Український протезний завод вразив французьких фахівців: що не так із підприємством

Від початку повномасштабної війни з РФ на Полтавському протезно-ортопедичному підприємстві виготовили майже 1,5 тисячі протезів. 60% з них — для військовослужбовців, котрі втратили кінцівки під час бойових дій. Однак це — лише третина можливостей підприємства, що працює за світовими технологіями з використанням найсучасніших складників. А причина в тому, що направлення на протезування ампутантам зазвичай дають у конкретні заклади. Найчастіше у ті, що у західних областях України, де вже виникли черги на протезування.

Подейкують, таким чином перспективне підприємство у Полтаві банкрутять. "Телеграф" розбирався в дуже делікатному питанні.

Після операції поворушив пальцями, але на правій нозі їх не відчув

30-річний Олександр легким жестом руки викручує протез у колінному суглобі, і його стопа опиняється ледь не на рівні підборіддя:

— Це функція взування, — усміхається боєць, опершись на залізну ногу, і продовжує: — З основним протезом я вже другий день. Перед цим п’ять днів на тренувальному ходив. У нього прозора приймальна гільза, що дозволяє лікарю і майстру спостерігати, чи все зроблено правильно, чи ніде нічого не тисне. Щось не так — можна поправити, підігнати. Лише після цього на його основі робиться постійний протез — міцніший і легший. Мій, наприклад, важить три з половиною кілограми. Зрозуміло, що легше, то краще. Тут надійний вузол, дві швидкості: основна — для ходьби, друга — для їзди на велосипеді. Суглоб згинається, на ньому є спеціальний замок…

Що ще треба для щастя людині, яка ледь не втратила обидві ноги на війні?

— Спочатку були шок і сльози, — не приховує Олександр. — Коли отямився після операції у дніпровському шпиталі, одразу ж вирішив перевірити, чи ноги на місці. Поворушив пальцями. Але на правій нозі їх не відчув… Тоді ще був на транквілізаторах, що притуплювало біль і емоції. Усвідомлення того, що сталося, прийшло пізніше, а з ним і сльози. Відчаю, щоправда, не було. Тим паче поряд була дружина, яка мене дуже підтримала у той момент. І я поступово зрозумів, що "виграв у лотерею". Адже вийшов живий з поля бою, а дехто залишився на ньому. І в мене все-таки є одна нога своя…

Олександра, працівника харківської логістичної компанії, мобілізували до ЗСУ в січні минулого року. Служив командиром відділення роти гранатометників. Протягом декількох місяців двічі потрапляв у госпіталі з невеликими пораненням. А 25 вересня під Бахмутом дістав мінно-вибухову травму, внаслідок чого медики змушені були ампутувати праву ногу вище коліна.

З Дніпра Олександра направили в київський госпіталь, де він переніс кілька операцій на лівій нозі, яка була переламана й посічена осколками. Дякувати богу, її вдалось врятувати. Проте в ранах набиралася рідина, а кінцівка була вкрай слабкою, щоб витримати навантаження після протезування. Тому на Полтавському експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві, куди його направили після ВЛК, взялися спочатку лікувати уцілілу кінцівку. Загалом процес підготовки до протезування забрав близько трьох місяців.

— Нема такого, що людина приїхала і їй видали протез, як запаску до авто, — зі знанням справи іронізує Олександр. — Нема такого, що надягнув протез і пішов. Спочатку тут вчать вставати й сідати, а тільки потім ходити. Протез — складна модульна конструкція: має бути правильно виставлена висота, кут нахилу ступні по горизонталі та вертикалі. У кожного виробу різне розташування вузлів, різна конфігурація куксоприймача, від чого залежить, як він буде поєднуватись з лайнером. Є такі, що тримаються на вакуумі, а от мені його треба надіти й підтягнути. Але це не означає, що він чимось гірший за інші. Просто кожен робиться під конкретну людину, це індивідуальний виріб.

Перший час після операції військовий пересувався на одній милиці, бо після вибуху була зламана ще й рука. Потім — на милицях. Зрештою, без милиць і на двох кінцівках.

— Уже в магазин виходив, — ділиться своїми успіхами Олександр. — Мине ще кілька днів і сам поїду рейсовим автобусом додому, в Харків — тут недалеко. Теща чекає садити картоплю…

Про перебування в стаціонарі протезного підприємства у військового найкращі враження. Каже, дуже добре, що воно надає весь комплекс послуг: під одним дахом і майстерня, і лікарня, і два великі реабілітаційні зали. Все пристосовано для людей з інвалідністю — від туалету, душової кабіни — до сучасного ліфта. У ході виготовлення протеза та реабілітації з лікарем і майстром можна вирішити будь-які ситуації. Важливо, що тут видають лікарняний. Окрім того, спокійно — пацієнтів мало, дирекція підприємства подбала, щоб військові з цивільними не перетиналися.

Військових не питають, де хочуть протезуватися

Те, що у відділенні спокійно, — перевага для пацієнтів і проблема для підприємства. Стаціонар розрахований на 24 ліжка, проте він заповнений лише на третину — соцпрацівники у ЦНАПах, працівники теруправління соцзахисту осіб з інвалідністю рідко направляють військових на протезування до Полтави. Самі військові кажуть, що їх ніхто не питає, де вони хочуть протезуватися. Тому переважна більшість пацієнтів стаціонару — люди, які дізналися про підприємство від його працівників, які спілкуються з ампутантами у місцевому шпиталі, або ж з офіційної сторінки у Facebook.

Чому полтавське підприємство не завантажене у той час, коли потреби в протезуванні в Україні зростають? На самому заводі вголос про це не кажуть, але ті, хто знає ситуацію, не сумніваються: це політика влади. Протезне виробництво з більш аніж столітньою історією (почалося з майстерні для протезування) намагаються довести до банкрутства, а потім прибрати до рук. Адже ця сфера в Україні у найближчі кількадесят років матиме пріоритетне фінансування держави.

Війна скалічила тисячі військових і цивільних громадян. Ампутантам потрібні різні протези й пристосування, тому їхнє виробництво розвивається і дає стабільні прибутки. Сьогодні кошти з держбюджету на виготовлення протезів спрямовують переважно на підприємства на заході України. І там вже виникли черги на протезування.

— Ми змушені були написати лист у Міністерство оборони України, в якому виклали своє занепокоєння з приводу нездорової ситуації, — каже заступниця директора підприємства Таїсія Роменська. — Суть звернення: наш заклад розташований у тихому регіоні, має потужну матеріальну базу, яку не використовують у повному обсязі, й було б доцільно направляти до нас жителів Полтавщини, Харківщини та Сумщини, адже це дуже важливо, коли пацієнти отримують послуги у тому регіоні, звідки родом.

У міністерстві відреагували оперативно. Нас відвідали начальник медичної частини Харківського шпиталю, начальники військово-медичного клінічного центру Східного регіону та Полтавського військового госпіталю. Результатом цих зустрічей стало підписання договору про співпрацю між підприємством та полтавським шпиталем. У рамках договору ми налагодили співробітництво з медзакладом, де лікуються військові, й тепер надаємо його пацієнтам консультації з питань реабілітації та підготовки до протезування.

Щосереди наші фахівці — ортопед-травматолог, реабілітолог, протезист — відвідують пацієнтів стаціонару й надають відповідні консультації для підготовки до протезування, ознайомлюють з роботою підприємства. І це трохи додало пацієнтів, — каже пані Роменська.

Що в Полтаві, що в Парижі — все однаково

Керівництво держпідприємства (до речі, воно перебуває у процесі роздержавлення) дуже багато робить для того, щоб утриматись на плаву. І про це варто розказати, щоб люди, які потребують протезування, знали про його можливості.

— У нас проводили навчальний курс французькі фахівці, з якими ми налагодили тісну співпрацю. Вони були вражені побаченим, — каже Таїсія Роменська. — Протезно-ортопедична галузь в Україні — одна з кращих. А технології протезування у всьому світі однакові. Так само як і складники. Різниця лише в ціні: в Україні вона нижча втричі! Тож людині з ампутацією нема сенсу їхати за кордон і платити втридорога. Скажімо, для виготовлення куксоприймачів, від яких залежить якість життя протезованих людей, у Полтаві також використовують смолу відомої німецької компанії Ottobock, як і будь-де.

— Ви працюєте напряму́ з виробниками?

— Всі складники — колінні вузли, стопи, адаптери, трубки, смоли, фарбники, карбони — замовляємо у великого українського постачальника, як і всі вітчизняні виробники протезів.

Від нас виходять навіть без палиці

Велика перевага державних протезно-ортопедичних підприємств (на відміну від приватних) у тому, що вони мають облаштовані стаціонарні відділення з реабілітаційними тренажерними залами, масажними кабінетами. А це постійний нагляд лікарів за станом кукси, консультації з приводу того, як її тренувати, як готувати до протезування, як обмотувати. У випадку необхідності призначається лікування…

— Процес виготовлення протеза займає від двох до трьох тижнів, а повна реабілітація — 2—3 місяці, — продовжує Таїсія Роменська. — Від нас виходять навіть без палиць, за невеликим винятком. На те, як швидко пацієнт стане на протези, впливає навіть його психологічний стан. Звісно, є пригнічені. З такими працюють волонтери громадської організації "Ветеранський простір "Плюс Плюс Полтава".

На заводі у Полтаві працюють три протезисти та ще один — у Сумах, де знаходиться його виробничий підрозділ.

Одне слово, підприємство надає низку критично важливих послуг для бійців ЗСУ та цивільних з особливими потребами. І було б несправедливо саме зараз, коли щодня зростає число ампутантів, втратити його через чиїсь наміри заробити більше на чужому горі.

Фото автора, інтернет-видання "Зміст" та надані Таїсією Роменською. Відео — Суспільне Полтава, фейсбук-сторінка підприємства