі боротьби з путінським режимом, український та російський опозиційні підходи не входили до глухого клінчу. Бо це на користь Путіна.

У Росії є хоробрі та гідні люди. У тому числі дуже молоді. На виду – одиниці. Їх нищать. Не варто вимагати надто багато. Саботаж, допомога інформацією – це також допомога. Розвивати взаємовигідну взаємодопомогу з російськими опозиційними групами важче, але корисніше, ніж констатувати їхні недоліки.

Раніше "Телеграф" писав, що на мітингу після похорону Навального звучали незвичайні гасла.