Місто, якого не було на картах: що приховує "Дятел" у дрімучих лісах України і як його вбив Чорнобиль

У чернігівських лісах кілька десятиліть проіснувала таємна база, яку у США чули, але не бачили

Серед дрімучих лісів Чернігівського Полісся, неподалік від стародавнього Любеча, стоїть забуте військове містечко з порожніми вікнами та розкритими таємницями. Любеч-1 – це закрите місто, яке на радянських картах позначали як "базу відпочинку", хоча насправді тут розміщувалась одна з найсекретніших військових станцій Холодної війни. Сьогодні ці будинки порожні, вулиці заросли травою, а єдині мешканці – спогади про часи, коли містечко жило повним життям.

"Телеграф" пропонує поринути в захопливу історію, як засекречена радіолокаційна станція "Дуга" створила ціле місто на Чернігівщині, чому американці називали її "дятлом", та що назавжди змінило долю військового містечка.

Любеч-1 — місто, якого не було на картах: життя та смерть військового містечка біля комплексу "Дуга"

У 1970-х роках Радянський Союз будував систему, яка мала виявляти пуски американських міжконтинентальних балістичних ракет. І вона дійсно могла це робити. Для цього в глибині лісів біля селища Розсудів на Чернігівщині створили військову частину з кодовою назвою "польова пошта 03354".

Саме тут розмістили передавач загоризонтної радіолокаційної станції – величезні антени, які разом із приймачем біля Чорнобильської АЕС (комплекс Чорнобиль-2) утворювали єдину систему раннього попередження.

Коли станція працювала, вона створювала специфічний стукіт у радіоефірі. Американські радисти почули ці звуки і назвали невідомий радянський об'єкт "дятлом" – ніхто тоді не знав, що саме стукає у їхніх приймачах. Антени Любеча-1 передавали сигнал, а приймач біля Прип'яті його ловив – так Радянський Союз намагався захистити себе від раптового ядерного удару. Цей комплекс був одним із найсучасніших досягнень оборонної науки СРСР і важливою ланкою радянської "ядерної дубинки".

Для обслуговування станції побудували закрите військове містечко. За високим парканом та контрольно-пропускним пунктом виросли три панельні п'ятиповерхівки для офіцерів та їхніх родин, три магазини – продуктовий, господарський та овочевий. Тут працювали клуб з великою сценою, дитячий садок, школа, готель для відряджених офіцерів та гуртожиток для інженерів і неодружених військових.

Як функціонувало секретне містечко серед лісів

Життя в Любечі-1 кипіло, незважаючи на ізольованість від зовнішнього світу. Офіцери, які обслуговували антени та несли чергування на передавачі, одружувалися, народжували дітей, запрошували батьків та родичів. У клубі виступали музичні гурти військової частини, їм допомагали молоді вчительки з філіалу Розсудівської музичної школи. Діти офіцерів навчалися у двох школах – загальноосвітній та музичній.

Військовослужбовці строкової служби жили в казармах на території військової частини. Вони несли службу, а у вихідні отримували звільнення до містечка.

Чорнобильська тінь над "Дугою": що назавжди змінило долю військового містечка

У травні 1986 року до Любеча-1 почали регулярно приїжджати люди, яких представляли як "геодезистів". Лише у 1990-х роках стало відомо – це були дозиметристи. Вони знайшли та позначили концентровані осередки радіоактивних опадів з Чорнобильської АЕС у ярах за школою. За певний час Любеч-1 віднесли до однієї із зон забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Радянська влада мовчала, а люди продовжували жити та працювати на забрудненій території.

Хоча приймач біля Прип'яті після катастрофи отримав надзвичайно сильне зараження радіонуклідами, комплекс "Дуга" офіційно працював ще два роки. У 1988 році, незважаючи на лише десять років експлуатації, станцію визнали неефективною та відключили назавжди. Та без діючого комплексу місто приречене.

Повільна агонія: як розформовували військову частину і виселяли людей

Занепад почався швидко. Вже у 1990 році кількість офіцерів та солдатів строкової служби різко зменшили. Обслуговування комплексу звелося до того, що строковиків раз на тиждень привозили на територію антен, щоб вони прибирали пил у приміщеннях та листя зі снігом на території.

Починаючи з 1990 року, фахових офіцерів поступово переміщували до Комсомольська-на-Амурі – там працював такий самий, але ще діючий комплекс. На початку 2000-х років решту особового складу розподілили по інших військових частинах України, переважно у війська зв'язку. У цей же час демонтували антени передавача Любеч-1. Антени приймача Чорнобиль-2 залишилися стояти, бо їх демонтаж міг підняти у повітря хмару радіоактивного пилу.

Обладнання з Любеча вивозили у невідомому напрямку, адже комплекс містив кілограми дорогоцінних металів. Містечко померло, а Міністерство оборони України із величезним скрипом переселяло та виселяло його жителів. Колишній "райський куточок" – так називали Любеч-1 високопоставлені начальники Міноборони СРСР та України за неймовірну природу та віддаленість від цивілізації – за лічені місяці перетворився на богом забуте місце.

Найжахливіше те, що включно до зими 2005-2006 року в Любечі-1 через байдужість місцевої та центральної влади досі залишалися десять сімей з дітьми. Вони жили без світла (плити були електричними), без опалення, без води та каналізації. Найближчий магазин знаходився за три кілометри пішки. Сьогодні тут ніхто не живе, а сам Любеч-1 нагадує про те, як легко колись стратегічному містечку зникнути з карти України.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про завод у Вінниці, де створювали деталі до ракет та популярну гру. Він міг і надалі бути гордістю міста, якби не помилки 90-х.