"Мобілізація – це взагалі не для мотивованих": майор про можливу ліквідацію ТЦК, корупцію та настрої людей

Ненависть до ТЦК іде від тих, хто не хоче помічати війни, упевнений майор Істомін

Тема Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) вже давно є досить складною для України. Гучні скандали навколо "бусифікації", корупції, проблеми з мобілізацією… Яких тільки звинувачень ми не чуємо на адресу цього підрозділу Збройних Сил України, основне завдання якого — залучення військовозобов’язаних на захист Батьківщини.

Зрештою, депутати Верховної Ради заговорили про розпуск ТЦК та СП, формування з "тецекашників" бригад та створення на їхній базі рекрутингових агентств. Тимчасова слідча комісія ВР вже працює в цьому напрямку, заявила нещодавно нардепка, колишня членкиня фракції "Слуга народу" Юлія Яцик.

На фоні всіх цих балачок "Телеграф" звернувся до свого постійного респондента з питань мобілізації — речника Полтавського обласного ТЦК та СП, майора Романа Істоміна, щоб проаналізувати ситуацію.

Будь-яка структура, що займатиметься мобілізацією, зазнаватиме хейту

— Припустімо, що процес розформування ТЦК запустять. Озвучено пропозицію замість них створювати більше рекрутингових центрів. Чи зможуть такі центри повноцінно замінити ТЦК та СП?

— Станом на тепер, відповідно до Положення про центри рекрутингу, їхня діяльність має інформаційно-консультаційний характер.

Водночас у Положенні про ТЦК та СП визначено цілу низку повноважень і завдань, які на них покладаються. Це й участь у військово-патріотичному вихованні громадян, і проведення заходів постановки на військовий облік, ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, підготовка і проведення мобілізації людських і транспортних ресурсів. До того ж ми забезпечуємо соціальний і правовий захист членів сімей військовослужбовців та ветеранів, допомагаємо діючим військовослужбовцям, доки вони у відпустці, а ще саме на ВЛК обласного ТЦК покладається завдання оскарження рішень районних ВЛК.

Це лише основні функції. Загалом повноваження ТЦК та СП передбачені у численних законах та підзаконних нормативних документах. Зокрема, у Законах "Про мобілізаційну підготовку", "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про оборону України", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про Державну прикордонну службу України", Статуті Збройних Сил України, Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших.

— Хто буде виконувати ці завдання, якщо ТЦК розформують?

— Напевне зараз сказати важко. Станом на тепер це винятково наші завдання, ну, принаймні більшість з названих мною. Якщо будуть внесені відповідні зміни до чинного законодавства, ці завдання можуть покласти або на діючі органи, або на якусь новостворену структуру. Але осмілюсь припустити, що будь-яка структура, що проводитиме призов за мобілізацією, так само, як і ТЦК сьогодні, зазнаватиме хейту з боку тих, хто не бажає захищати свою країну.

— Тобто потрібно буде змінити чи скасувати Положення про ТЦК?

— Положення про ТЦК визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". В ньому прописано, що Положення про центри рекрутингу, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються Кабінетом міністрів України. На його виконання прийнята Постанова Кабінету міністрів України № 154, яка затверджує Положення про ТЦК та СП.

Але ж не всі обов'язки ТЦК визначені винятково цією Постановою. Наприклад, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, ТЦК та СП розглядають справи, що стосуються порушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Цю функцію, яку раніше виконували військові комісаріати, а тепер ТЦК, також потрібно буде комусь передати. І така ситуація не поодинока.

— Військкомати, згідно із Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку", змінили назву на ТЦК та СП 31 жовтня 2020 року. Хоча сам закон набув чинності 23 квітня 2021 року. Отож, це зайняло цілих пів року. На скільки в часі може розтягнутися процес, який хочуть запустити зараз?

— Насправді реформування військових комісаріатів розпочалося задовго до 31 жовтня 2020 року. Ви ж у мене запитуєте про розформування ТЦК та СП і передачі їхніх функцій невідомо кому. Це відрізняється від реформи, і тут поки ніякої ясності щодо того, як це може бути реалізовано, немає. Звісно ж, ТЦК та СП цим не займатимуться. Ми — військові. Буде наказ на переміщення, то продовжимо виконувати службові завдання в іншому підрозділі. Ну, а цивільні, які працюють у штаті, шукатимуть інше місце роботи.

— Від кого має надійти такий наказ?

— Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки координується та спрямовується Міноборони. Ним же утворюються, ліквідуються і реорганізовуються ТЦК та СП.

Безпосереднє ж керівництво ТЦК та СП і контроль за їхньою діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне — Командування Сухопутних військ, яке узгоджує основні питання діяльності ТЦК та СП з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу та Міноборони.

— Ви сказали, що в ТЦК є військові, а є цивільні. Які відмінні завдання вони виконують?

— Штати та штатний розпис ТЦК та СП затверджуються начальником Генерального штабу Збройних Сил. Штатні посади комплектуються військовослужбовцями, державними службовцями та працівниками Збройних Сил.

Військовослужбовці, які проходять військову службу в ТЦК та СП, це військові, які перевіряють документи громадян на вулицях і нагадують мешканцям мирних міст про обов’язок захищати свою країну. Переважна більшість з них мають бойовий досвід, але після отримання висновку ВЛК про обмежену придатність були змушені перевестися до тилового підрозділу — ТЦК та СП.

Працівники ж — це цивільні особи. До прикладу, соціологи. Роботу інших мало хто знає чи бачить, проте вона також надзвичайно важлива.

Жодному військовому не подобається, коли його називають працівником, тобто цивільним. Коли так говорять чи пишуть, то це помилка.

Випадки хабарництва не системні, але трапляються

— Я сумніваюсь, що в новій структурі не братимуть хабарів.

— На превеликий жаль, явище хабарництва в Україні лишається актуальним, і жодна структура не є винятком. Ми не говоримо про те, що певні сфери суцільно корумповані. Просто у будь-якій з них трапляються окремі індивідууми, які дозволяють собі виходити за межі правового поля. У ТЦК та СП таких не настільки багато, як може здатися. Випадки хабарництва не системні, але трапляються. Оскільки ж увага суспільства зосереджена на процесах мобілізації, то кожному випадку корупції, навіть безпідставній підозрі, надається максимальний розголос. І російські пропагандисти всіляко цьому сприяють, адже це повністю в їхніх інтересах.

— Через вас особисто також пробують щось "порішати"?

— Це не має жодної перспективи. Я ставлюся негативно до корупції в усіх її проявах. І ніколи не ставив собі за мету знайти незаконні шляхи для вирішення якихось питань. Можливо, саме через це єдине моє "багатство" — вигадана вілла в Іспанії, яку мені приписали російські фейкороби.

Не той підрозділ, в якому хотілося б служити ветеранам

— Минулого року народ висловлювався за те, щоб ТЦК та СП керували люди з бойовим досвідом. Замінили старі кадри на нові. Але, здається, краще від того не стало…

— Люди казали, що начальниками ТЦК повинні бути бойові командири — це сталося. Потім інші люди почали казати, що ці бойові командири потрібніші на фронті. Люди казали, що на вулицях роздають повістки здорові хлопці, які можуть виконувати завдання на фронті, а замість них здійснювати заходи оповіщення можуть воїни після поранень — це сталося. А потім інші люди почали казати, що це неповага до воїнів, які пройшли бої з російськими окупантами, отримали поранення й стали обмежено придатними до військової служби, але, роздаючи на вулицях повістки, персонально отримують весь негатив, спрямований на ТЦК… Люди багато що кажуть, багато чим виправдовують своє небажання захищати Батьківщину. Але ж усі розуміють, що це лише виправдання. Ось і знаходять винних в особі військовослужбовців ТЦК.

— Багато з тих, хто виконує завдання з оповіщення, знаю, не витримують такого негативного ставлення цивільних до себе, кажуть, що ТЦК — не той підрозділ, у якому їм хотілося б служити.

— Так, це морально дуже важко — отримувати на свою адресу всю людську ненависть до війни. Багато хто не витримує і звільняється, оскільки вже давно має на це право. Подібних історій чимало. Для прикладу, в Полтавському об'єднаному міському ТЦК та СП проходив військову службу досвідчений воїн, який ще 2015 року добровільно пішов обороняти Україну. Брав участь у боях за Авдіївку, Попасну, Торецьк, Ізюм. У квітні 22-го отримав поранення, після чого був переведений з ДШВ до ТЦК. В його обов’язки входило проводити оповіщення. Я з ним спілкувався кілька разів і бачив особисто, як його мотивація воїна-десантника зникає через ставлення оточуючих. У результаті він звільнився, оскільки мав інвалідність після поранення.

Про яке бажання служити в ТЦК може йти мова, якщо нашим воїнам постійно закидають: "Ідіть воюйте самі"? А коли їм відповідають: "Я вже своє відвоював, був поранений", трапляються унікуми, які заявляють: "Краще б ти не повернувся". Як таке можливо?

ТЦК — місточок між тими, хто не хоче воювати, й тими, хто потребує підкріплення на фронті

— Чому, на вашу думку, змінилося суспільство, яке раніше героїзувало своїх захисників, а зараз плює їм в обличчя?

— Ненависть іде від тих, хто не хоче помічати війни. А тут до них підходять військовослужбовці ТЦК і кажуть: "А війна, знаєш, досі триває. І того, що ти ставиш Збройним Силам віртуальні сердечка в соцмережах або навіть донатиш по 50 гривень щотижня, замало. Пішли з нами, нам потрібне поповнення". Оце постійне нагадування про те, що війна не десь там, а буквально за порогом, і викликає таку реакцію. Військовослужбовці ТЦК — такий собі місточок, який зв'язує тих, хто не хоче на війну, з тими, хто на війні і яким конче потрібне підкріплення.

— Центри комплектування звинувачують у збільшенні випадків самовільного залишення частини (СЗЧ), оскільки до війська потрапляє багато немотивованих людей. Ви з цим погоджуєтесь?

— Я не можу з цим погодитись. Коли чую таке, у мене виникає кілька запитань. Повномасштабна війна триває понад два з половиною роки, то чому ці люди досі не мотивовані? Хто їх має мотивувати? ТЦК? Яким чином? А де взяти мотивованих у такому разі? Та й узагалі давно вже пора зрозуміти: для мотивованих існує військова служба за контрактом. А призов за мобілізацією це, в принципі, саме для немотивованих осіб. Призов за мобілізацією — це обов'язкова військова служба. Потрапивши у військо таким чином, хтось набуває мотивації, а хтось ні. Але ж навіть ті, хто не стають мотивованими воїнами, не обов'язково йдуть у СЗЧ. На мою думку, це стається переважно тоді, коли воїн не знаходить спільної мови з командиром, коли він почувається зайвим у підрозділі.

— Але ж він може змінити підрозділ і йому нічого не буде за самовільне залишення частини?

— Дійсно, віднедавна перше СЗЧ декриміналізоване. Спочатку військовому дозволялося повернутися з СЗЧ до іншого підрозділу і воювати далі, щоправда, кримінальне провадження лишалося відкритим. Наразі ця колізія урегульована законодавчо. Відповідно до закону № 3902-IX, особа, яка вперше вчинила дезертирство або СЗЧ, може добровільно звернутись з клопотанням до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до своєї або іншої військової частини. Звичайно ж, командир нового підрозділу має дати письмову згоду на продовження служби такою особою.

— Але ж відомо, що не кожен має дух воїна, тому не всі можуть бути ефективними на полі бою…

— Воїнами стають тоді, коли накипить на душі. Чи всі добровольці в 22-му мали дух воїна? Думаю, половина з них була просто патріотами, які розуміли, що треба захищати свою землю від ворога. Розуміли, що буде важко, холодно, брудно, боляче, не буде чого їсти, що їх можуть поранити, зрештою, вбити. Розуміли, і все-таки йшли.

Носити вишиванку й кричати про любов до України це ж не патріотизм. Патріотизм — стати на захист своєї країни, коли потрібно.

Ті, хто йде воювати, часто кажуть: "Я розумію, що росіяни рано чи пізно можуть прийти сюди. Я їх краще зустріну подалі від Полтави". А інші сидять вдома і виправдовуються: "Воно далеко, то не моє. Ось коли прийдуть до Полтави, ось тоді я їм покажу". Але ж тоді вже буде пізно.

Тому або ми зараз комплектуємо підрозділи немотивованими чи умовно мотивованими людьми, або кажемо, що у нас нема солдатів, заморожуємо конфлікт і чекаємо наступного нападу росіян. Усі ж розуміють, що вони не зупиняться. А наступного разу, цілком можливо, оборону доведеться займати по Дніпру.