Родина в заручниках, а сам за кордон: яким був міжнародний туризм у часи СРСР (фото)

Обов’язкове членство в КПСС, відсутність судимості чи розлучення, екзамен на доведення ідеологічної надійності та політична грамотність. Це та багато іншого вимагали від совєтської людини, яка зібралася у закордонну подорож.

Сьогодні "Телеграф" розповість про руссо-турісто, або ж закордонні мандрівки совєтської людини. Допоможе нам в цьому канал "The Документаліст" та їхнє відео "Як відпочивали у Совєтському союзі".

"Листопад 1930 — дата яка назавжди увійде в історії совєтського міжнародного туризму. Тоді із ленінградського порту у міжнародний круїз відправляється теплохід "Абхазія", на його борту 257 туристів і фактично усі вони ударники праці першої совєтської п'ятирічки. Акція має пропагандистський характер, вона повинна показати, що молода комуністична країна не гірша за інші, її люди теж мають право на відпочинок і навіть можуть мандрувати світом", — розповідається у відео.

Разом з простими робітниками у круїз відправляється багато журналістів та літераторів. Перед ними стоїть завдання висвітлювати таку непересічну подію.

"Дарма, що вона від самого початку планувалася як разова і виникла геть спонтанно", — розповідає автор Степан Грицюк.

Річ у тім, що "Абхазію" збудували на балтійській корабельні і теплохід треба було перегнати у порт приписки, а саме в Одесу. Так комусь прийшла ідея перетворити цей вимушений крок на красиву піар-акцію, розповідається у відео.

"У 30-ті роки Європа переживала наслідки великої депресії і щасливі туристи з СССР мали увігнати їх у ще більший смуток, показуючи, що в країні Леніна та Сталіна усе напрочуд добре", — розповідає Грицюк.

У 1931-му році в подібний круїз вирушив теплохід "Україна", а тоді лавочку прикрили. Сталін опустив залізну завісу. Доки Європа подорожувала світом, мешканці СССР покинути країну більше не могли. Тих, хто наважувався на втечу – розстрілювали.

Міжнародний туризм почав відроджуватися у Совєтському Союзі після смерті диктатора.

"У 1955-му ЦК партії приймає резолюцію у якій зобов'язує встановити спрощений порядок оформлення дозволів на виїзд з СССР і видачу колективних віз совєтським громадянам. Усе це, знову ж таки, мало одну мету – зовнішньополітична пропаганда", — розповідає Грицюк.

Совітський турист мав своїм виглядом, словами і вчинками пропагувати ідеї соціалізму. А тепер трохи про "турботу" СССР про своїх громадян та "спрощений порядок" оформлення дозволів на виїзд.

"Так, подружня пара подорожувати разом не могла. Хтось один залишався вдома і був своєрідним заручником, гарантом того що опинившись за межами СССР, громадянин не захоче втекти і залишитися там назавжди" — розповідає автор відео.

Для туристів було відкрито лише кілька напрямків — країни, які входили до соцтабору. Подорожувати можна було у Німецьку Демократичну Республіку, Чехословаччину, Польщу, Болгарію, Румунію та Югославію. Інші країни були під забороною.

"Звісно, що траплялися поїздки і у деякі ворожі країни, наприклад, Фінляндію, Швецію, Францію чи Італію, але вони були розраховані хіба що на високих партійних босів та політичну еліту. Простим колгоспникам чи робітникам усіх тих численних фабрик і заводів таке навіть не снилося", — йдеться у відео.

Доволі поширеними у СССР були, надзвичайно популярні у той час, морські круїзи. З одного боку вони були більш доступними для громадян, бо не потребували закордонного паспорта та виїзної візи, але з іншого коштували від 500 рублів і вище. Знову ж таки, це була чиясь майже піврічна зарплата і дозволити собі такий відпочинок могли далеко на всі.

Закордонна візу у таку мандрівку була непотрібна через просту причину — влада забороняла суднам заходити у морські порти, тож люди весь час подорожі знаходилися на борту.

"Хоч лайнери і не заходили в жоден порт, на борту завжди знаходилося кілька співробітників КГБ. Вони слідкували за пасажирами, дивилися що ті роблять і з ким спілкуються. Усі проходили обов'язкову ідеологічну обробку", — розповідає Грицюк.

Що ж потрібно було зробити, аби потрапити у закордонну мандрівку?

Насамперед людина заповнювала спеціальну анкету, у якій вказувала чи є членом ЦК КПСС, чи притягувалася до кримінальної відповідальності, чи притягувалися до кримінальної відповідальності її родичі, чи є у неї родичі будь-де за кордоном, чи знає вона іноземні мови, чи в часи Другої світової війни ніхто з близьких часом не перебував у зоні німецької окупації.

Мала бути характеристика з роботи, у якій детально описували морально-вольові якості кандидата на виїзд, його ставлення до праці, участь у суспільних роботах, взаємини з колективом. Паралельно треба було пройти співбесіду у райкомі і в КГБ, успішно скласти екзамен на знання політичної ситуації в країні та світі.

Крім того, за кордон не пускали людей з якимись фізичними вадами. Тобто, якщо ти косоокий, чи кульгавий, чи без якоїсь кінцівки — дарма навіть пробувати отримати візу.

"За кордон совєтських туристів відправляли виключно групами до яких був представлений співробітник КГБ. Він пильно слідкував за їхньою поведінкою. Вони не мали права спілкуватися з іноземцями, відвідувати нічні клуби чи кінотеатри у яких транслювали еротичні або ж антисовєтські фільми, купувати і привозити додому порножурнали, брати від іноземців подарунки. Заборонялося висловлювати своє захоплення західним стилем життя, магазинами, де було повно товарів і відсутністю черг", — розповідає Грицюк.

До речі, забиті полички магазинів совєтським людям пояснювали низькою купівельною спроможністю іноземців.

В будь-якому випадку, дозволити собі закордонну подорож могли лише заможні люди, здебільшого, з партійної еліти. Їх, як ви розумієте, в Совєтському Союзі було не те щоб дуже багато. Звичайні робітники могли собі дозволити хіба що тижневий відпочинок у якійсь совєтській здравниці і то, розраховувати на Ялту чи Сочі не доводилося, знову ж таки з вищезазначених причин.

До слова, раніше "Телеграф" розповідав про те, як у Совєтському Союзі змалечку виховували "гвинтиків системи". Про радянські ясла та дитсадочки читайте у нашому матеріалі.