У добу штучного інтелекту треба бути сучасним й іронічним, а потім не забувати плюнути через плече - Віталій Чепинога

Читать на русском
Автор
1368
https://www.pexels.com/ Новина оновлена 08 березня 2024, 16:42

Колишній нардеп, журналіст і блогер спеціально для "Телеграфу" пояснив, чому забобони — це "якорі", які тримають нас при здоровому глузді

Днями у світі відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир (відповідно до рішення ООН від 1977 року), або, кажучи "по-старому", — "Восьме березня", міжнародний жіночий день.

Втім, ми його переважно не святкуємо, бо в цього свята довгий і підозрілий совіцький бекграунд. А ми не хочемо перебувати в одному культурному просторі самі знаєте з ким.

"Якщо хтось привітає мене з 8 березня, одразу видалю з друзів і заблокую", — погрожують суворі українські жінки одна одній в соцмережах. Такі часи. Коли за святкуванням Жіночого дня чи Різдва можна визначити ідеологічну орієнтацію людини, а за датою вшанування Покрови — персональний рівень національної самосвідомості.

В непевні часи ми потребуємо додаткових маркерів для ідентифікації, аби знати, де свій, а де чужий.

Та й взагалі, одного дня, щоб розв'язати питання гендерної рівності, сексизму, репродуктивних прав і насильства щодо жінок, явно недостатньо.

Якщо казати відверто, то краще цю та дотичні до неї теми в сучасному світі взагалі не чіпати. Бо так чи інакше, навіть всупереч власним намірам, знічев'я таки бовкнеш щось абсолютно неприйнятне і дискримінаційне.

І згадав я про 8 березня принагідно. Бо мені трапилася новина про те, як провідник "Укрзалізниці" на поїзді Львів — Запоріжжя не пускав жінок у вагон.

А не пускав він жінок у вагон, бо, на його переконання, першим туди мав зайти чоловік! Так само, як у нову хату першим впускають кота, у вагон мусить першим увійти особа чоловічої статі!

І цього провідника зрозуміти можна. Бо цілком ясно, що коли у вагон першою зайде жінка, то вагон або не зрушить з місця, або поїде не в той бік, або ненароком впаде в якесь глибоке й страшне провалля. Старожилам відомі такі випадки.

І тут ми стикаємося з тим, що називаємо забобонами! Чому вони досі настільки популярні в сучасному світі? Чому ми досі віримо в злостиві наміри чорного кота, що переходить нам дорогу? Чому ми боїмося класти картуз на стіл і не свистимо в хаті?

Навіть у добу штучного інтелекту, різних віртуальних реальностей та авторських концертів Степана Гіги ми міцно тримаємося за наші первісні упередження.

Очевидно тому, що це зручно. Ми маємо дотримуватися якихось магічних ритуалів, аби все склалося так, як нам хочеться.

І дуже часто ці забобони мають гендерний зміст.

Ми знаємо, що жінка, яка перейшла дорогу з порожніми відрами, — то не на користь. Хоча останній раз бачили жінку з порожніми відрами в середині минулого століття. Ми пам'ятаємо, що коням легше, коли "баба з возу". Ми не саджаємо на кут столу незаміжніх дівчат, бо у такий спосіб прирікаємо їх на вічну самотність. Я вже не кажу про такі абсолютно неприйнятні в цивілізованому суспільстві приказки, як про "село без церкви".

Так поставав український народний сексизм.

Але й інших, негендерних чи напівгендерних забобонів, нам також не бракує. Так, наприклад, в жодному разі не можна обмітати людину віником, бо з нею трапляться всілякі негаразди (чи можна об'їжджати ту саму людину роботом-пилососом Хіаомі — поки не з’ясовано). Боже вас збав виносити сміття з хати надвечір, бо втратите удачу навіки. Не давайте ближньому речей через поріг, бо під порогом мерці. Не розсипайте сіль, стукайте по дереву, плюйте через плече.

Всі ми час від часу віримо в те, в що вірити непристойно.

І зараз я вам скажу страшне. Нічого страшного в цьому немає. Ми не темні, не тупі й не затуркані.

Бо, по-перше, всі ці так звані забобони колись мали цілком раціональний зміст, виокремити й пояснити який зараз уже неможливо. А, по-друге, як стверджують сучасні вчені, дотримання подібних упереджень активізує ті давні зони мозку, які відповідають за життєву безпеку. Вони нас мобілізують. Все воно не просто так. Воно — працює! І якщо у вас раптом упала виделка додолу, то це не обов’язково означає, що у вас руки із дупи. Цілком можливо, що до вас дійсно прямують якісь гості.

Навіть у сучасному світі не можна бути остаточно детермінованим. Іноді годиться робити щось таке, чому ти не маєш раціонального пояснення.

Це — захист. Природний захист людини від різних загроз і викликів, що чатують на нас з різних боків ще з часів раннього палеоліту.

Якось я мав одного знайомого, який ретельно, ревно й самовіддано дотримувався всіх релігійних постів, обрядів, традицій, свят та обмежень. Хоча цей чоловік провадив спосіб життя дуже далекий від ортодоксального християнства. Коли я його запитав, навіщо він із себе збиткується, він відповів: мабуть, аби з глузду не з'їхати. Це якісь "якорі", що тримають мене при здоровому розумі.

Ми живемо з вами в досить непрості часи і маємо пам'ятати про якісь давні вірування, забобони, звичаї й традиції наших предків. Це наші "якорі", вони тримають нас при здоровому глузді.

Інша річ, що ці забобони зовсім не обов'язково нести в соціум, аби не створювати незручностей для ближніх. Забобони — це виключно персональний досвід. І розповідати про нього всім поспіль не треба, бо люди можуть цілком підставно подумати, що ви дурень!

Напоказ треба бути сучасним, неупередженим і іронічним. І якщо вам трапилася якась людина, яка поділилася з вами своїми забобонами, просто посмійтеся з того мовчки. А потім не забудьте плюнути через плече.

Недавно йшов сильний холодний дощ, то я згадав, що, аби припинити це неподобство, треба повісити на дереві якусь стару одежину. Знайшов стару куртку, завісив на кущ калини…

Дощ не припинився, куртка намокла… Буду пробувать ще…

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.