"Багатьом треба лише поштовх, щоб йти захищати Україну": майор про рекрутинг, конфлікти з цивільними та бодікамери у ТЦК

Багато громадян України незадоволені процесом мобілізації та критикують його. Тож "буфером" між тилом і фронтом, між війною і мирним життям є терцентри комплектування та соцпідтримки (колишні військкомати), які займаються відбором громадян для проходження військової служби у Збройних силах.

Чи змінилися методи їхньої роботи протягом цих двох років? З якими проблемами зіткнулися вони самі? Кого сьогодні вони відправляють до війська? Чи є в нас резерви для мобілізації? Про це й інше "Телеграф" розпитував речника Полтавського обласного ТЦК та СП майора Романа Істоміна.

Мобілізований чи контрактник — для ЗСУ байдуже

— Пане Романе, мобілізація провалена?

— Якби так сталося, то ЗСУ не отримували б поповнення вже кілька місяців, відколи про це говориться. Але українці виконують свій обов’язок із захисту Вітчизни і далі будуть виконувати. Набір до війська йде планомірно. Можливо, не в тій кількості і не тієї якості, як хотілося б, та й настрої суспільства не такі, як хотілося б. Але маємо що маємо.

Попри весь рекрутинг, хоч як би його розвивали, основним способом комплектування ЗСУ під час воєнного стану лишається мобілізація. Так, могло б бути краще. Але критичного зменшення призваних громадян на Полтавщині не спостерігається. Наша область приблизно на рівні з іншими виконує поставлені завдання. Планів, звісно ж, не озвучуємо, як і того, скільки призвали до лав ЗСУ.

Тому я не можу сказати, що т. зв. "новий закон про мобілізацію" готують тому, що мобілізація провалена. Очевидно, він потрібен для поліпшення якісних показників та зняття напруження у суспільстві.

— Мені здалося, ви зі скепсисом згадали про рекрутинг…

— Жодного скепсису, є лише реалії сьогоднішнього часу. Рекрутинг — це процес відбору кандидатів на військову службу за контрактом. Відбір проводять серед чоловіків і жінок, у яких є мотивація і які чітко знають, чого вони хочуть. Найчастіше контракт підписують ті, хто бажає стати професійним військовим. Контрактна служба це не щось нове, але це прерогатива мирного часу. І вона має вікові обмеження: на неї беруть людей від 18 до 45 років. Але зараз воєнний час, і ЗСУ не можуть покрити потреби лише за рахунок високомотивованих людей з віковим цензом. Призову ж за мобілізацією підлягають громадяни від 27 до 60 років.

Зараз служба за мобілізацією і за контрактом ідуть паралельно, тому що такі виклики сучасності. В результаті в одному підрозділі служать і мобілізовані, і рекрутовані. Різниці в плані вимог до них від командира нема. Вони всі — захисники України.

— У законопроєкті є пропозиція впровадити електронне оновлення військово-облікових даних через "Дію". На вашу думку, це поліпшить ситуацію?

— Я не хотів би щось коментувати до прийняття нового закону. На сьогодні, наскільки мені відомо, депутати внесли вже понад чотири тисячі поправок. Що буде відкинуте, а що буде затверджене, подивимось. Поки що невідомо, яким буде механізм звірки даних через "Дію".

В Україні ще з 2019 року впроваджується електронна база даних для зберігання інформації щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів "Оберіг". Виконано велику роботу, але ще не всі дані оцифровані, деякі зберігають у паперовому вигляді. Та який сенс з того, якщо громадянин надав свою адресу п’ять років тому й після цього виїхав до іншого міста чи взагалі за кордон і не став на військовий облік? Скільки не внось ті дані в електронну базу, вони будуть недостовірні.

Якби проблема військовозобов’язаного була лише в тому, що він боїться йти у терцентр комплектації, він пішов би на рекрутинг. Зараз багато бригад розміщують свої реклами і в соцмережах, і на сітілайтах, і на білбордах. Зателефонував, домовився… Наша мета – укомплектоване боєздатне українське військо. І для нас не принципово, яким чином будуть комплектуватись ЗСУ — за контрактом чи за мобілізацією.

Маніпулятивні конфлікти військових і цивільних

— Ви самі сказали про соціальне напруження. Воно почало наростати відтоді, як представники ТЦК та СП у супроводі поліцейських торік почали вручати повістки для оновлення військово-облікових даних на блокпостах і в громадських місцях. Потім почали ходити по спортзалах і домівках, що також викликало у людей невдоволення. Можливо, треба змінити форми оповіщення?

— Вручення повісток за місцем проживання з самісінького початку було основним способом оповіщення військовозобов’язаних про їхній виклик для уточнення даних. У мирні часи так навіть призовників викликали на призовні дільниці. І так само дехто ховався від призову на строкову службу — не відчиняли дверей, рідні казали, що такий тут не проживає тощо. Фіксуємо те, що велика кількість людей проживають не за місцем реєстрації та давно не оновлювали дані. Ок, людина не хоче спілкуватися з представниками ТЦК і СП вдома, тоді вони спілкуються з нею у громадських місцях: на вулицях, блокпостах тощо.

До речі, чимало громадян, яких призивають зараз за мобілізацією, це ті, кому потрібен був поштовх. Не раз чув від них: "Я чекав повістку, але сам не йшов".

Бувають випадки, військовозобов’язані просять виписати їм повістку.

Ще один метод оповіщення — передача розпоряджень (повісток) на підприємства, які керівник вручає своїм підлеглим.

Органи влади залучають активніше до цього процесу.

Сьогодні наші співробітники практично не ходять за місцем мешкання громадян, оскільки в цьому небагато сенсу. Перевіряють документи на вулицях. Це роблять люди з числа військовослужбовців ЗСУ (а ТЦК та СП є структурним підрозділом ЗСУ), наділені відповідними повноваженнями військовим комендантом.

До речі, наші представники почали використовувати бодікамери, щоб у разі конфлікту він був зафіксований з обох сторін і на цьому було менше маніпуляцій.

— Але ж конфлікти, особливо резонансні, дуже підривають авторитет ТЦК та СП…

— Нині абсолютна більшість працівників, які здійснюють оповіщення, це військовослужбовці, які отримали поранення при захисті Батьківщини і за станом здоров’я, згідно з рішенням ВЛК, вже не можуть виконувати бойові завдання. Їх переводять на службу до ТЦК та СП, в інші установи й підрозділи. І коли такий військовослужбовець, який віддав своє здоров’я за країну, чує від громадянина цієї країни образи на свою адресу, то далеко не у кожного витримають нерви.

Однак більшість конфліктів, які потрапляють в інтернет, маніпулятивні, вирвані з контексту, в яких є лише кінцівка. І якби не коментар до відео, то навряд чи можна було б зрозуміти, що саме там відбувається. Лише підпис каже нам, що це працівники ТЦК та СП проводять заходи оповіщення. Зазвичай на відео якісь люди у формі начебто обмежують когось у правах. Як, де і між ким насправді виник конфлікт, незрозуміло.

Зрив мобілізаційної кампанії на руку нашому ворогу, і він буде використовувати будь-які приводи для дискредитації. Як реальні, так і вигадані, постановочні. Росіяни від самого початку розхитують тему мобілізації. І, на жаль, це має вплив на настрої українців.

— Після зміни головнокомандувача ЗСУ у війську почали аудит кадрів, який показав, що багато хто з військовослужбовців-тиловиків пороху не нюхав за час війни. Це також давно викликає обурення громадян. Водночас у терцентрах комплектування служить багато ветеранів. Чи означає це, що вони прийшли на місце тих, хто пішов воювати?

— ТЦК та СП, як частина ЗСУ, як і кожен підрозділ, з 24 лютого 2022 року були переведені на штати воєнного часу. Щоб виконувати поставлені завдання, нам треба було набрати людей, аби могли проводити мобілізацію. Ті, кого мобілізували в перші дні й хто за станом здоров’я був придатним до військової служби, були переведені в бойові підрозділи, а на звільнені місця почали прибувати з фронту обмежено придатні військовослужбовці.

До того ж на Полтавщині створено зведений штурмовий загін "Одін" (за кількістю особового складу — це рота) з числа чинних працівників ТЦК, який очолив начальник Полтавського районного ТЦК та СП полковник Олександр Логвиненко. Цей загін у складі 72-ї бригади ім. Чорних Запорожців боронив Бахмут. Недавно штурмовики повернулися з-під Авдіївки. Це дуже професійні й мотивовані бійці.

— А резерви для мобілізації у нас є?

— Озирніться навколо. Звісно, є!

Фото надане Романом Істоміним