Чому США та союзники не рознесуть Іран - Юрій Богданов

Насправді, в атаці Ірану на Ізраїль "у відповідь на вбивство кількох вищих офіцерів КВІР" дивує не лише нахабство самого Ірану або те, що левову частку ракет та безпілотників замість Ізраїлю збили французи, британці та американці. А те, що варіанту "зруйнувати режим аятол силою" немає навіть в теоретичному обговоренні. Хоча потенційна загроза більша за загрозу Хусейна свого часу. Та насправді пояснення дуже прості.

Перший фактор — клята нафта і її ціна. На кожному етапі загострення і під час війни ціни на нафту будуть робити ДУЖЕ БОЛЯЧЕ усім — і Китаю, і США, і Індії, і ЄС.

Будь-яка велика війна в регіоні несе загрозу для енергетичної безпеки Китаю (який скуповує майже всю іранську нафту і значну частину саудівської), Індії (для якої ключові постачальники в регіоні — Ірак і ОАЕ), Європі (яка на шляху до відмови від російського все ще покладається на близькосхідне).

Весь морський експорт з регіону (а це 40% світового експорту нафти) йде через Ормузьку протоку, яка з'єднує Перську затоку з Аравійським морем. Якщо регіон зануриться у велику війну, світові енергетичні ринки чекає в кращому випадку ціновий шок, в гіршому — фізичний дефіцит нафти в окремих регіонах.

Китай, який переживає найбільшу кризу за останні 30 років, може отримати дуже сильного удару. Але ж не смертельного. І конфронтація з ним вийде на новий рівень. А в боротьбі за нафту може стати більш агресивною китайська ж політика в Південно-Китайському морі, де в контролі за шельф КНР знаходиться у постійній конфронтації з Вєтнамом, Філіппінами і Тайванем. Що зробить той регіон ще однією вибуховою точкою. Тому Китай продовжує наполягати на мирному врегулюванні конфлікту Ізраїлю і Саудівської Аравії з Іраном.

Шоку на ринку нафти боїться адміністрація Байдена. Ми ж бачимо як демократи напружуються від атак на російські НПЗ, хоча вплив цих атак на ринок нафти взагалі і близько неспівстваний з близькосхідним фактором.

Тому США будуть радо збивати ракети, які летять на Ізраїль, але навряд атакуватиме Іран. Хоча, наприклад, наприкінці ірано-іракської війни сама атакувала іранські НАФТОВІ ПЛАТФОРМИ, щоб змусити країну піти на прийнятний для Хусейна мир. За 3 роки до "Бурі в пустелі".

Другий фактор — велика військова операція проти Ірану (тим більше вторгнення в Іран) лишається ідеєю, яка потребує занадто великого напруження сил.

Так, Ісламську Республіку немає причин боятися як Росію, бо він не може атакувати країни НАТО. А що робити в разі нападу на країни НАТО саме НАТО ще не вирішило. В нього досі немає ядерної зброї, а його системи ППО застаріли. Хоча якщо дотерпіти до моменту, коли Іран офіційно здобуде ядерну зброю, в регіоні буде відкрито ящик Пандори.

Але війна проти Ірану, щоб в ній швидко перемогти, потребуватиме набагато більше сил, ніж було задіяно проти Саддама 1991 і 2003. Нагадаю, обидва рази сили коаліції проти Саддама перевищували 400 тис військових. Іран більше Іраку в 4 рази. Його населення більше іракського зараз в 2 рази. Його армія неспівставно потужніша за армію Саддама.

Підготовка операції такого масштабу потребуватиме колосальної єдності і всередині американського істеблішменту, і спільної позиції усіх союзників, і цілковитого контролю над Іраком, бо це єдиний плацдарм, який може бути використаний для сухопутного вторгнення. А зараз навіть зі згодою Іраку бути таким плацдармом великі проблеми, бо країна колапсує.

Плюс ідея великої війни лякає практично усі інші країни регіону. Які можуть як фізично постраждати, так і зіткнутися з ризиком політичного загострення через активізацію радикальних рухів. Тим більше, що вторгнення у Ірак і Афганістан, а також їх подальша окупація не допомогли зробити ці країни стабільними демократіями чи хоча б автократіями. Скоріше навпаки.

Тому Ізраїлю допоможуть. Ракети позбивають (бо не бояться відповіді, як у випадку з Росією). Але чекати рішучих дій проти Ірану — марно. Можливо колись вторгнення стане єдиним виходом, але зараз на це немає сил і волі.

Джерело: пост Богданова у Facebook