Автор герба УНР і багатьох архітектурних шедеврів: як творив в Україні та емігрував з СРСР Василь Кричевський

Потужний клан мистецької родини Кричевських відомий далеко за межами України. В часи Хмельниччини його родоначальником став близький друг, кум гетьмана Богдана Хмельницького, полковник Чигиринського і Київського полку, польський шляхтич-католик Михайло-Станіслав Кричевський. Саме він захистив майбутнього гетьмана від сваволі магната Олександра Конецпольського, який руками шляхтича Даніеля Чаплинського захопив хутір Суботів. Кричевський перейшов під час Національної революції на бік військ Хмельницького і героїчно загинув під Лоєвом у 1649 році, отримавши смертельне поранення…

Нащадок славного полковника, Григорій Кричевський працював повітовим земським фельдшером на Слобожанщині – у місті Лебедин. Його багатодітна родина мешкала у селі Ворожба. Два сини стали відомими митцями: старший Василь народився у 1872 році, а Федір 1879-го. Вони плідно працювали на мистецькій ниві й стали знаменитими ще за часів Російської імперії.

Федір Григорович відомий насамперед як блискучий живописець і педагог. Коло інтересів Василя Григоровича більш широке – він працював у царині живопису, залишивши яскравий слід як архітектор, мистецтвознавець, художник театру і кіно. Він відомий майстер станкової та книжкової графіки, колекціонер виробів народного мистецтва, а також – в сучасному розумінні – дизайнер і педагог, засновник університетської художньої та архітектурної освіти в Україні. І в кожному напрямку творчості він торував нові шляхи, маючи неповторний стиль.

Засновник українського модерну

Після школи Василь Кричевський навчався у Харкові в залізнично-технічному училищі, де отримав фах кресляра. Вже у 15 років (!) хлопець працював помічником кресляра в Харківській місцевій управі.

Там, у великому губернському місті, на талановитого юнака звернули увагу відомі архітектори, і серед них академік Олексій Бекетов, у якого він працював помічником, отримавши можливість самостійно займатися проєктами будівель. Справжній фурор викликав його проєкт від 1903 року споруди Полтавського губернського земства (зараз – Полтавський краєзнавчий музей).

Перемога на конкурсі одночасно дала життя абсолютно новому, суто національному стилю в архітектурі, який химерно поєднував надбання і впливи європейського модерну, українського бароко і народні традиції хатнього та церковного будівництва.

Проєкт музею був настільки новаторським, що його стиль спеціалісти віднесли до так званого псевдомавританського, хоча насправді він мав усі ознаки декоративно-романтичного. Згодом цей стиль все ж таки отримав нову назву "український модерн", його бурхливий розвиток в архітектурі припадає на дореволюційні роки – 1903—1917. Чимало архітекторів працювали в цьому стилі у Харкові, Ніжині, Сумах, Полтаві, Катеринославі…

Вразив приймальну комісію Петербурзької академії мистецтв

Під час вступного іспиту до Петербурзької академії мистецтв Василь Кричевський настільки вразив приймальну комісію, що її представники визнали підготовку абітурієнта абсолютно на рівні випускника академічного курсу. Це був один із рідкісних випадків в історії столичної академії. Наприкінці XIX століття Василь Кричевський, попри те, що не мав художньої освіти, починає чимало часу приділяти малярству – картини "На Дніпрі" (1901), "Крим" (1901), "Ярмарок (1913). Зараз частина робіт знаходиться за кордоном. Проте нащадки митця на початку XX століття вже передали на його батьківщину кілька сотень робіт, які зберігаються в музеях України, найбільша збірка – в київському Музеї діаспори.

Паралельно з працею в архітектурному бюро митець у Харківському університеті відвідував студії і лекції відомого історика Дмитра Багалія, фольклориста і етнографа Миколи Сумцова, історика та археолога Єгора Рєдіна. Василь Кричевський багато мандрував в Україні, вивчаючи зразки народного мистецтва.

Відзначимо і його вклад у розвиток галузі ужитково-декоративного мистецтва. Так, вже після переїзду до Києва (в 1907 році) Василь Кричевський, бувши художнім керівником ткацької майстерні в селі Оленівка Васильківського повіту на Київщині, на замовлення господарів місцевого маєтку, мільйонера і мецената Богдана Ханенка і його дружини Варвари виконав ескізи килимів на теми українського народного мистецтва. "Ткацька" майстерня була устаткована найсучаснішими верстатами, на яких виробляли килими, гобелени, гардини. Ханенки були відомими патріотами своєї землі: фінансували українські партії, газети, окрасою Києва є Національний музей мистецтв Ханенків на вулиці Терещенківській… Василь Кричевський одночасно очолював Миргородську керамічну школу, працюючи з майстрами відомого осередку українського гончарства в селі Опішня.

Починаючи з 1903 року митець працював над оформленням друкованих видань (загалом понад 70), й серед них відзначимо "Ілюстровану історію України", "Культурно-національний рух" видатного історика Михайла Грушевського. Цікаво, що після трагічної смерті Михайла Грушевського в Кисловодську в 1934 році, інспірованою радянською владою, саме Василь Кричевський і молодий скульптор Іван Макогон стали авторами пам’ятника історику і політичному діячу на Байковому кладовищі у Києві…

На початку Національної революції 1917—1921 років митець активно включився в розбудову незалежної української держави. Він був одним з фундаторів створення Української академії мистецтва. "На першому засіданні Ради академії першим її ректором було обрано відомого мистецтвознавця, архітектора і живописця В. Кричевського, але він відмовився від керівництва новоствореним навчальним закладом, посилаючись на те, що немає відповідного досвіду та хисту до адміністративної роботи. Тому невдовзі ректором було обрано його молодшого брата, теж відомого живописця Федора Кричевського, якого 7(20) грудня 1917 р. затверджено на цій посаді Генеральним секретаріатом УНР… Система здобуття освіти в Українській академії мистецтва була ліберальнішою, ніж у добре відомій її засновникам Петербурзькій імператорській академії. Тут діяли не загальні навчальні класи, а майстерні під керівництвом професорів. Студенти самі обирали собі вчителя. На момент відкриття академії в ній було створено майстерні композиції (Михайло Бойчук, Василь Кричевський), дві – станкового малярства (Федір Кричевський, Олександр Мурашко), дві — пейзажу (Микола Бурачек, Абрам Маневич) та майстерню графіки (Георгій Нарбут)". (Юрій Павленко. "Нарис історії Києва").

Автор державних гербів, піонер кінематографа в Україні

Василь Кричевський був автором проєктів державних гербів і печатки Української Народної Республіки, банкнот, поштових марок, екслібрисів… Він був відомим колекціонером.

Вже за часів радянської влади митець став одним з піонерів кінематографа в Україні. Як художник він оформлював такі кінострічки: "Тарас Шевченко" (1925), "Тарас Трясило" (1926), "Звенигора" (1927), "Земля" (1930), "Назар Стодоля" та перший український кольоровий фільм "Сорочинський ярмарок" (обидва – 1936) та інші.

Доробок майстра в царині архітектури просто вражає. У Києві було споруджено: в 1911 році будинок міського училища імені Сергія Грушевського (батька Михайла Грушевського, за його заповітом), разом з Едуардом-Фердинандом Брандтом; прибутковий будинок на вулиці Стрілецькій, 28; Меморіальний будинок-музей Шевченка в Києві (провулок Шевченка, 8а); у 1932-1937 роках разом зі своїм учнем, архітектором Петром Костирком, Василь Кричевський розробив в стилі конструктивізму проєкт знаменитого Будинку письменників "Роліт" (вулиця Богдана Хмельницького, 68). Також цей тандем розробив в неокласичному стилі проєкт Літературно-меморіального музею Шевченка на Тарасовій горі в Каневі…

У 1940 році в Києві відбулася грандіозна індивідуальна виставка робіт Василя Кричевського. На ній були представлені 1055 експонатів! Проте вже наступного року розпочалася німецько-радянська війна. Митець, якому було 68 років, залишився в Києві, який нацисти окупували 19 вересня 1941 року. Він переїхав до Львова, а потім, вже восени 1943 року, до Німеччини.

Після завершення Другої світової війни Василь Кричевський мешкав два роки у Парижі. 1947 року разом із дружиною Євгенією Щербаківською-Кричевською та донькою Галиною Кричевською-де-Лінде переїхав до Венесуели, де працював зять-нафтовик. Там він здебільшого займався живописом, хоча був неприємно вражений низькою культурою мистецького середовища.

Помер Василь Григорович Кричевський 15 листопада 1952 року у столиці Венесуели Каракасі. Похований митець на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі), який є справжнім пантеоном, де знайшли спочинок понад шість тисяч відомих українських діячів: політиків і вчених, письменників і художників, служителів церкви та меценатів…