Легендарні підсклянники в поїздах: де їх насправді робили в СРСР і чому посуд з Росії – це тимчасове зло

Скандал із закупівлею посуду за космічні гроші, російське клеймо в українських потягах і несподівана правда про те, хто насправді виробляв легендарні підсклянники

Днями в мережі спалахнув скандал через фото склянки з російським клеймом у вагоні "Укрзалізниці". Пасажир поїзда Київ-Будапешт виявив на склянці маркування заводу з Гусь-Хрустального (РФ) та обурено поцікавився в УЗ, чому в українських поїздах досі використовують російську продукцію. Компанія швидко відреагувала: ці склянки закупили ще до початку повномасштабної війни, а викидати справний посуд зараз – марнотрацтво.

"Телеграф" розповідає, хто насправді виробляв ті самі легендарні склянки й підсклянники для радянських та українських залізниць, чому вони стали культовими предметами колекціонування і як змінювалася доля цього простого, але такого впізнаваного атрибута залізничної подорожі.

Один завод "годував" усі залізниці СРСР: звідки насправді бралися легендарні підсклянники для поїздів

Коли говорять про радянські підсклянники, більшість людей не здогадується, що майже всі вони створені в одному місці. Кольчугінський завод імені Орджонікідзе у Володимирській області РФ перетворився на справжнього монополіста цього виробництва. Саме там штампували мільйони металевих підсклянників із латуні, мельхіору, нікельованих та навіть позолочених варіантів, які потім розходилися залізницями від Києва до Владивостока.

Завод спеціалізувався на обробці кольорових металів і мав потужності, яких не було в інших республік. Тому навіть поїзди, що курсували територією України, отримували підсклянники саме звідти. Крім Кольчугіно, невеликі партії виготовляли на Мстерському заводі художніх виробів, також у Володимирській області, але там робили радше сувенірні, вишукані речі з художнім гравіюванням.

Ленінградський завод "Русскіє самоцвєти" теж долучався до справи, випускаючи підсклянники вищої якості, часто подарункові, зі складним декором. Але основний потік продукції для масового використання в потягах йшов саме з Кольчугіно.

Українські заводи теж робили свій внесок, але зовсім іншого масштабу

В Україні підсклянники виготовляли значно менше. Київський ювелірний завод міг випускати високоякісні та ювілейні моделі, часто срібні або з художнім оформленням, але це була радше ювелірна продукція, не для щоденного використання у вагонах. Львівський завод "Ювелірпром" також робив сувенірні вироби, які іноді потрапляли на залізницю, але знову ж таки – це були поодинокі випадки.

Основна увага українських підприємств зосереджувалася на іншому – порцеляні, фаянсі та склі. Саме ці галузі були розвинені в українській радянській республіці набагато краще.

Склянки робили в Україні: від Костянтинівки до Києва

Якщо підсклянники переважно везли з Росії, то зі склянками ситуація була протилежною. Україна мала потужну базу склозаводів, які постачали гранований посуд на всі залізниці. Костянтинівський завод художнього скла на Донеччині вважався одним із найбільших у Європі після реконструкції 1928 року. Саме там виробляли мільйони тих самих міцних граничних склянок, без яких неможливо уявити радянський потяг.

Київський склотермосний завод, що запрацював у 1934-му, став третім за потужністю в республіці і теж активно постачав побутове скло. Романівський склозавод на Житомирщині після реконструкції 1927 року долучився до виробництва масового посуду. Лисичанський та Артемівський заводи, які запустили 1935-го, також працювали на механізованих лініях і забезпечували величезні обсяги.

А ось такі підсклянники виготовляли на ВАТ "Вільнянський завод імені Шевченка", але вже за незалежної України.

Поруч із цим український посуд виготовляли на порцелянових та фаянсових заводах. Будянський фаянсовий завод "Серп і молот" на Харківщині працював іще з 1887 року і випускав масовий посуд. Баранівський порцеляновий завод на Житомирщині, заснований 1803-го, робив порцеляну високої якості. Коростенський порцеляновий завод, Довбиський, Полонський, Сумський, Дружківський – усі ці підприємства формували галузь, яка забезпечувала близько 30% загальносоюзного обсягу художньої порцеляни.

Житомирська область взагалі стала центром порцелянового виробництва, забезпечуючи майже половину всієї продукції республіки – 46,2%. Київський експериментальний кераміко-художній завод, створений 1924-го, випускав художню кераміку та сувеніри.

Також склянки везли з СРСР, згодом і з Росії.

Скандал із закупівлею за дві тисячі гривень: як УЗ ледь не відмовилася від підсклянників назавжди

Після початку війни "Укрзалізниця" зіткнулася з дилемою. Старі підсклянники й склянки поступово виходили з ладу. Тоді з'явилася ідея взагалі відмовитися від металу й скла на користь паперових стаканчиків. Але це викликало обурення пасажирів, для яких підсклянник – невід'ємна частина залізничної романтики.

Коли компанія спробувала закупити комплекти "підсклянник, склянка, ложка", ціни шокували – понад дві тисячі гривень за набір. Це здавалося абсурдним для простого посуду, і суспільство критикувало таке марнотратство. Скандал набув резонансу, і питання з підсклянниками відклали.

У 2022 році голова "Укрзалізниці" Олександр Камишін оголосив про повернення залізничних підсклянників у потяги. На новій продукції з'явилися написи Iron Bravery – "Залізна сміливість" – та "Україна". Разом із підсклянниками повернули цукор-рафінад, замінили базовий чай на якісніший, додали підбірку преміальних чаїв, капсульну й дріп-каву. Програму запускали поступово – протягом грудня 2022 року нововведення запрацювали на 80% рейсів.

Тепер їх колекціонують: легендарні підсклянники вартують від 50 гривень до кількох тисяч на OLX

Старі радянські підсклянники зараз перетворилися на предмет колекціонування. На OLX їх продають від 50 гривень за прості моделі до кількох тисяч за рідкісні екземпляри з художнім гравіюванням або ювілейними написами. Особливо цінуються підсклянники з окремих залізниць, з унікальними орнаментами або випущені обмеженими партіями.

Колекціонери полюють за виробами Кольчугінського заводу, Мстерського художнього підприємства, шукають ленінградські моделі. Навіть сучасні українські підсклянники з написами Iron Bravery вже з'являються в оголошеннях – хтось купує їх як сувеніри або інвестує в майбутнє, розуміючи, що через роки ці речі теж стануть антикваріатом.

Підсклянник із потяга – це не просто металева оправа для склянки. Це спогад про довгі дороги, нічні розмови у купе, стукіт коліс і запах свіжозвареного чаю, який смакував інакше саме в цій склянці, саме з цим підсклянником, саме в дорозі. І навіть якщо зараз у вагонах ще трапляються склянки з російським клеймом – це лише тимчасовий слід минулого, який незабаром зникне, зільнивши місце новій українській історії.

Раніше "Телеграф" розповідав, що туристи показали небезпечний "атракціон" просто на вокзалі в Карпатах. УЗ запускає додаткові потяги в Карпати, але тамтешні платформи просто не можуть прийняти такий пасажиропотік